❦
Понеділок, 5 червня 1876
Проїжджаючи вулицею Малий Сен-Етьєн, я на повороті побачила Антонеллі в екіпажі разом із паном де Баллором. Він навіть не дивився на мене. Не витримавши й не зважаючи на хвору ступню, я вистрибнула з ландо і, оскільки їхній екіпаж стояв, пішла до них, кличучи: «Граф Антонеллі!» Він рушив нам назустріч... і я прокинулась.En passant par la rue petite Saint-Étienne, au tournant je vois Antonelli en voiture avec M. de Ballore. Il ne me regardait même pas. Ne pouvant y tenir et malgré mon pied malade, je m’élançai du landau et, comme leur voiture était arrêtée, je marchai vers eux en appelant : Le comte Antonelli ! Il vint vers nous... et je me suis réveillée.
Ось і перший справді спекотний день.
Voilà le premier jour très chaud.
Залишившись з мамою наодинці, я просила її поїхати до Росії; вона відповіла, що боїться вироку в справі. Я досить довго і, головне, виразно пояснила їй, що це дрібниці порівняно з тим, що я щодня терплю. Тоді вона завела своєї: спочатку казала, що ненавидить мого батька, потім — що я можу йти жити де захочу. Ось вам материнські слова, ось вам розради. Сама вона шаліє від моєї шаленості й замість того, аби постаратись влаштувати майбутнє й поговорити зі мною лагідно, — говорить мені найболісніші речі.
Restée seule avec maman je la priai de venir en Russie, elle me répondit qu’elle avait peur du jugement du procès. Je lui dis assez longuement et surtout clairement que c’était bien peu de choses en comparaison de ce que je souffrais tous les jours. Alors elle prit son éternel parti, d’abord me disant qu’elle détestait mon père, ensuite que je pouvais aller vivre où je voulais. Voilà de bonnes paroles de mère, voilà des consolations. Elle-même est furieuse de ma fureur et au lieu de tâcher d’arranger l’avenir et de me parler doucement elle me dit les choses les plus blessantes.
Я сіла в куток і заплакала. Щодня так само.
Je m’assis dans un coin et pleurai. C’est tous les jours comme ça.
— Не розумію, чого такий відчай, — каже пані моя мати, — через те, що написали Антонеллі! Ці священики, мабуть, думали, що ти мільйонерка, а їм сказали, що ні, і...
Je ne vois pas pourquoi de pareils désespoirs, dit madame ma mère, pour les choses qu’on aura écrites à Antonelli ! Ces prêtres pensaient sans doute que tu étais millionnaire et on leur a dit que non, et...
Я нічого не відповіла — надто зневажала цей спосіб виправдовуватись переді мною.
Je ne répondis rien, je méprisais trop cette manière de s’excuser à mes yeux.
Малювати я не змогла — читала вголос Діні «Двадцять років потому»1. Бо, прочитавши двічі, я вже не можу читати його знову сама — мені потрібна людина, яка читає вперше: я буду захоплюватись її захопленням.
Je n’ai pas pu peindre, j’ai lu à haute voix Vingt ans après à Dina. Car, l’ayant lu deux fois, je ne puis le lire encore seule et je veux une personne fraîche, car je m’intéresserai de son intérêt.
Ми з Коліньйон і Діною просиділи до десятої вечора на моїй терасі, при розкішному місячному сяйві, що відбивалось у зовсім гладкому морі. Торік ми галасували з Сапоженіковими; цього року я з Коліньйон сперечаюсь про дружбу й про те, якими мають бути стосунки між людьми.
Moi, Collignon et Dina, sommes restées jusqu’à dix heures du soir sur ma terrasse, par un clair de lune splendide, reflété dans la mer toute unie. L’année passée nous hurlions avec les Sapogenikoff, cette année je discute sur l’amitié et sur les rapports qu’on doit avoir avec ses semblables avec Collignon.
Я виклала своє кредо. Приводом стали Сапоженікови, від яких усе немає листів. Усі знають, як Коліньйон ними захоплюється. До того ж їй потрібно когось обожнювати — вона, найромантичніша й найсентиментальніша жінка у світі.
J’ai fait ma profession de foi. C’est venu à propos des Sapogenikoff qui n’ont pas encore écrit. On sait l’admiration de Collignon pour eux. D’ailleurs elle a besoin d’adorer quelqu’un, elle, la femme la plus romanesque et la plus sentimentale du monde.
Вона доводила мені щастя дружби й довіри. Я — протилежне. Подумайте лише, як би я була нещасна, якби віддала Сапоженіковим усю свою дружбу.
Elle me prouvait l’amitié et le bonheur d’avoir confiance. Moi le contraire. Pensez donc comme je serais malheureuse si j’avais voué aux Sapogenikoff une grande amitié.
— Доброго вчинку, будь-якої любʼязності ніколи не шкодуєш, — каже вона.
— On ne regrette jamais un bienfait, une gentillesse, dit-elle.
