❦
Субота, 24 червня 1876
Я чекала, поки мене покличуть на сніданок, коли Валіцький прибіг задиханий сказати, що отримав листа від Антонеллі. Я сильно почервоніла і, не підводячи очей від книжки, яку читала: — Добре, добре, — кажу я, — і що він вам пише? — Йому не дають грошей; утім, я не знаю, — побачиш, ходімо.Samedi 24 juin 1876
Я остереглася кидатися вниз; мені було соромно виявляти стільки зацікавленості — та навіть якби й хотіла, то не змогла б: я так хвилювалася й тремтіла. Виходить, не марно я вчора молилася; але я підтримувала в собі, наскільки можливо, нейтральні почуття — щоб не надто засмутитися й не надто розчаруватися. Всупереч звичці я першою прийшла до столу, ковтаючи... нетерпіння, але не кажучи нічого.
Je me suis bien gardée de m’empresser de descendre, j’avais honte de montrer tant d’intérêt et, le voudrais-je que je ne le pourrais, tant j’étais émue et tremblante. Alors ce n’est pas en vain que j’ai prié hier, mais je me maintins autant que possible dans des sentiments neutres pour ne pas être trop chagrinée ni trop désappointée. Contre l’habitude je fus la première à table, mangeant... mon impatience, mais ne disant rien.
— Чи правда те, що Валіцький мені сказав? — запитала я нарешті. — Так, — відповіла тітка, — Антонеллі йому пише. — Валіцький, де лист? — У мене. — Дайте мені його. Але замість того, щоб дати, він почав напускати таємничості й дратувати мене. Так що, щоб трохи його налякати, мені довелося жбурнути на підлогу склянку і своє срібло.
— Est-ce vrai, ce que Walitsky m’a dit ? demandai-je enfin. — Oui, répondit ma tante, Antonelli lui écrit. — Walitsky où est la lettre ? — Chez moi. — Donnez-la-moi. Mais au lieu de me la donner il se mit à faire du mystère et à me taquiner. De sorte que, pour donner un peu de peur, je dus jeter par terre un verre et mon argenterie.
Тітка заверещала; я сказала, що не треба мене виводити з себе. В цю мить прийшла мама і стала на мій бік — що могло б здатися дивним, якби вона не знала цієї лютої сімейної звички — дратувати людей до шаленства. Коли Коліньйон, дідусь і Валіцький вийшли з їдальні, я знову попросила цього листа; мені сказали, що він у Валіцького, — я встала, щоб іти шукати в його кімнаті; тоді мама пішла й принесла його мені — лист був у неї.
Ma tante hurla et je dis qu’il ne fallait pas m’exaspérer, en ce moment arriva maman et me donna raison, ce qui pourrait paraître baroque si elle ne connaissait pas cette habitude féroce de la famille, de taquiner les gens jusqu’à la rage. Quand Collignon, papa et Walitsky furent sortis de [la] salle à manger, je demandai encore cette lettre et comme on me dit qu’elle était chez Walitsky je me levai pour aller fouiller dans sa chambre, alors maman alla me l’apporter, elle était chez elle.
Цей лист датований 10 червня; але оскільки Антонеллі написав просто Nizza1, він спочатку вирушив до Ніцци в Італії, а вже потім прибув сюди. Він вибачається за те, що так пізно відповідає на любʼязну депешу лікаря; але, каже він, весь цей час він витратив на те, щоб просити батьків дозволити йому приїхати. Але всі його зусилля виявилися марними — вони й чути про це не хочуть, так що приїхати йому зовсім неможливо; йому лишається лише «надія на майбутнє, яке завжди невизначене».
Cette lettre est datée du 10 juin, mais comme Antonelli a écrit Nizza tout court, elle fit le voyage à Nizza en Italie avant d’arriver ici. Il s’excuse de répondre si tard à l’aimable dépêche du docteur, mais, dit-il, j’ai employé tout ce temps à demander à mes parents de me laisser venir. Mais tous ses efforts ont été vains pour obtenir cette permission, ils ne veulent pas absolument entendre parler de cela, de sorte qu’il lui est absolument impossible de venir, il ne lui reste que l’espérance de l’avenir « qui est toujours incertain ».
Лист написаний по-італійськи; від мене чекали перекладу, але я не сказала ні слова. Підбираючи шлейф із навмисною повільністю, щоб не подумали, що я тікаю, ледь дихаючи, я вийшла з кімнати і перетнула сад — зі спокоєм на обличчі і пеклом у серці.
La lettre est en italien, on s’attendait à une traduction, mais je ne dis pas un mot et ramassant ma traîne avec une lenteur affectée, pour qu’on ne pensât pas que je fuyais suffoquée, je sortis de la chambre et traversai le jardin le calme sur le visage et l’enfer dans le cœur.
О Біховцю! То треба ж вірити картам! Я йшла повільно, але думки мої мчали, кружляли; думки налітали одна на одну, билися між собою і зводили мене з розуму.
O Bihovetz ! faut-il donc croire les cartes ! Je marchais lentement mais mon esprit courait, tourbillonnait ; les pensées arrivaient l’une sur l’autre, se combattaient et me rendaient folle.
Він ніби відповідає на благання! Він начебто каже, що все скінчено і що він це приймає! Це не відповідь на жартівливу депешу друга з Монако; це відповідь мені — це повідомлення... І це мені, мені, — мені, яка, зійшовши на уявну висоту, запитувала, зневажливо витягуючи губи: що я буду робити «з цим хлопчиком», — це мені він каже таке! Це мене відштовхують! Мене, яка сама хотіла відштовхнути!!
Il a l’air de répondre à une supplication ! Il a l’air de dire que tout est fini et qu’il l’accepte ainsi ! Ce n’est pas une réponse à un télégramme d’ami de Monaco, pour rire, c’est une réponse à moi, c’est un avis... Et c’est à moi, à moi, qui, montée sur une hauteur imaginaire, me demandait en allongeant dédaigneusement les lèvres ce que j’allais faire « de ce garçon », c’est à moi qu’il dit cela ! C’est moi qu’on repousse ! Moi qui voulais repousser ! !
