Вівторок, 20 червня 1876

Тримаючи себе в занятті, я відігнала ледачі мрії.
Я закінчила портрет Коліньйон; під час цього останнього сеансу прийшов Біховець з усіма моїми; виявляється, листок-повідомлення, перш ніж я його забрала, потрапив до рук Паттонів. Вони сколихнулися до самого нутра — і стара Паттон послала до аптеки, до кравчині й до священника, щоб дізнатися, коли буде поховання; але оскільки всі троє відповіли, що ніхто не помер, вона дійшла до того, що запитала в наших слуг — і Амбруаз відповів, що панна Діна не лише жива, але й їсть «навіть спаржу». Це спричинило жахливий галас — але оскільки я сміялась, закинувшись у кріслі, генерал теж розреготався, вигукуючи, що ніколи не чув подібної витівки. Це перевершує всі жарти, які він знає: як так — сама Діна поширює чутки про свою смерть, і їй вірять! Ця веселість охопила всіх, і обід пройшов без сімейної сварки.
А ввечері ми всі йдемо на прогулянку: я, Діна, тітка, Біховець і Валіцький. Біховець — чарівна людина, все його веселить, він сміється й смішить. Діна вголос просить Ґалюла; ми йдемо до площі Массена пішки й там сідаємо у фіакр. Справжні нікуардські швачки — без капелюхів. Хасфорд, який є пристойна людина, напевно скандалізований.
Цей клятий Рюмпельмаєр зачинений! Задовольняємося лимонадом з «Мезон Доре», який нам подають у карету, — потім продовжуємо прогулянку цією ніччю, такою прекрасною, такою чистою, що відчуваєш себе цілком радісним.
Вдома генерал сідає за фортепіано, і я співаю. До цього вечора він ніколи добре мене не чув. Після витриманої ноти з «Міньйон» є інша, яку треба тягнути якомога довше; і в міру того, як я переходила до абсолютного піано фортисімо, Біховець розкривав великі очі, дивлячись на мої уста.
Коли я закінчила — «вмираючи», — він узяв мене за руки й щиро привітав. Я сама відчувала, що зробила щось майже надприродне.
Та й сьогодні вранці Кресчі був вражений, виявивши в мені голос, дикцію й почуття, поєднані з найточнішим слухом. У Росії мене змушуватимуть співати — тому розсудливо підготувати кілька номерів з Кресчі. Само собою зрозуміло, що я хочу серйозно навчатися для сцени. Ви пам'ятаєте: це завжди було моєю мрією, бо це блискучий шлях до тієї слави, про яку я зітхаю. Так, але це так довго! Щонайменше два роки. Я не міцна здоров'ям — треба поставити голос і дуже берегти себе.
Я споглядала у себе з якоюсь дикою задоволеністю симптоми хвороб грудей. Цього я більше не хочу! Цей розкішний голос, цей дар небес, ця безцінна коштовність, ця божественна ласка — я не маю права її втратити: вона мені не належить. Так само як я повинна дати себе зліпити оголеною, я повинна берегти здоров'я, щоб співати.
Лорентін не лестив мені, кажучи, що в мене приємний голос — срібні верхні ноти й оксамитові низькі, голос, що «захоплює душу»; він не брехав, бо нещадно перерахував усі вади мого співу й додав, що цей голос ще не цілком сформований.
Цей розкішний ресурс, цей королівський останній засіб — вони захопили мою душу. Я вмію лише розквітати, як квітка на сонці, й дякувати Богу.
Я співала серенаду з «Дон Паскуале», три руські романси, знамениту «Povera Maria» Форті (ця пісня у виконанні автора доводила до сліз усіх римських дам), «La Riconoscenza» — чудову арію, що дозволяє мені взяти мої двадцять нот, тобто три октави без двох нот. Додайте до цього обсягу — силу, гнучкість і...
Ну що ж — не скажуть, що я бережу свою скромність. Байдуже. Я знаю, що кажу. Шлюб покінчив би з усіма цими ідеями про сцену й славу. І... може, навіть, все на краще. Я не настільки безумна, щоб нехтувати своїм голосом. Я намагатимусь схилити батька, створити нам нормальне життя, щоб набратися терпіння, зберегти здоров'я й дозволити собі не одружуватися так скоро... хіба що, розумієте, це буде Гамільтон або король... тоді...
Мої близькі не люблять, коли я говорю про Антонеллі і про свою любов до Рима...
Оскільки в моєму характері переслідувати те, що тікає, — побачивши, що від цієї розмови хочуть ухилитись, я наважилась сказати: мене не можна судити ні по поведінці з Брускетті, ні по поведінці з Антонеллі: перший не подобався мені більше за інших, другий подобався більше за інших.
— Антонеллі — дитина, — поспішила сказати тітка з відведеним поглядом.
Дитина, дитина, — але від того не менш правда, що я достатньо запаплюжилась з цією дитиною. Ах! якби я знала, що скандал не великий, що про це не говорять, що про це не надто говорили, що не оголошено ганебного розриву заручин, — я б зовсім не мучилась.
О! я сподіваюся, що не було всього того шуму, якого я боюся; але Дикун і Лев, і дружба останнього з Тигром*, — все це не обіцяє нічого доброго.
До речі, якщо я повернусь до Рима належним чином, — все згладиться.
[примітка]
Тигр — це Торлонія.
О, мій голос! Над скількома речами й людьми він дасть мені восторжествувати. Тріумф на сцені — це всевладдя, це панування, це божественність.
Боже, прости мою гордість.

Примітки

Фальшиве повідомлення про смерть — див. записи від 10 та 14 червня.
Кондитерська Рюмпельмаєра — славетна в Ніцці кондитерська у віденському стилі, модна морозивом і тістечками. «Мезон Доре» («Золотий дім») — ресторан на набережній.
Арія «Connais-tu le pays» з опери Амбруаза Тома «Міньйон» (1866), яку Марі неодноразово співає в цей період.
Іт.: Povera Maria — «Бідна Марія», романс Форті.
Іт.: La Riconoscenza — «Вдячність», арія.
Алюзія на «Кандіда» Вольтера та славнозвісну фразу доктора Панглоса.