Субота, 1 липня 1876

Знімали вид вілли зі мною на балконі.
Кожна мить, що минає, — це мені прикрість. Час іде... і я пліснявію!
Я вийшла на хвилину на терасу у своїй біблійній сукні, з Віктором, якому голова сягає мені ледь до ліктя. Дель Борго і Данезі повернули голову і, пройшовши три будинки, обернулись знову. Мене це потішило.
Потім прийшла Данілова, а Антонов збирався вже йти, не наважуючись увійти, — мамуся покликала його, і цей добряк прийшов у повний захват. Він захоплювався меблями, потім моїми картинами; він і Данілова говорять зі мною як з Мадонною.
Я сіла за фортепіано і почала російський романс; з кожним тактом Антонов піднімався у кріслі — і, не давши мені дійти до кінця, кинувся до фортепіано з криками захвату, що викликали мої низькі ноти. Ах! Якби я справляла таке враження на всіх — хто знає? Я ще не пробувала. Вечеряли до одинадцятої години. А тепер я у себе — сумна й втомлена.
Тримаю перед собою свою фотографію. Я одягнена у міфологічному стилі, але дуже закрито — видно лише шию (не плечі) і руки. Я стою перед досить високими меблями, спершись на них обома ліктями і злегка нахилившись. Права щока спочиває на обох руках із переплетеними пальцями. Обличчя — в анфас; очі відкриті й серйозні, майже злякані — дивляться просто перед собою. Лоренті каже, що я, мовляв, хочу сказати: — Оце і є життя?! — Це кабінетний портрет. Завтра відправлю його до Риму.
Відсутність «є найбільшим із лих». Він бачить нові обличчя... може мене забути, побачити іншу... О! Ну що ж — якщо він кохає мене так легковажно, то й турбуватися не варто. Але три місяці — це величезний строк... особливо коли бачиш багато людей. Я сужу по собі. Якщо він так швидко мене забуде — то це кохання, яке мені й самій не варто пам'ятати. О! Сподіваюся, що він мене справді кохає.

Примітки

Струмлива, задрапірована сукня в стилі біблійної чи класичної давнини — частина експериментів Марі з артистичними костюмами цього періоду.
Кабінетний портрет (portrait-cabinet) — стандартний фотографічний формат тієї доби, розміром приблизно 4 × 5½ дюйма, наклеєний на картон.
«L'absence est le plus grand des maux» — цитата з Лафонтена, «Байки», IX, 2 («Двоє голубів»).