❦
Вівторок, 6 червня 1876
Я перечитала вчорашній запис — останню сторінку. Мене не зрозуміють, бо я писала в міру того, як страждала, і після кожного слова — три слова болю й сліз.J’ai lu la journée d’hier, la dernière page. On ne me comprendra pas, c’est que j’écrivais à fur et à mesure que je souffrais et entre chaque mot il y a trois mots de douleur et de larmes.
Нестерпна спека.
Il fait une chaleur insupportable.
Султан Абдул Азіз1 покінчив з собою — або його вбили. Я розумію: його боялись; Мурад V погано починає — втім, ні: адже смерть скинутого володаря може бути корисна для спокою держави, Мурад має рацію.
Le sultan Abdul Aziz s’est tué ou a été tué. Je sais bien, on le craignait, Mourad V commence mal, d’ailleurs non, puisque cette mort du souverain déposé peut être utile au repos de l’État, Mourad a raison.
Та до біса все!
Mais au diable !
Я жахливо страждаю, і спека дозволяє мені зітхати й нарікати без кінця. Я немов на другий день після того вечора, коли Антонеллі мене образив: щохвилини я забуваюсь — і щохвилини згадую, і тоді мені бракує і подиху, і сили, кулаки стискаються від люті. Близько другої я вже так розпалилась, що розлютилась і зітхала тільки від... зневаги.
Je souffre horriblement et la chaleur me permet de pousser des soupirs et des plaintes sans fin. Je suis comme le lendemain du soir où j’ai été insultée par Antonelli, à chaque instant je m’oublie, et chaque instant je me souviens et alors je me sens sans haleine et sans force, et mes poings se crispent et je rage. Vers deux heures j’étais assez montée pour me mettre en colère et pour ne plus soupirer que de... mépris.
«Хай небо впаде на мене — аби тільки відомстити! Якщо я проливаю сльози — то сльози люті...» Не памʼятаю, де я це читала. Ні, я не думаю про помсту. Але коли зможу — відімщу. Та ні! Навіщо? Удень я лютувала й зневажала. Надходить вечір — і я знову поринаю в нещастя й смуток. Ці думки негідні: памʼятати про образи треба лише тоді, коли можна помститись. Думати про це — значить надавати надто велику вагу негідним людям, значить принижуватись.
« Tombe sur moi le ciel « Pourvu que je me venge ! « Si je verse des pleurs ce sont des pleurs de rage ...Je ne sais où j’ai lu cela. Non, je ne songe pas à me venger. Mais quand je pourrai je me vengerai. Eh bien non ! A quoi sert ? J’étais en colère et je méprisais le jour. Le soir vient et je retombe dans mon état de misère et de tristesse. Ces pensées sont indignes, on ne doit se souvenir des injures que lorsqu’on est en mesure de se venger. Y penser c’est accorder trop d’importance à des gens indignes, c’est s’abaisser.
Тож я думаю не про людей — я думаю про своє жалюгідне становище, про все, чого воно мені коштувало, і про все, чого ще може коштувати. Бо всі біди звідси. Якби Антонеллі підняли питання про релігію — це б мене тільки розсмішило, і я щиро вважаю, що навіть якби вони благали мене взяти Пʼєтро — я б не взяла, і ви добре знаєте, чому. Але ця ганьба! Ця думка, що їм наговорили мерзотин — і що я жертва скандалів Жоржа та злочинної недбалості моєї матері!
Aussi n’est-ce pas aux gens que je pense, je pense à ma misérable position à tout ce qu’elle m’a fait souffrir et à tout ce qu’elle peut me faire souffrir encore. Car tous les maux viennent de là. Si les Antonelli avaient soulevé la question de religion cela ne ferait que m’amuser et je crois bien que s’ils me priaient de prendre Pietro, je ne le prendrais pas et vous savez bien pourquoi. Mais c’est cette honte ! Cette idée qu’on leur a dit des indignités et que moi je suis victime des scandales de Georges, et de la coupable insouciance de ma mère !
