Субота, 5 серпня 1876 (24 липня 1876)

Ми пішли по мої валізи на митницю. Скільки ми пройшли коридорів, кімнат, бюро, скільки бачили митників, людей усілякого роду! Обшукали всі валізи; я розпаковувала речі, молотячи кулаками сукні й капелюхи, — гадаю, це вгамувало їхній запал: вони переконалися, що я не торговка модним крамом.
Даремно шукаю Росії — у цьому готелі все по-німецьки. Ми снідали в саду, що в парадному дворі. Потім я вдяглася, і ми поїхали по Сапоженікових.
Кучер ще вагався між двома будинками, коли Жіро і Марі, побачивши мене у вікно, вибігли на вулицю й немов вихопили мене з екіпажа. Лишивши Поля і дядька з Ніною, я кинулася до кімнати дівчат — і цілу годину було повне сумʼяття, балачки, вигуки — як у часи Джирофли!
Я забрала їх із собою; ми перепливли Неву двома човнами: в першому — Три Грації, у другому — панове і Шоколад. Якщо є щось гарне в Петербурзі — то це ця чудова ріка, широка як озеро, з чистою й такою прозорою водою, що видно дно. Я пишаюся тим, що говорю по-російськи — як іще однією мовою, — а ці тварини-росіяни не цінують моїх шляхетних зусиль.
Близько десятої Ніна прийшла до нас; панове пішли, моїх Грацій відвели додому, Ніна залишилася ночувати в мене; зараз четверта, ми розглядали мої сукні — приємно іноді не спати, здається, робиш щось заборонене. Але поступово Ніна почала говорити зі мною про все те, про що з дівчатами ніколи не говорять — і дарма. Одне її спостереження вразило мене своєю точністю. А саме: жінка, віддаючись чоловікові — хоч би навіть своєму чоловікові, — зазнає певного приниження, бо відчуває, що на боці чоловіка сила й безкарність, а на її боці — приниження, оскільки вона підкоряється. Чоловік чинить як володар, жінка — лише пасивний інструмент, яким би не було кохання; чоловік, щойно задовольнившись, бачить у жінці бідолашну, якій він все дав, любить її трохи за задоволення, яке вона йому дала, — але це минуле, це скінчено, і він підводиться, наче нічого й не було, тоді як жінка... інша річ. І я можу судити здалеку, згадуючи себе після прогулянки верхи з Антонеллі, поки він цілком спокійно сидів собі в клубі. До того ж це майже природно: чоловік дає, жінка бере, — отже їй — кохання, спогад, бо вона зменшила чоловіка на певну кількість... флюїдів, що мають діяти на неї й якими вона збагачена — навіть морально. Але це несправедливо. Мало б бути: як ти до мене, так і я до тебе.
Зрештою, чоловіки одружуються, вдають із себе мудрих, тихих, поміркованих — і обурюються при найменшій дикості жінки. Хіба це справедливо, хіба це розумно? Вони помірковані тому, що їм набридло протилежне, — але жінки цілком нові: чи повинні вони, чи можуть бути такими? Чоловік весь потертий; він приносить дівчині прекрасні залишки свого духу й тіла, він стомлений, бере жінку, щоб відпочити, вимагає домашньої жінки, що навіть не виходить у світ, задовольняється лахміттям, — чи це розумно? Я не проповідую розбещеності жінок, але прошу справедливості й поблажливості. Та бідолашна невинна я — втручаюся в справи, в яких нічого не тямлю. Ви, знавці, ви, справедливі люди, — чи маю я рацію?
Примітка упорядників
[примітка]
на поляхAnnotation de Marie, 1879
1879. Коли я це писала, я не розуміла й половини.

Примітки

Girofla — Маріїне прізвисько для Еміля дʼОдіффре, взяте з оперети Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874); «au temps de Girofla» нагадує про галасливі ніццькі дні 1875 р., коли вона й дівчата Сапоженікови були всі захоплені ним. ↩
Фр. fluides — Ніна посилається на тогочасну псевдонаукову теорію життєвих чи статевих флюїдів — поширену в популярній фізіології 1870-х, — аби довести, що статеве єднання не нейтральне, а конститутивно перетворює жінку. ↩