❦
Пʼятниця, 23 червня 1876
Герой роману зветься Пʼєтруччо1, але Ірена його не любить — вона любить Леоне, ліберала, і він відповідає їй взаємністю. Пʼєтро, граф Клементі, небіж кардинала, що раніше змушував народ волати, а тепер уже нічого не важить під батьківським правлінням Пія IX (Мастаї Ферретті)2. Пʼєтро, кажу я, вдає ліберала — безперечно, щоб зрадити, бо він, я в цьому певна, — причина нещасть, що мають навалитися на Ірену, її нареченого, її брата тощо... і насамперед — на Італію.Vendredi 23 juin 1876Le héros du roman se nomme Pietruccio, mais Irène ne l’aime pas, elle aime Leone un libéral et en est aimée. Pietro, comte Clementi, neveu du cardinal qui faisait crier le peuple avant et qui n’est plus rien sous le paternel règne de Pie IX (Mastaï Ferretti). Pietro, dis-je, fait semblant d’être libéral, c’est sans doute pour trahir car il est, j’en suis certaine, la cause des malheurs qui vont arriver à Irène, à son fiancé, à son frère etc... et surtout à l’Italie.
Леоне каже, що любить Італію більше, ніж Ірену: «Італія передусім — понад тебе саму». Ось що казав мені мій власний друг — і це навіть гнівило мене.
Leone dit qu’il aime l’Italie mieux qu’Irène : « l’Italie avant tout, avant toi-même. » C’est ce que me disait mon ami à moi, et il me mettait même en colère.
— Я кохаю вас, — казав він, — я кохаю тільки вас, я вбʼю себе, якщо ви накажете, але перед вами — Італія! Якщо буде війна — я вас полишу; якщо я знадоблюся батьківщині — я пожертвую собою і пожертвую їй усім. — Перед мною Італія? — вигукувала я. — Так, передусім — Бог і батьківщина. — О!
— Je vous aime, disait-il, je n’aime que vous, je me tuerai si vous l’ordonnez, mais avant vous l’Italie ! S’il y a la guerre je vous quitterai, si ma patrie a besoin de moi je me sacrifierai moi-même et je lui sacrifierai tout. - Avant moi l’Italie ? m’écriais-je. — Oui, avant tout, Dieu et la patrie. — Oh!
Тоді він мені навіть не відповідав і, звівши очі невідомо куди, захоплювався, говорячи про свою батьківщину. Єдиний спосіб не сказитися — злитися з чоловіком в одне і почати любити цю батьківщину, як він. О, чоловіки! Вони це говорять лише з марнославства, з удавання — це лише поза! Я б дуже хотіла бачити чоловіка, поставленого між батьківщиною і коханою жінкою — справді коханою, — і подивитися, кого б він вибрав, якби на нього ніхто не дивився.
Alors il ne me répondait même pas et, les yeux levés vers on ne sait quoi, s’exaltait à parler de sa patrie. Le seul moyen de ne pas enrager c’est de ne faire qu’un avec l’homme et de se mettre à aimer comme lui cette patrie. O les hommes ! Ils ne le disent que par vanité, par affectation, ce n’est qu’une pose ! J’aimerais bien voir un homme placé entre sa patrie et une femme aimée, mais aimée réellement, et on verrait bien qui il choisirait s’il n’y avait personne pour le voir.
Коли всі їхали на вокзал проводжати Бібі, мені спало на думку поїхати теж — пококетувати, бо там завжди є хтось, хто приїжджає чи відʼїжджає. Було дуже спекотно; я вдягнула жовті черевики в стилі Людовіка XIV3, спідницю з вишитою облямівкою і бурнус-«бедуїн», накинутий на туніський манер, — тобто рукою, перекиненою поверх капюшона, що звисає у вигляді довгої кишені під пахвою. Вигляд у мене був дуже незвичайний, але дуже гарний.
Comme on allait à la gare reconduire Bibi, l’idée me vint d’aller aussi faire de la coquetterie, car il y a là toujours quelque arrivant ou partant. Il faisait très chaud, je mis des souliers Louis XIV jaunes, une jupe à galon brodé et un bédouin mis à la manière des gens de Tunis, c’est-à-dire un bras passé au-dessus du capuchon qui pend en guise de longue poche sous le bras. J’avais l’air très extraordinaire mais très jolie.