Адже про цей шлюб говорили всі — і, звичайно, ніхто не скаже, що відмова виходить від мене. Та й мають рацію: хіба я не погодилась?.. Щоб тягнути, щоб у будь-якому разі утримати його... Я не шкодую про це. Я вчинила правильно, і якщо все обернулось погано — не моя провина. Чи могла я передбачити, що це прокляття, яке тяжіє наді мною, переслідуватиме мене й сюди? О! Ось у чому весь жах!
Car tout le monde a parlé de ce mariage, et bien certainement on ne dira pas que le refus vient de moi. D’ailleurs ils auront raison, n’ai-je pas consenti ?... Pour traîner, pour le garder dans tous les cas... je ne m’en repens pas. J’ai bien fait et si ça a mal tourné ce n’est pas de ma faute. Pouvais-je prévoir que cette malédiction qui pèse sur moi me poursuivrait jusque-là ? Oh ! voilà l’horreur de la situation !
— Хто вона така? — Росіянка, мадемуазель Башкирцева. — Їх не видно у світі? — Їх ніде не видно, думаю, їх ніде не приймають. — Хто їх знає? — Ніхто. — Що вони за люди? — Не знаю — у них якісь судові справи в Росії, вони під судом, ціла історія, і т. д., і т. д. І не забудуть додати всього, чого я навіть уявити не можу. Нас не знають, чують тут-там, говорять, перебільшують, вигадують. Ах! Господи Боже! І нічого не вдієш!
— Qui est-elle ? - Une Russe, Mlle Bashkirtseff. - On ne les voit pas dans le monde ? - Ils ne sont nulle part, je crois qu’ils ne sont pas reçus. - Qui les connaît ? - Personne. - Que sont-ils ? - Je ne sais pas, ils ont des procès en Russie, ils sont sous jugement, c’est toute une histoire, etc., etc.. Et on ne manque pas d’ajouter toutes les choses que je ne puis même imaginer. On ne nous connaît pas, on entend par-ci, par-là, on parle, on augmente, on invente. Ah ! Seigneur Dieu ! Et ne rien pouvoir !
Генерал був тут до одинадцятої, і я пішла посидіти з усіма в саду — подихати повітрям, але його немає. Погода така гарна, хоч помирай, та повітря надто сухе для моїх пересохлих легень. Розпухла ступня не дозволяє мені ходити — інакше я б виходила вранці. Шкідливо для здоровʼя ніколи не виходити, а сидіти, важчаючи й тупіючи, як я.
Le général a été ici jusqu’à onze heures et je suis allée m’asseoir avec tout le monde au jardin pour prendre de l’air, mais il n’y en a pas. Il fait beau à en mourir mais l’air est trop sec pour mes poumons desséchés. Mon pied enflé ne me permet pas de marcher sans cela je sortirais le matin. C’est mauvais pour la santé de ne jamais sortir et de rester à s’alourdir et à s’abrutir comme moi.
Мама сьогодні розлютилась через Сапоженікових — вони вже двічі написали Коліньйон. Я не злюсь — просто вважаю, що це бридко. Не кажучи про моральні зобовʼязання, їм надали зобовʼязання фізичні: Валіцький із шкіри пнувся, дістаючи їм гроші; тітка кілька разів підписувалась за Ніну; тітка жертвувала собою — проводила, мов пес, всі дні й частину ночей у Ніни під час горя Юркова. Я ніколи про це не говорила — вважала це таким природним; але тут кажу, щоб показати, які вони невдячні тварини.
Maman s’est mise en colère aujourd’hui à cause des Sapogenikoff, elles ont déjà écrit deux fois à Collignon. Je ne me fâche pas, seulement je trouve que c’est sale. Sans parler des obligations morales, on leur a rendu des obligations physiques, Walitsky s’est mis en quatre pour leur procurer de l’argent, ma tante a plusieurs fois signé pour Nina, ma tante s’est dévouée, passant comme un chien toutes les journées et une partie des nuits chez Nina, lors du malheur de Yourkoff. Je n’ai jamais parlé de cela, je trouvais cela si naturel, mais je le dis ici pour démontrer combien ce sont des animaux ingrats.