Надія на майбутнє, мої плани — все це доходило до спроби; я спробувала — і мені доведено, що нічого немає! Чесні люди вважають мене негідною — значить, маю стати негідницею! Вмерти? Бог цього не хоче. Стати співачкою? У мене немає ані досить здоровʼя, ані досить терпіння. То що ж, що ж?
L’espoir dans l’avenir, mes plans, tout cela allait jusqu’à un essai, j’ai essayé et il m’est prouvé qu’il n’y a rien ! Les honnêtes gens me jugent indigne, il faut donc que je me fasse coquine ! Mourir ? Dieu ne le veut pas. Devenir chanteuse ? je n’ai ni assez de santé ni assez de patience. Alors quoi, quoi ?
Я кинулася в крісло і, тупо втупившись у порожнечу, намагалася зрозуміти листа, думати хоч про що-небудь. — Хочеш піти до сомнамбули2! — крикнула мені мама з саду. У неї вкрали тридцять метрів оксамиту, і, щоб дізнатися, хто злодій, Коліньйон порадила звернутися до сомнамбули. — Так, — відповіла я, підводячись вся задеревіла. — Коли? — Просто зараз. Все, все, все — аби тільки не лишатися самій і не сходити з розуму, аби тікати від самої себе.
Je me jetai dans un fauteuil et, les yeux stupidement fixés dans le vague, tâchai de comprendre la lettre, de penser à quelque chose. — Veux-tu aller chez la somnambule ! me cria maman du jardin. On lui a volé trente mètres de velours et, pour savoir qui est le voleur, Collignon a conseillé de consulter une somnambule. — Oui, répondis-je en me levant toute raide. — Quand ? — A l’instant même. Tout, tout, tout, pourvu de ne pas rester seule à m’affoler, pourvu de me fuir moi-même.
Сомнамбула, виявилося, поїхала; нам дали адресу іншої — та теж поїхала. Ця гонитва по спеці не пішла мені ні на добре, ні на зле. Я взяла жменю цигарок і щоденник з наміром отруювати легені, водночас пишучи запальні сторінки; але вся воля, здавалося, мене покинула — я пішла до ліжка, випростана й повільна, мов уві сні, і лягла, як підкошена, задернувши мереживні завіси.
La somnambule se trouve partie, on nous donne l’adresse d’une autre, celle-là aussi est partie. Cette course par la chaleur ne me fit ni bien ni mal, je pris une poignée de cigarettes et mon journal avec l’intention de m’empoisonner les poumons tout en écrivant des pages incendiaires, mais toute volonté semblait m’avoir quittée, je marchai droite et lente comme dans un rêve vers mon lit et me couchai tout d’une pièce en tirant les rideaux de dentelle.
Неможливо розповісти про мій біль; та й настає мить, коли вже й скаржитися не вмієш. Розчавлена, як я тепер, — на що ж мені скаржитися? Я бажала лише одного: щоб, увійшовши до моєї кімнати, знайшли мене мертвою або вмираючою. Бо вбило б мене не любовне горе, у якому завжди соромно зізнатися, — а приниження. Я хотіла помститися за мимовільні катування моїх матерів; я хотіла вмерти, щоб покарати їх за те, що вони роблять мені таке життя!
Il est impossible de raconter ma douleur, d’ailleurs il arrive un moment où on ne sait plus se plaindre. Ecrasée comme je le suis, de quoi voulez-vous que je me plaigne. Je désirai seulement une chose c’est qu’en entrant dans ma chambre on me trouvât morte ou mourante. Car ce qui me tuerait ne serait pas un chagrin d’amour qu’on est toujours confus d’avouer, mais ce serait l’humiliation. Je voulais me venger des tortures involontaires de mes mères, je voulais mourir pour les punir de me faire une pareille vie !
Коліньйон, увійшовши, не дуже здивувалася, — бо якраз уже кілька днів я обіцяю злягти, щоб мене вивезли з Ніцци. — Що таке? — спитала тітка, увійшовши слідом. — Нічого. — Ти хвора? — Так, я хвора. Вона доторкнулася рукою до мого чола. — Але гарячки ж нема. — Зробіть мені ласку — лишіть мене в спокої. Вона вийшла, боячись мене роздратувати.
Collignon en entrant ne s’étonna pas trop, car il se trouve justement que depuis quelques jours je promets de me coucher pour qu’on m’emmène de Nice. — Qu’est-ce que c’est ? demanda ma tante en entrant après. — Rien. — Tu es malade ? — Oui, je suis malade. Elle me tâta le front. — Tu n’as pas de chaleur pourtant. — Faites-moi la grâce de me laisser tranquille. Elle sortit de crainte de m’irriter.
Я ще якийсь час лишалася знищена, нечутлива, холодна — і раптом розридалася, не проливши жодної сльози. А тепер пишу і співаю, поки Одіффре слухає мене зі свого вікна.
Je restai encore quelque temps abîmée, insensible, froide et tout d’un coup éclatai en sanglots sans verser une seule larme. Et à présent j’écris et je chante pendant qu’Audiffret m’écoute de sa fenêtre.
Ось і прийшов кривдливий лист, передбачений Біховцем. — Він завдасть вам schreck3, як кажуть по-німецькому, скривдить вас; але водночас саме з цього листа, мабуть, і прийде до вас усе те добро, яке я тут бачу: велике щастя і згодом — багато, багато грошей.
Voilà la lettre froissante annoncée par Bihovetz arrivée. — Elle vous causera un schreck comme on dit en allemand, elle vous froissera, mais en même temps c’est de cette lettre qu’il semble que doit vous arriver tout le bien que je vois ici, un grand bonheur et plus tard beaucoup, beaucoup d’argent.
Я зовсім не бачу, як цей лист може бути причиною добра, що прийде до мене. Прийде! О! Я на нього не чекаю: занадто часто чекала добра, — і воно мало вигляд, ніби наближається, але так і не прийшло.
Je ne vois pas du tout comment cette lettre peut être la cause du bien qui va m’arriver. Va m’arriver ! Oh ! je ne l’attends pas, j’ai trop souvent attendu le bien et il a eu l’air de venir mais n’est jamais venu.