Потім я читала, потім плакала... дивлячись на портрет... Як! Я зволяю любити його, дивитись на нього, бажати його — а він цього не відчуває, і це не доводить його до шаленого щастя, і він не любить мене достатньо, щоб перевернути все догори дном або розбити лоб об стіну!
Puis j’ai lu, puis j’ai pleuré... en regardant le portrait... Comment ! Je daigne l’aimer, le regarder, le désirer et il ne le sent pas, et il n’en est pas heureux jusqu’à la folie, et il ne m’aime pas assez pour tout renverser, ou se casser le front contre le mur !
Знаєте, наскільки Антонеллі тримають своїх дітей у вузді, — а проте в Римі кажуть, що саме вони й дають найбільше свободи. Все це лише виправдання для того, щоб сказати мені: через чотири місяці я поїду до Рима.
Vous savez si les Antonelli tiennent leurs enfants serrés, eh bien à Rome on dit que ce sont les parents qui donnent le plus de liberté. Tout cela ce sont des excuses pour me dire que dans quatre mois j’irai à Rome.
І тоді... якщо він мене ще любить, я поводитимуся зовсім інакше. Мені нема кого щадити, і я хочу помститися священикам — не так, як хотіла помститися братові Емілю, — не по-дівчачому, а так, як личить мститися: тобто покарати римських священиків. Я не докорятиму, але розжаліюся над його становищем, скривджу його своїм співчуттям; водночас говоритиму про Італію, про Батьківщину4, про майбутню велич цієї молодої країни, якій, щоб процвітати, потрібні єдність і спокій. Король — її голова; конституція — її запорука. Король потребує доброї волі, і передусім — майбутнє правління: принц Умберто, принцеса Марґеріта5 — ця принцеса, якою захоплюються, — така добра, така граціозна, — їй потрібне оточення справді відданих людей. Незабаром двір буде досить міцним, щоб не потребувати нікого; але наразі він не вкорінений у Римі, і того, хто б перейшов зараз до двору, — особливо якщо це людина значна родиною або звʼязками зі старим режимом, — прийняли б з розкритими обіймами й обсипали б милостями.
Et alors... s’il m’aime encore, j’agirai tout autrement. Je n’ai rien à ménager et je veux me venger des prêtres, pas comme je voulais me venger du frère Émile, pas en petite fille, mais comme il convient de se venger, c’est-à-dire de punir des prêtres romains. Je ne ferai pas de reproches mais je m’apitoierai sur sa position, je le froisserai en le plaignant ; en même temps je parlerai de l’Italie, de la Patria, de la grandeur future de ce jeune pays qui a besoin d’unité, de calme, pour prospérer. Le roi qui en est le chef, la constitution qui en est la sécurité. Le roi a besoin de bonne volonté et surtout le règne futur, le prince Humbert, la princesse Marguerite, cette princesse qu’on idolâtre, elle si bonne, si gracieuse, elle a besoin d’être entourée de dévouements véritables. Dans quelque temps la cour sera assez forte pour n’avoir besoin de personne, mais pour le moment elle n’est pas enracinée à Rome, et celui qui passerait en ce moment à la cour, surtout si c’est un homme marquant par sa famille ou ses relations dans l’ancien régime, serait reçu à bras ouverts et comblé.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Гарна помста! Священики були б у захваті, хоч для годиться й скривилися б.
Jolie vengeance ! Les prêtres en seraient enchantés tout en faisant pour la forme une grimace.
І як, певно, пишаєшся, служачи такій королеві, як Марґеріта, — ліберальній, гідній, щедрій і чарівній. — Бути камергером принцеси Марґеріти! — неодмінно вигукнув би Пʼєтро, як він вигукував стільки разів, розповідаючи про свої переслідування.
Et combien doit-on être fière de servir une reine comme Marguerite, libérale, digne, généreuse et charmante. — Être chambellan de la princesse Marguerite ! ne manquerait pas de s’écrier Pietro, comme il s’est écrié tant de fois en racontant ses persécutions.