Ах! Що б не казали — мужики, а особливо купці, завжди такими й залишаться. Немає нічого мерзеннішого за цю середню породу. Великі серця трапляються серед простих селян — але ніколи серед цих брудних істот, облагороджених грошима2. Я була таки змушена кинутись у це товариство — краще б триматись осторонь, але це означало б позбавити себе єдиної нагоди обмінятись кількома словами з живими істотами. Зрозумійте мене правильно: я не скаржусь на них — я розповідаю, як є, і годі. Я глибоко зневажаю всіх, тому не можу скаржитись і злитись ні на кого. Невдячність — така поширена чеснота! Правда, мені прикро, що я так багато наговорила: ще, чого доброго, мене образять підозрою, що ницість цих людців мене зачіпає.
Ah ! quoiqu’on dise, les moujiks, et les marchands surtout, resteront toujours ainsi. Rien de plus méprisable que cette race moyenne. On trouve de grands cœurs chez les paysans, mais jamais chez ces sales êtres ennoblis par l’argent. J’étais bien forcée de me jeter dans cette société, se tenir à l’écart aurait mieux valu, mais c’était s’ôter l’unique occasion d’échanger quelques paroles avec les êtres vivants. Entendons-nous bien, je ne me plains pas d’eux, je raconte ce qui est, voilà tout. Je méprise profondément tout le monde, donc je ne puis me plaindre, ni me fâcher contre personne. L’ingratitude est une vertu si commune ! Vrai, je suis fâchée d’avoir tant dit, on me fera peut-être l’injure de penser que les bassesses de ces petites gens m’atteignent.
Перо моє стомлене, хочеться спати. Безглуздо не давати ради своєму станові, особливо знаючи ліки. Поїхати. Змінити повітря й обличчя. Як я зробила цієї зими: через три тижні я вже не думала про образи з Ніцци. До речі, згадала. Я роздула з Одіффре державну справу. Це лише доводить, що я була закохана — інакше я б ніколи не надала такого значення подібній неввічливості. Доказ — Саетоне. Я просто погордувала говорити про це й дивитись на нього. Але Одіффре мені подобався, тож мені нема чого докоряти собі за перебільшення фактів і різних моїх почуттів
Ma plume est fatiguée, j’ai sommeil. Il est absurde de ne pas remédier à mon état, surtout connaissant le remède. Partir. Changer d’air et de visages. Comme j’ai fait cet hiver. Au bout de trois semaines je ne pensais plus aux affronts de Nice. Au fait, j’y pense. J’ai fait une affaire d’État d’Audiffret. Cela prouve seulement que j’étais amoureuse sans cela je n’aurais jamais accordé tant d’importance à une impolitesse de ce genre. Témoin Saetone. J’ai simplement dédaigné d’en parler et de le regarder. Mais Audiffret me plaisait, je n’ai donc pas à me blâmer pour l’exagération de faits et de mes sentiments divers
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Виходить, я забавляюсь тим, що закохуюсь у всіх
Voilà que je m’amuse d’aimer tout le monde
Я сказала все, що відчуваю, — але оскільки щодня думаю про одне й те саме, мені завжди здається, що я не все сказала, що мене не зрозуміли, і хочеться повторити знову. У романах речі кажуть один раз — і досить; тут же мені щодня здається, що я погано пояснила. Мабуть, це мені тільки здається.
J’ai dit tout ce que je sens, mais comme je pense chaque jour à la même chose il me semble toujours que je n’ai pas tout dit, qu’on n’a pas bien compris et je veux répéter encore. Dans les romans on dit les choses une fois et cela suffit et, ici, il me semble chaque jour que je n’ai pas bien expliqué. Ce n’est qu’une idée sans doute.
Примітки
Султана Османської імперії Абдул Азіза скинули 30 травня 1876 р. і знайшли мертвим 4 червня — офіційно це самогубство, хоча багато хто підозрював убивство. Його наступником став Мурад V. ↩
Її мішень — Сапоженікови, російські друзі родини в Ніцці, з якими щойно посварилися (попередній абзац); ще в грудні 1875 року Марі зараховувала їх до «мужиків і купців». Російське суспільство за законом поділялося на стани, і купецтво стояло нижче за дворянство. ↩