— «Всі гіркоти висловляться разом», — сказала я в Римі, говорячи про цього чоловіка; я була далека від того, щоб чекати таких гіркот. Я боялася в гіршому разі чогось такого, як з Одіффре... І Одіффре! Памʼятаєте, що розповіла маленька Жанна, що сказала Марі Одіффре! — «Я скажу Емілю більше не ходити до цих людей, бо вони без статку (це неправда) і без репутації».
— « Toutes les amertumes se diront ensemble » ai-je dit à Rome en parlant de cet homme, j’étais loin de m’attendre à des amertumes comme celles-là. Je craignais tout au plus une amertume comme avec Audiffret... Et Audiffret ! Vous souvenez-vous ce qu’a raconté la petite Jeanne, ce qu’a dit Marie Audiffret ! - « Je dirai à Émile de ne plus aller chez ces gens-là, car ce sont des gens sans fortune, (ça ce n’est pas vrai) et sans réputation. »
О! Значить, це правда, значить, я справді...! Краще бути повією — бо принаймні знаєш, хто ти є; а я! Навіщо мені моя чеснота! Вона не дає мені ані щастя, ані статку! О це становище! Але що ж я зробила, Боже милосердний, що ж я зробила?
Oh ! c’est donc vrai, je suis donc véritablement... ! Il vaut mieux être une fille publique car on est ce qu’on est, tandis que moi ! Qu’ai-je à faire de ma vertu ! Elle ne me donne ni bonheur, ni fortune ! Oh cette position ! Mais qu’ai-je donc fait, Bon Dieu, qu’ai-je donc fait ?
За вечерею я застала маму всю в сльозах — і відчула щось схоже на задоволення; потім, коли вона й тітка сіли біля огорожі, я підійшла до них. Не знаю точно, як це почалося, але мама сказала: — Сподіваюся, ти незабаром вийдеш заміж — і всьому кінець. — Чи можу я вийти заміж, — вигукнула я з презирливою посмішкою. — Ну й думки, — через якогось Антонеллі... — Так, саме. — Та годі! Антонеллі — третій син, переслідуваний хлопчисько, який, як Поль, тікав з дому і робив борги, щоб ходити в театр! Поль теж корчив із себе вельможу і залицявся... Дитя, ніхто. — Саме так: це урок на майбутнє. Якщо мене визнали негідною навіть для такого ніщо, то наскільки більше.... — Ну й думки, ну й дурниці! Через дитя. — Так, але це дитя наробило чудового скандалу. — Якого скандалу? — О! Якщо ви так говорите!
A dîner j’ai trouvé maman tout en larmes et j’en éprouvai une espèce de satisfaction, puis quand elle et ma tante furent assises près de la grille j’allai les rejoindre. Je ne sais au juste comment cela a commencé mais maman a dit : — J’espère que tu vas bientôt te marier et tout cela finira. — Est-ce que je puis me marier, m’écriai-je avec un sourire de mépris. — Voilà des idées, parce qu’un Antonelli... — Oui, justement. — Peuh ! Antonelli, un troisième fils, un enfant persécuté, qui comme Paul s’enfuyait de la maison et faisait des dettes pour aller au théâtre ! Paul aussi prenait des airs et faisait la cour... Un enfant, un rien. — Justement, c’est une leçon pour l’avenir. Puisqu’on ne m’a pas jugée convenable pour un rien, combien plus.... — Voilà des idées, voilà des bêtises ! Pour un enfant. — Oui, mais cet enfant a causé un joli scandale. — Quel scandale ? — Oh ! si vous parlez comme ça !
— Але ж ти не дала йому слова?
— Mais tu ne lui as pas donné ta parole ?
— Н... ні.. але я йому й не відмовила; коротше, я знаю, що кажу. Це через вас, через ті довідки, через ті гидоти, які звідси понаписували, — і все це падає на мене, на мене одну, хоча я тут єдина, кого це не мало б стосуватися!
— N... non.. mais je ne l’ai pas refusé, bref je sais ce que je dis. C’est à cause de vous, ce sont ces informations, ces horreurs qu’on a écrites d’ici et tout cela tombe sur moi, sur moi seule, tandis que je suis la seule ici que cela ne devrait pas regarder !
Я вибухнула, розлючена, і висловила їм усе, що вже казала тут, додавши, що більше не можу цього терпіти, що їм треба їхати до Росії, що мені байдуже, як вирішать справу, що у вʼязниці гроші не потрібні, тоді як я, звісно, з ними не лишуся і мені нічого боятися, бо моє життя не може бути гіршим, ніж тепер; що я хочу продати віллу й ніколи не повертатися до Ніцци. Що я не маю нічого, крім сорому й скандалу, що навіть Антонеллі...
Je me déchaînai, furieuse, leur disant tout ce que j’ai dit ici, ajoutant que je ne pouvais plus supporter cela, qu’il fallait qu’elles allassent en Russie, que peu m’importait comme l’affaire serait jugée, qu’une fois en prison on n’a pas besoin d’argent, tandis que moi, certainement, je ne resterais pas avec elles et que je n’avais rien à craindre, car ma vie ne pouvait être pire qu’à présent, que je voulais vendre la villa, ne jamais revenir à Nice. Que je n’avais que honte et scandale, que même Antonelli...
— О! якби це був бодай великий князь, а то нікчема, якого я тримала для розваги, — і саме цей нікчема виставив мене на посміх! — вигукнула я і з глибоким переконанням провадила далі: — Та й хіба ви можете повірити, що мені є діло до самої людини! Річ у факті, у вчинку, у бруді цієї образи!
— Oh ! si c’était au moins un grand prince, mais un misérable que je retenais pour mon amusement et c’est par ce misérable que je suis bafouée ! - m’écriai-je, et, continuant avec un accent de profonde conviction : D’ailleurs pouvez-vous croire que je fasse cas de l’homme ! C’est le fait, c’est l’action, c’est la saleté de l’insulte !
— Якої образи?
— Quelle insulte ?
— Тієї, про яку говорять усі в Римі й у Ніцці, бо ця Кампрієн, що знає початок, знає й кінець.