— І, — сказав він одного дня на Пінчо6, якраз у день скачок, — мені легко буде стати ним. Матимуть за велике щастя прийняти небожа сучасного Рішельє7. Тільки ви розумієте — не відразу, бо я завжди надто погано поводився, і після місяця доброї поведінки не повірять у моє навернення. Та й потім, я такий молодий; але з часом мені стане досить лише захотіти. Ви розумієте, я не вихваляюся, мадам, — ви й самі добре бачите, як стоять справи; утім, все це завдяки моєму дядькові, — додавав він, сміючись.
— Et, dit-il un jour au Pincio, justement le jour des courses, et je le puis être facilement. On ne sera que trop heureux d’avoir le neveu du Richelieu moderne. Seulement vous comprenez, pas tout de suite, car je me suis trop mal conduit toujours pour qu’au bout d’un mois de bonne conduite on croie à ma conversion. Et puis je suis si jeune mais dans quelque temps je n’aurai qu’à vouloir. Vous comprenez, je ne me vante pas, Madame, vous voyez bien vous-même comment sont les choses, d’ailleurs tout cela est grâce à mon oncle, ajoutait-il en riant.
Ви розумієте: людина, налаштована ось так, — людина, приваблена всім блискучим, збуджена всіма своїми ліберальними друзями, переслідувана й скручена священиками, стиснута батьками, — людина молода, легкозаймиста, дуже честолюбна, трохи лицемірна, навіть фальшива, — ви розумієте: мені не важко буде підштовхнути таку людину туди, куди вона сама тільки й мріє потрапити. До того ж, якщо він не вибере цей шлях — він досить розсудливий і глибокий, щоб вчинити ще краще, тобто піти в священики й успадкувати кардинала. Але ні: він занадто любить галасливе й широке життя для цього — він вибере перший шлях, до якого я його підштовхну... якщо він мене ще любить. Якщо не любить — зробімо вигляд, що я нічого не казала.
Vous comprenez qu’un homme disposé ainsi, un homme qui est attiré par tout ce qui brille, qui est excité par tous ses amis libéraux, traqué et garrotté par les prêtres, gêné par ses parents, un homme jeune, inflammable, très ambitieux, un peu hypocrite, faux même, vous comprenez qu’il ne me sera pas difficile de pousser un pareil homme là où il ne demande pas mieux que d’aller. D’ailleurs s’il n’adopte pas ce parti, il est assez sensé et assez profond pour faire encore mieux, c’est-à-dire se faire prêtre et hériter du cardinal. Mais non, il aime trop la bonne vie, la vie tapageuse et large pour cela, il adoptera le premier parti vers lequel je le pousserai... s’il m’aime encore. S’il ne m’aime plus, mettons que je n’ai rien dit.
Коли я читаю про революції, змови, таємні товариства, інтриги — я стаю зовсім іншою; я хотіла б діяти! Яка шкода, що я не народилася на десять років раніше — я могла б бути свідком остаточного обʼєднання Італії. Французька революція надто далека, та й то була справа безбожна, кривава, проклята. Росія нічим не цікава; змовлятися проти Імператора — та годі вже! Це була б загибель країни. А те, що щойно сталося в Італії, — тобто приєднання Рима8, а до того — обʼєднання інших держав, — це велика й шляхетна справа, і людина була б більш ніж щаслива, борючись за таку справу.
Quand je lis les révolutions, les conspirations, les sociétés secrètes, les complots, je deviens toute autre ; je voudrais agir ; une telle pitié que je ne sois pas née dix ans avant, j’aurais pu assister à la réunion définitive de l’Italie. La révolution française est trop loin et puis c’était une œuvre impie, sanguinaire, maudite. La Russie ne présente aucun intérêt, comploter contre l’Empereur, fi donc ! Ce serait la perte du pays. Tandis que ce qui vient de se passer en Italie, c’est-à-dire l’annexion de Rome, et avant cela la réunion des autres États, c’est une œuvre grande et noble et on serait plus qu’heureux de combattre pour une pareille cause.
А це минуло — і мені більше нема чого робити. Було б багато чого робити, якби таких людей, як я, було багато; можна було б боротися проти цієї шляхетної справи, вигнати короля з Рима і відбудувати папський престол, примусивши захоплений натовп співати гімни Господу. Поринути у побожність, звеличити Понтифіка і знову зробити його Царем царів!
