Субота, 23 вересня 1876 (11 вересня) — Великі ставки й полтавські гості

Гра на понад три тисячі франків, а ввечері — ціла зграя [замазано: мисливців] із Полтави. Я заспівала велику арію, а потім, коли ми сиділи за столом між фруктами й шампанським, я заспівала куплети... Великий успіх. Мішель був п'яний і горлав пісні, що стало приводом для сміху.
Якусь годину все йшло добре, але за годину мене охопило велике бажання послати їх усіх до дідька, надто одного добродія, який щосили хотів говорити зі мною про музику; я слухала його, слухала, нарешті підвела голову... ще мить — і я сказала б йому: ах! послухайте, ви що, гадаєте ще довго це тягти? Я вчасно стрималася, і решта минула добре.
О десятій я подала знак розходитися, і батько зайшов зі мною до моєї кімнати. Ми завели розмову про плани на цю зиму, а коли я заговорила про тих благословенних коней, яких шукає Олександр і яких мені все не знаходять, що мене лютить, і коли я попросила батька супроводжувати мене в Орловську губернію, де містяться найкращі кінні заводи Росії, він подарував мені двох своїх ізабелових коней.
Це все ж таки дещо, ці тварини варті добрих десять-п'ятнадцять тисяч франків.
Поль провів цих поганців до червоного дому. Їх запросили на завтра, завтра велике полювання на вовка.
[Примітка 1880 р.: Я так і не отримала цих коней, батько досі ними користується, а я ще лишила шістсот карбованців на їхню дорогу.]

Примітки

Орловська губернія славилася конярством і кінними заводами.