— Celle dont tout le monde parle à Rome et à Nice, parce que la Camprien qui sait le commencement sait aussi la fin.
— Кампрієн знає, що я їй відповіла: «Подякуйте графині Антонеллі за честь і скажіть, що я нічого не маю проти молодого чоловіка, але й не думаю видавати доньку заміж раніше, ніж за рік». До того ж, якщо вони збирають довідки, це мало б їх улаштовувати, бо я даю їм цілий рік. А за рік побачимо.
— La Camprien sait ce que je lui ai répondu : Remerciez pour l’honneur que me fait la comtesse Antonelli et dites que je n’ai rien contre le jeune homme mais que je ne pense même pas a marier ma fille avant un an. D’ailleurs, puisqu’ils prennent des informations, cela doit leur convenir car je leur donne toute une année. Et dans un an nous verrons.
— Однаково, однаково: це ганьба, скандал.
— C’est égal, c’est égal : c’est une honte, un scandale.
— Який скандал?
— Quel scandale ?
— Такий, коли чоловік хоче одружитися з жінкою, а потім відступається.
— Celui, quand un homme veut épouser une femme et se retire ensuite.
— О! щодо цього, то правда, справжня причина всього — в тому, що цей нікчема, цей боягуз, ця підла й низька істота ніколи тебе... не кохав! Йому лестило, що його прихильно приймає найгарніша дівчина сезону, яку всі помітили і якою всі переймалися, хоч вона й не виїжджала у світ. Ото й усе. Хіба ж це кохання! Лише примха.
— Oh ! ça, la vérité, la vraie cause de tout cela c’est que ce misérable, ce lâche, cet être vil et bas, ne t’a jamais... aimée ! Il était flatté d’être bien accueilli par la plus jolie fille de la saison, que tout le monde avait remarquée et dont tout le monde s’occupait bien qu’elle n’allât pas dans le monde. Et voilà tout. Est-ce que c’est de l’amour cela ! Rien qu’un caprice.
— Він сам це казав, — перебила тітка.
— Il l’a dit lui-même, interrompit ma tante.
— Хіба ж когось можна зупинити, — вела далі мама, — коли він кохає!
— Est-ce qu’on peut être arrêté, continue maman, quand on aime !
— Якщо він поїхав до полку, то міг би приїхати й сюди, — втрутилася Діна.
— S’il est parti pour le régiment, il pouvait bien venir ici, se mêla Dina.
— Так, — сказала я тоді, — але якби його позбавили спадщини, на що б він жив зі мною! Це не дрібниця. Ви не знаєте, які звичаї в Римі.
— Oui, dis-je alors, mais si on le déshéritait, de quoi irait-il vivre avec moi ! Ce n’est pas une bagatelle cela. Vous ne savez pas quelles sont les mœurs de Rome.
— Припустімо все це, — сказала мама, — хай вони там люті, непохитні, добре; хай він не приїздить — це зрозуміло, він надто обачний, щоб отак відкрито йти проти них; але щоб не написати ані слова!
— Accordons tout cela, dit maman, que l’on soit féroce, inflexible, bien, qu’il ne vienne pas, cela se comprend, il est trop prudent pour rompre en visière de cette sorte, mais qu’il n’écrive pas un mot !
— Ах! оце вже незбагненно! Доню, доню, так не роблять, коли мають серйозні наміри!
— Ah ! voilà qui est incompréhensible ! Ma fille, ma fille, ce n’est pas ainsi qu’on fait quand on a des intentions sérieuses !
— То навіщо ж тоді він говорив про це з батьками? — спитала я, вже не така певна.
— Alors pourquoi en aurait-il parlé à ses parents ? demandai-je, ébranlée.
— Та щоб поліпшити своє становище побитого пса, щоб через цей задум одруження на нього дивилися трохи краще, щоб трохи піднестися.
— Mais pour améliorer sa position de chien battu, pour que, pour ce projet de mariage on le regarde un peu mieux, pour se relever un peu.
О! це правда, це правда, — подумала я.
Oh ! c’est vrai, c’est vrai, pensai-je.
— Він ніколи не кохав, — вела далі мама, — коли кохають, поводяться інакше, коли кохають, то.... то клопочуться!
— Il n’a jamais aimé, continua maman, quand on aime on fait autrement, quand on aime on.... on fait des démarches !
— Але ви ж бачите, чого варті ці клопотання, — сказала я вже слабше..
— Mais vous voyez à quoi servent les démarches, dis-je plus faiblement..
— Не бачу, чого тут мучитися: Надін каже мені, що він сказав їй на вокзалі, що приїде, якщо батько дасть грошей; те саме він сказав і мені.
— Je ne vois pas pourquoi se tourmenter, Nadine me dit qu’il lui a dit à la gare qu’il viendrait si son père donnait de l’argent ; la même chose il m’a dit à moi.
Вони ж, зрештою, нічого не знають; а чого вони не знають — то моя провина, а коли йдеться про мою власну провину, я ні на кого не скаржуся.
Elles ne savent rien elles, après tout, ce qu’elles ne savent pas est de ma faute, je ne me plains de personne quand il s’agit de ma propre faute.
Потім знову почалися суперечки про наше життя, про Тютчевих, бо це вони всьому причиною. Я кричала, що хочу вмерти, що якби мене було двадцять, я хотіла б, щоб ці двадцять повмирали одна за одною, щоб: «ви поздихали з горя!»
Puis recommencèrent les discussions sur notre vie, sur les Tutcheff, car ce sont eux qui sont cause de tout. Je criais que je voulais mourir, que si il y avait vingt moi-même, je voudrais que ces vingt mourussent l’une après l’autre pour : « vous faire crever de douleur ! »
Мама плакала, пропонувала мені все, що мала, лишаючи собі пʼятсот франків на рік, щоб жити десь у Швейцарії.
Maman pleurait, m’offrait tout ce qu’elle possédait, se réservant cinq cents francs par an pour vivre quelque part en Suisse.
— Я пішла б у служниці, у покоївки, ким завгодно, — казала вона, склавши руки, уся в сльозах, — аби тільки ти жила там, де хочеш, аби тільки не чути таких речей.