Et c’est passé et je n’ai plus rien à faire. Il y aurait à faire beaucoup, s’il y avait beaucoup de gens comme moi, il y aurait à combattre contre cette cause noble, chasser le roi de Rome et reconstruire le trône du Pape en faisant chanter au peuple exalté, des cantiques au Seigneur. Se jeter dans la dévotion, élever le Pontife et le faire de nouveau Roi des rois !
Слухайте, мені хочеться запропонувати себе на службу Святій Справі. Та що ж, хіба не чинили більших безглуздостей, ніж ця? Дурніші за мене наживали статки. Нічого особливого в мені немає — ні статку, ні імені. Достатньо багата, достатньо красива, достатньо розумна, достатньо художниця, достатньо музикантка. Таких багато, і нікому вони не цікаві. Щоправда, живопис обіцяє багато — подумати тільки: я малюю від січня, лише пʼять місяців, та ще й з якими перервами! Каторбінський дав мені загалом тридцять чотири уроки. А ще є спів. Але передусім подумаймо про те, щоб пристойно влаштуватися у світі. Від цього залежить мій спокій, а зі спокійним духом я можу зробити чимало. О! Я відчуваю в собі честолюбство. Це ж не може бути даремно!
Tenez, j’ai envie de m’offrir à la Sainte Cause. Et quoi, n’a-t-on pas fait de plus grandes extravagances que serait celle-là ? De plus sots que moi ont fait fortune. Je n’ai rien d’extraordinaire, ni fortune, ni nom. Assez riche, assez belle, assez spirituelle, assez peintre, assez musicienne. Il y en a beaucoup comme ça et dont on ne s’occupe guère. Il est vrai que la peinture promet beaucoup, pensez donc je peins depuis janvier seulement, cinq mois à peine et avec quelles interruptions ! Katorbinsky m’a donné trente-quatre leçons en tout. Et puis il y a le chant ; mais avant tout songeons à nous poser convenablement dans le monde. De là dépend ma tranquillité, et avec l’esprit tranquille je puis faire bien des choses. Oh ! je me sens ambitieuse. Ce ne peut être pour rien !
Ну й ну!9 Цей роман мені догоджає. Там призначають побачення на сходах. Як я.
Bigre, ce roman me soigne. On se donne des rendez-vous sur l’escalier. Comme moi.
Я вже лягла спати, коли мені спало на думку: якби він справді любив мене — він міг би все ж таки написати. За найменшої трудності він від мене відмовився. Ненавидіти його — вже досить; треба ще й зневажати?
J’étais déjà couchée quand il m’est revenu à l’esprit que s’il m’aimait vraiment il aurait pu malgré tout m’écrire. A la moindre difficulté il a renoncé à moi. C’était assez de le haïr, faut-il encore le mépriser ?
Примітки
Pietruccio — італійський зменшувальний від Pietro, «маленький Пʼєтро». Збіг імені з Пʼєтро Антонеллі не міг не впасти Марі в око. ↩
Родове імʼя папи Пія IX було Джованні Марія Мастаї Ферретті (1792–1878). На той час він іще правив, хоч і був тяжко хворий. ↩
Черевики в стилі Людовіка XIV: на підборах, з пряжкою або декоративним елементом — модне відродження стилю, популярне у 1870-х. ↩
В оригіналі італійською: «Patria» — священний термін Рисорджименто, італійська «Вітчизна». ↩
Кронпринц Умберто (згодом король Умберто I, правив 1878–1900) і принцеса Марґеріта Савойська (згодом королева Марґеріта), яка була надзвичайно популярна в Італії. ↩
Пінчо — громадський сад на Пінчіанському пагорбі в Римі, модне місце для прогулянок. Марі та Пʼєтро зустрічалися там під час її візитів до Рима. ↩
Кардинала Джакомо Антонеллі (1806–1876), дядька Пʼєтро й могутнього державного секретаря папи Пія IX, часто порівнювали з кардиналом Рішельє за його політичну владу. ↩
Рисорджименто — рух за обʼєднання Італії — завершилось у вересні 1870 р., коли італійські війська приєднали Рим, поклавши край світській владі Папи. Марі народилась 1858 р., тож мала б дванадцять років; «на десять років раніше» — наближено. ↩
В оригіналі французькою: «Bigre». ↩