— Je me ferais bonne, femme de chambre, tout au monde, disait-elle, les mains jointes et tout en larmes, pourvu que tu vives où tu veux, pourvu de ne pas entendre ce langage.
— Таких речей! — вигукнула я. — Коли я їх не кажу, то думаю; коли не думаю — вони мені сняться! Я страждаю однаково — і на самоті, і з вами; але коли я далеко від вас, ви спокійні, тож я й хочу вас переслідувати, мучити!.. Нема чого говорити про виховання, яке ви мали б мені дати, мені не треба, щоб ви наводили приклади: я тут господиня, я наказую — хай мене слухаються! Отак!
— Ce langage ! m’écriai-je, quand je ne le tiens pas, je le pense, quand je ne le pense pas, j’en rêve ! Je souffre autant seule qu’en votre société, mais quand je suis loin de vous vous êtes tranquilles, aussi veux-je vous persécuter, vous tourmenter !.. Il ne s’agit pas de parler de l’éducation que vous auriez dû me donner, je n’ai pas besoin que vous citiez des exemples, je suis la maîtresse, je commande, qu’on m’obéisse ! C’est ainsi !
Ніхто й не думав бунтувати, але я була сама не своя. Мені пропонували жити з батьком, забравши три чверті тітчиного статку. Я відповідала, що житиму хоч із самим дияволом, аби тільки жити, як усі порядні люди.
On ne songeait pas à se révolter mais j’étais hors de moi. On me proposait de vivre avec mon père en prenant les trois-quarts de la fortune de ma tante. Je répondais que je vivrais avec le diable pourvu de vivre comme tous les honnêtes gens.
— Що я таке? Ніщо!
— Que suis-je ? Rien !
Джоя — повія, Амелі — покоївка, Річчі — торговець, а я, я! Це становище нестерпне, кажу вам, що я більше не можу, не можу більше! Досить мені всього цього сорому! Усіх цих людей, що плюють мені в обличчя! Антонеллі — лише зразок, пересторога, щоб не йти далі!
Gioia est fille publique, Amélie est femme de chambre, Ricci est marchand, et moi, moi ! Cette position est intolérable, je vous dis que je n’en peux plus, que je n’en peux plus ! J’ai assez de toutes ces hontes ! De tous ces gens qui me crachent au visage ! Antonelli n’est qu’un échantillon, un avertissement de ne pas aller plus loin !
Одним словом, я сьогодні сказала все — все, що писала раніше й тепер, і все, що думаю про цю справу. Я говорила, як навіжена, найжорстокішими словами, але, може, я маю виправдання. Мені знову сказали, що я пересичена, бо мала все, чого бажала, і що я сама не знаю, чого хочу.
En un mot j’ai tout dit aujourd’hui, tout ce que j’ai écrit avant et à présent et tout ce que je pense de cette affaire. J’ai parlé comme une forcenée, usant des plus dures paroles, mais peut-être ai-je une excuse. On m’a encore dit que j’étais blasée parce que j’avais eu tout ce que j’ai désiré, et que je ne sais pas ce que je veux.
Погодьтеся, це вже занадто.
Vous conviendrez que c’est trop fort.
Настала ніч, і я сховала обличчя в руки, спершись ними на цоколь огорожі з тесаного каменю.
Il s’est fait nuit et je cachai ma figure dans mes bras appuyés sur le soubassement en pierre de taille de la grille.
— Тепер уже Марі плаче, — сказала мама.
— C’est Marie qui pleure à présent, dit maman.
— Так, — сказала тітка, яка краще мене розуміє або більше жаліє.
— Oui, dit ma tante qui me comprend mieux ou qui me plaint davantage.
Я не плакала, але від цих слів заплакала.
Je ne pleurais pas, mais ces mots me firent pleurer.
Потім вони знову заговорили про Антонеллі, і я, не підводячи голови, відповідала їм.
Puis elles parlèrent encore d’Antonelli et, sans lever la tête, je leur répondais.
— Ти дарма, — казала мама, — звинувачуєш у всьому свою нещасну родину.
— Tu as tort, disait maman, d’accuser de tout ta malheureuse famille.
— Я знаю, що кажу: звідси понаписували гарненьких речей.
— Je sais ce que je dis, on a écrit des belles choses d’ici.
— За тиждень можна дізнатися, що саме понаписували.
— On peut savoir dans une semaine ce qu’on a écrit.
— І як?
— Et comment ?
— Спитати.
— En le demandant.
— Кого?
— A qui ?
— Антонеллі.
— A Antonelli.
— Я йому напишу.
— Je lui écrirai.
— Ви божевільні, пані мої!
— Vous êtes folles, mesdames !
— Я поїду до Рима, — сказала мама.
— J’irai à Rome, dit maman.
Я нічого не відповіла; я й сама вже була б у Римі, якби це не означало надавати забагато ваги Антонеллі й показувати надмірне бажання вийти за Пʼєра.
Je ne répondis rien, je serais déjà moi-même à Rome, si ce n’était donner trop d’importance aux Antonelli et montrer un désir exagéré de me marier avec Pierre.
— Я йому напишу, — повторювала мама.
— Je lui écrirai, répétait maman.
— Він вам відповість, що не знає, про що ви йому кажете.
— Il vous répondra qu’il ne sait pas de quoi vous lui parlez.
Валіцький, повернувшись із Монако, вечеряв, коли ми ввійшли до їдальні. Заговорили про росіян, і я висловила свою огиду до цих любих співвітчизників.
Walitsky, revenu de Monaco, soupait quand nous sommes entrées dans la salle à manger. On parla de Russes et j’exprimai mon dégoût pour ces chers compatriotes.
Не забути б сказати, що Ніна пише добрий, довгий лист, лист від щирого серця.
Que je n’oublie pas de dire que Nina écrit une bonne, longue lettre, une lettre du fond du cœur.
— То якщо Милорадович попросить твоєї руки, ти відмовиш? — спитала мама, на мить забувши недавню розмову.
— Alors si Miloradovitch te demande en mariage tu refuseras ? demanda maman oubliant un instant la conversation de tout à l’heure.
— Він не попросить, — відповіла я, — хіба ж сватають таку дівчину, як я!
— Il ne me demandera pas, répondis-je, est-ce qu’on demande une fille comme moi !
І я з лютою радістю побачила, як на їхні обличчя знову ліг пригнічений вираз.
Et j’eus la féroce joie de les voir reprendre leur air consterné.
Якщо я зараз не вкорочу собі віку, то лише для того, щоб не дати цієї слави Пʼєрові Антонеллі саме тоді, коли він має вийти у світ і коли така пригода чудово додала б йому ваги, бо він неодмінно приписав би її моєму коханню до нього.
Si je ne me suicide pas à présent, c’est uniquement pour ne pas donner cette gloire à Pierre Antonelli au moment où il va entrer dans le monde et où une pareille aventure le poserait admirablement, car il ne manquerait pas de l’attribuer à mon amour pour lui.
Інакше я б убила себе. Годі й уявити, яку глибоку огиду й зневіру я відчуваю. Кохання! О слово, незнане мені! Хіба в мені є місце для кохання!
Autrement je me serais tuée. On ne peut se donner l’idée du dégoût profond et du découragement que j’éprouve. Amour ! O mot inconnu pour moi ! Est-ce que j’ai de la place pour l’amour !
Отже, ось правда: цей чоловік.. ніколи мене не кохав, він дивився на шлюб як на засіб звільнитися (точнісінько як я), здобути вагу.
Alors voilà la vérité, c’est que.. cet homme ne m’a jamais aimée, il a regardé le mariage comme un moyen de s’affranchir (juste comme moi), de se poser.
Щодо його запевнень — я про них не говорю, я нічого не казала про них уголос, я не надто в них вірила, щоб говорити про них серйозно. Утім, ці запевнення допомогли йому здобути мою прихильність, а це вже дещо.
Quant à ces protestations, je n’en parle pas, je n’en ai rien dit tout haut, je n’y attachais pas assez de foi pour en parler sérieusement. Ces protestations lui ont servi d’ailleurs à obtenir mes bonnes grâces, c’est déjà quelque chose.
Я не кажу, що він завжди брехав: майже завжди думаєш те, що кажеш, у ту мить, коли кажеш, але потім... Отже, так. Мене ошукали, і... і попри всі міркування, попри Євангеліє, я палаю бажанням помститися! Я не поспішатиму, будьте певні, і помщуся... якщо тільки на ту пору, коли зможу це зробити, мені ще не перехочеться.
Je ne dis pas qu’il ait toujours menti, on pense presque toujours ce qu’on dit au moment où on le dit, mais après... Voilà donc. J’ai été trompée, et... et malgré tous les raisonnements, malgré l’Évangile, je brûle de me venger ! Je prendrais mon temps, soyez tranquille et je me vengerai... si au moment où je le pouvais faire l’envie ne m’en était encore passée.
Будьте певні, не перехочеться. Я хотіла помститися Одіффре, хочу й досі — і помщуся, коли трапиться нагода.
Soyez tranquille, l’envie ne me passera pas. J’ai désiré me venger d’Audiffret, je le désire encore et me vengerai quand l’occasion viendra.
« Chi lungo a tempo aspetta « Vede alfin la sua vendetta.
Я повернулася до себе об одинадцятій, написала кілька рядків і раптом, занепавши духом, заплакала. О! зрештою, я ж лише дитина! Усі ці прикрощі надто тяжкі для мене самої! І я захотіла піти розбудити тітку.
Je rentrai chez moi à onze heures, écrivis quelques lignes et puis tout à coup, perdant courage, je me mis à pleurer. Oh ! après tout je ne suis qu’une enfant ! Toutes ces peines sont trop lourdes pour moi toute seule ! Et je voulus aller réveiller ma tante.
Але вона подумала б, що я оплакую своє кохання... а цього я б не стерпіла. Сказати, що коханню тут немає місця, — було б по справедливості. [Два рядки закреслено] Мені тепер соромно. Хлопчисько, цап-відбувайло, шалапут на підкладці й єзуїт зверху, дитина, Поль! І я таке кохала! Ба! а чом би й ні? Чоловік же кохає кокотку, ґризетку, якусь там шельму, селянку; великі люди й великі королі так робили — і не знеславилися через це. Я вже казала, що я як чоловік: у мене бували примхи. Я була закохана в Антонеллі, нема чого вкладати в це сентиментальність, якої не існує. Не слід було сприймати це трагічно. Якби не це кляте становище молодої дівчини, я б навіть не переймалася. Чоловікові, за безглуздими законами суспільства, можна все, а жінка мусить себе берегти. Тільки ж до біса прикро, що тебе ошукали.
Mais elle penserait que je pleure mon amour... et je ne pourrais pas souffrir cela. Dire que l’amour n’a aucune place ici serait justice. [deux lignes cancellées] J’en ai honte à présent. Un petit garçon, un souffre-douleur, doublé d’un mauvais sujet et recouvert d’un jésuite, un enfant, un Paul ! Et j’ai aimé cela ! Bah ! pourquoi pas ? Un homme aime bien une cocotte, une grisette, une canaille quelconque, une paysanne ; de grands hommes et de grands rois ont fait ainsi et ne sont pas déshonorés pour cela. J’ai déjà dit que j’étais comme un homme, j’avais des caprices. J’étais amoureuse d’Antonelli, il n’y a pas besoin d’y mettre un sentimentalisme qui n’existe pas. Il ne fallait pas le prendre au tragique. Si ce n’était cette damnée position de jeune fille, je ne m’en inquiéterais seulement pas. Un homme peut tout, d’après les absurdes lois de la société, mais une femme doit se ménager. Seulement c’est vexant en diable d’avoir été trompée.
Я от-от мала збожеволіти від люті й безсилля — безсилля, бо змінити моє становище неможливо; я от-от мала сказитися, так напнулися мої нерви, — і я заспівала: це заспокоює.
J’allais devenir folle de rage et d’impuissance, d’impuissance car il n’y a pas moyen de changer ma position, j’allais devenir enragée tant mes nerfs étaient montés, et je me mis à chanter, cela calme.
Quanti ce nʼè che sʼentendomi cantare, Diran : Viva colei che a il cor contento. Sʼio canto, canto per non dir del male ! Faccio per revelar quel cʼho qui dentro, Faccio per revelar unʼafflitta doglia, Sebbene io canto, di piangere ho voglia, Faccio per revelar lʼafflitta pena, Sebbene io canto, di dolor son piena.5
Quanti ce n’è che s’entendomi cantare, Diran : Viva colei che a il cor contento. S’io canto, canto per non dir del male ! Faccio per revelar quel c’ho qui dentro, Faccio per revelar un’afflitta doglia, Sebbene io canto, di piangere ho voglia, Faccio per revelar l’afflitta pena, Sebbene io canto, di dolor son piena.
Скільки є таких, що, слухаючи мій спів, Скажуть: Хай живе та, в кого серце вдоволене! Якщо я співаю, то співаю, щоб не лихословити, Я роблю це, щоб відкрити те, що ховаю в серці. Я роблю це, щоб відкрити біль, що мене гнітить. Хоч би що я співала, мені хочеться плакати; Я роблю це, щоб відкрити муку, що мене терзає... Хоч би що я співала, я знемагаю від болю!
Combien il y en a qui m’écoutant chanter Diront : Vive celle qui a le cœur content ! Si je chante, je chante pour ne pas dire du mal, Je le fais pour révéler ce que je renferme dans mon cœur. Je le fais pour révéler une douleur qui m’afflige. Quoi que je chante, j’ai le désir de pleurer ; Je le fais pour révéler une peine qui me tourmente... Quoi que je chante, je suis accablée de douleur !
Я могла б просидіти тут цілу ніч — і не сказала б усього, що хочу сказати, а якби й зуміла сказати, то не сказала б нічого нового, нічого такого, чого вже не казала.
Je resterais là toute la nuit que je ne dirais pas tout ce que je veux dire et, si je parvenais à le dire, je ne dirais rien de nouveau, rien que je n’aie déjà dit.
Ах! Боже мій, я почуваюся такою винною, що була сьогодні ввечері така несамовита, і майже не смію просити Тебе бути до мене добрим.
Ah ! mon Dieu, je me sens bien coupable d’avoir été si violente ce soir et je n’ose presque pas vous prier d’être bon pour moi.
Витягти мене звідси! Тисяча громів на... О! о!
De me tirer de là ! Mille noms d’une... Oh ! oh !
Отже, це не вигадка — ця абсолютна тиранія римських батьків. Про неї йдеться в цій книжці, яка є студією римських звичаїв. Ця книжка стількома рисами схожа на мою історію, що я її не читаю, а ковтаю. Цей небіж монсеньйора, що вдає ліберала, аби шпигувати для свого дядька, — Пʼєтро не шпигун.. а хто знає? А ще всі ці сімейні домовленості, неймовірна влада батьків, чоловіків. Суворість із дітьми, дочок тримають, як на Сході, «Утім, — каже книжка, — батько мав владу, абсолютну владу над сином: без його ласкавої згоди Луїджі не мав на цьому світі ані су».
Ce n’est donc pas une invention, cette tyrannie absolue des parents romains. On en parle dans ce livre qui est une étude de mœurs romaines. Ce livre ressemble tellement à mon histoire, en tant de points, que je le mange au lieu de le lire. Ce neveu de monsignor, se faisant libéral pour être espion de son oncle, Pietro n’est pas espion.. et qui sait ? Puis tous ces arrangements de famille, la domination incroyable des pères, des maris. La sévérité avec les enfants, les filles tenues comme en Orient, « D’ailleurs, dit le livre, le père avait un pouvoir, un pouvoir absolu sur son fils, sans son bon plaisir, Luigi ne possédait pas un sou dans ce monde. »
Потім ідеться про Рим, про такий пліткарський Рим, де переймаються найменшими дрібницями, найменшими приватними справами, які становлять заняття салонів і живлять їхні розмови.
Puis on parle de Rome, de Rome si cancanière, où on s’occupe des moindres choses, des moindres affaires particulières qui forment les occupations et alimentent les conversations des salons.
А ще ця набожність, яку бачиш лише в Римі і яку я вважала вигадкою, чимось неможливим. Ці чоловіки, що щодня всією родиною відмовляють вервицю, ці графині, що цілують руку своїм діверам — єпископам чи кардиналам, від яких залежать їхні статки й становище, на яких дивляться як на богів і які командують усією родиною.
Puis cette dévotion qui ne se voit qu’à Rome, que je croyais une invention, une chose impossible. Ces hommes qui disent chaque jour le rosaire en famille, ces comtesses qui baisent la main à leurs beaux-frères évêques ou cardinaux, dont dépendent leur fortune et leur position, qu’on regarde comme des dieux et qui commandent à toute la famille.
Воістину, воістину, усе, що я бачила й чула в Римі, спадає мені на думку, і я широко розплющую очі, споглядаючи цю химерну суміш набожності, розпусти, релігії, мерзотства, покори, розбещеності й святенництва, пихатої гордості й боягузливої низості. Воістину Рим — місто неповторне, химерне, дике й витончене.
En vérité, en vérité, toutes les choses que j’ai vues et entendues à Rome me reviennent à l’esprit et j’ouvre de grands yeux en contemplant ce mélange bizarre de dévotion, de libertinage, de religion, de canaillerie, de soumission, de dépravation et de pruderie, de fierté hautaine et de lâche bassesse. En vérité Rome est une ville unique, bizarre, sauvage et raffinée.
Усе там інакше, ніж деінде. Здається, ніби потрапляєш не на Землю, а на іншу планету.
Tout y est différent que chez les autres. On semble arriver sur une autre planète que la terre.
І справді, Рим, що мав казковий початок, казковий розквіт, казковий занепад, мусить бути чимось разючим і осібним — і морально, і фізично. Місто Бога — місто священиків, хочу я сказати.
Et en vérité Rome qui a eu un commencement fabuleux, une prospérité fabuleuse, une décadence fabuleuse, doit être quelque chose de saisissant et d’à part, au moral et au physique. La ville de Dieu, la ville des prêtres, veux-je dire.
Відколи там Король, усе змінюється, та й то лише в лібералів, а «чорні»6 — усе ті самі. Ось чому я нічого не розуміла з того, що мені розповідав Антонеллі, і вважала всі його справи байками чи чимось зовсім осібним, тоді як усе було так само, як усюди в Римі.
Depuis que le Roi y est, tout change et encore ce n’est que chez les libéraux, les Noirs sont toujours les mêmes. C’est pour cela que je ne comprenais rien à ce que me disait Antonelli et regardais toutes ses affaires comme des fables ou des choses tout à fait à part, tandis que ce n’était que comme partout à Rome.
І треба ж було мені натрапити на цього мешканця місяця — старого місяця, старого Рима, тобто на кардиналового небожа, та ще й небожа кардинала Антонеллі!
Faut-il que je sois tombée sur cet habitant de la lune, de la vieille lune, de la vieille Rome, c’est-à-dire un neveu de cardinal, et du cardinal Antonelli encore !
Ба! Для мене, що люблю незвичайне, це цікаво. Це оригінально. Ні, як не крути, це.... дивно — Рим і римляни.
Bah ! C’est curieux pour moi qui aime l’extraordinaire. C’est original. Non, c’est tout de même.... étrange, Rome et les Romains.
А ще ця графиня-мати в романі списана з Камілли Фолькі, графині Антонеллі, рабині свого чоловіка, яка захищає синів, що наважуються дивитися на неї як на матір, тоді як на батька вони дивляться як на всемогутнього й грізного володаря.
Et puis cette comtesse-mère, dans le roman est copiée sur Camilla Folchi, comtesse Antonelli, esclave du mari, protégeant ses fils qui osent la regarder comme leur mère tandis qu’ils regardent le père comme un maître tout-puissant et terrible.
Цю книжку слід було прочитати до поїздки в Рим.
Il fallait lire ce livre avant d’aller à Rome.
Я думала, що Антонеллі вигадує все, що мені розповідав, а цей страх перед Батьком я вважала вигадкою, щоб мене ошукати. Я нічого з цього не розуміла, ледве розумію й тепер — і дивуюся.
Je croyais qu’Antonelli inventait tout ce qu’il me disait, et cette crainte du Père, je la croyais une invention pour me tromper. Je ne comprenais rien de tout cela, je comprends à peine à présent et je m’étonne.
Так, це зовсім не так, як в інших людей.
Oui, c’est tout autrement que chez les autres hommes.
Коли я вам кажу, що це дивує: ну от! знову цей жахливий каламбур.7
Quand je vous dis que ça étonne : bon ! encore cet affreux jeu de mots.
Замість дивуватися, краще б я розповіла, що знаю про Рим і римлян, — це здивувало б куди більше, ніж мої дивування та вигуки.
Au lieu de m’étonner, je ferais mieux de raconter ce que je sais de Rome et des Romains, cela étonnerait bien plus que mes étonnements et mes exclamations.
Знаєте, коли Антонеллі шість років тому помирав, мати давала йому їсти смужки паперу, на яких без кінця повторювалося слово: Марія, Марія і т. д. і т. д. Це для того, щоб Діва його зцілила. Може, саме тому він і закохався в одну Марі... щоправда, цілком земну. А ще замість ліків йому давали пити свячену воду. Але це ще дрібниці. Потроху я все згадаю; утім, варто лише все пригадати — і знайдеться чимало цікавого.
Vous savez quand Antonelli, il y a six ans de cela, était mourant, sa mère lui faisait manger des bandes de papier sur lesquelles était ce mot répété sans fin : Maria, Maria etc. etc. C’était pour que la Vierge le guérît. C’est peut-être pour cela qu’il a été amoureux d’une Marie... très terrestre d’ailleurs. On lui faisait en outre boire de l’eau bénite au lieu de médecine. Mais ça ce n’est rien encore. Peu à peu je me souviendrai de tout, d’ailleurs qu’on se souvienne de tout et on y trouvera bien des choses curieuses.
Кардинал, наприклад, сам не божевільний, і коли йому сказали, що його небіж виправляється в монастирі, він засміявся й сказав, що це безглуздя, що двадцятитрирічний чоловік не порозумнішає за вісім днів у монастирі і що коли він здається наверненим, то лише тому, що йому потрібні гроші.
Le cardinal, par exemple, n’est pas fou, lui, et quand on lui a dit que son neveu se corrigeait dans un couvent, il a ri en disant que c’était folie, qu’un homme de vingt-trois ans ne devient pas sage au bout de huit jours de cloître, et que s’il semble converti c’est qu’il a besoin d’argent.
Як можна припустити, що я кохаю Пʼєтро? Хіба можна кохати, коли не поважаєш? Я закохана в милого закоханого хлопця і... кардиналового небожа. Ото й усе.
Comment supposer que j’aime Pietro ? Peut-on aimer quand on ne respecte pas ? Je suis amoureuse d’un gentil garçon amoureux et... neveu du cardinal. Voilà tout.
Примітки
Іт.: Nizza — італійська назва Ніцци (через що лист спершу потрапив до Ніцци в Італії). Марі наводить саму форму назви, тому вона лишається італійською, курсивом. ↩
Somnambule — трансовий медіум або ясновидиця (букв. «сновида»), популярні у Франції XIX ст. для ворожіння та пошуку загублених речей. ↩
Нім.: schreck — «переляк, потрясіння». Марі посилається саме на німецьке слово («як кажуть по-німецькому»), тому воно лишається німецьким, курсивом. ↩
В оригіналі італійською: «Chi lungo a tempo aspetta / Vede alfin la sua vendetta». Італійське прислівʼя. ↩
Італійська народна пісня; її переклад Марі подає сама в наступному абзаці. ↩
Les Noirs («чорні») — папістська «чорна» знать Рима, що лишилася вірною Пієві IX після того, як 1870 року місто взяли італійські війська, і трималася осторонь двору Віктора Еммануїла II, куди ходили ліберали (Wikipedia, «Black nobility»). ↩
Фр. ça étonne («це дивує») звучить майже як «Саетоне» — імʼя знайомого з Ніцци, з якого Марі часто кепкує; імовірно, в цьому й полягає «жахливий каламбур». ↩