— Доброго вчинку — ніколи; але любʼязності, привітності, пориву, що йде від серця, — шкодуєш, коли тобі платять невдячністю. О! Це великий біль для сердечної людини — знати, що симпатія, яку ти відчула, дружба, яку мала до когось, — пішли намарне.
— Un bienfait jamais, mais une gentillesse une amabilité, un élan parti du cœur, on le regrette quand on est payé d’ingratitude. Oh ! c’est un bien grand chagrin pour une personne de cœur que de savoir que la sympathie qu’on a éprouvée, l’amitié qu’on a eue pour quelqu’un, est perdue.
— О! Ні, Маріє, я не вашої думки.
— Oh ! non, Marie, je ne suis pas de votre avis.
— Та ні, послухайте мене, мадемуазель: ось, наприклад, я — виснажуюсь, пояснюючи вам щось, знемагаю в доводах, і коли годину говорила, переконувала, запевняла — виявляю, що ви глухі!
— Mais non, écoutez-moi, Mademoiselle, voilà par exemple moi, qui me tue à vous expliquer une chose, qui m’épuise en raisonnements et quand j’ai parlé, persuadé, assuré pendant une heure je m’aperçois que vous êtes sourde !
— Це, мабуть, так...
— Ça, sans doute...
— Я вас не звинувачую; я нікого ні в чому не звинувачую, бо нічого ні від кого не чекаю, — і здивувала б мене радше протилежність невдячності. Запевняю вас: краще дивитись на життя й людей, як я, — не відводити їм жодного місця в серці й користуватись ними як сходинками, щоб підійматися вгору.
— Je ne vous accuse pas ; je n’accuse personne de rien parce que je ne m’attends à rien de la part de personne et c’est le contraire de l’ingratitude qui m’eût étonnée. Je vous assure qu’il vaut mieux regarder la vie et les hommes comme moi, ne leur accorder aucune place dans son cœur et s’en servir comme de degrés d’escalier pour monter.
— Маріє, Маріє...
— Marie, Marie...
— Що ж поробити — ви інша, ніж я; ось, наприклад, я впевнена, що ви говоритимете або вже говорили про мене досить несхвально з Сапоженіковими та іншими, — впевнена в цьому так само, ніби чула на власні вуха, — і проте бачите: я з вами така сама, як і раніше, і якою буду завжди.
— Que voulez-vous, vous êtes faite autrement que moi, tenez je suis sûre que vous parlerez ou avez déjà parlé de moi assez désavantageusement avec les Sapogenikoff et d’autres, je suis sûre de cela comme si je l’avais entendu de mes propres oreilles et pourtant vous voyez je suis avec vous comme j’étais avant et comme je serai toujours.
— Це читання філософів дає вам такі погані думки. Ви нікому не довіряєте!
— C’est les lectures des philosophes qui vous donnent de si mauvaises idées. Vous vous défiez de tout le monde !
— Я не підозрілива — я просто нікому не звіряюсь: це велика різниця.
— Je ne me défie pas, seulement je ne me fie à personne, il y a une grande différence.
— Ні, послухайте, Маріє, — у вас немає дружби ні до кого.
— Non, écoutez, Marie, vous n’avez d’amitié pour personne.
— Але подумайте, що було б, якби вона в мене була. Припустімо, що замість того, аби сприймати Марію й Ольгу такими, якими вони були, — добрими дівчатами, що сміялись зі мною, не зважаючи на мене особливо, як і я на них2, — припустімо, що я б завʼязала з Ольгою ніжну дружбу. Я пишу їй з Риму — вона відповідає трьома словами через три тижні; я пишу знову — і цього разу вона взагалі не відповідає. Що ви на це скажете? І це не перший приклад.
— Mais pensez ce qui serait si j’en avais. Supposons qu’au lieu d’avoir pris Marie et Olga pour ce qu’elles étaient, pour de bonnes filles qui riaient avec moi, ne se fichant pas mal de moi, comme je ne me fichais pas d’elles [sic], supposons que je me lie avec Olga d’une tendre amitié. Je lui écris de Rome, elle me répond trois mots au bout de trois semaines, je lui écris encore et cette fois elle ne me répond pas du tout. Que dites-vous de cela. Et ce n’est pas le premier exemple.
— Але як ви можете щось вимагати від друзів, якщо самі нічого їм не даєте!
— Mais comment pouvez-vous demander à vos amis si vous ne leur donnez rien !
— Ми одне одного не розуміємо: я виявляю до них усю можливу любʼязність, готова зробити для них усе, що в моїх силах, — попросіть будь-що й я зроблю з радістю; але серця свого я друзям не даю, бо повірте — дуже прикро давати його задарма.
— Nous ne nous comprenons pas, je leur donne toutes les amabilités possibles, je suis prête à faire pour eux tout ce qu’il est dans mon pouvoir de faire, qu’on me demande n’importe quoi et je le ferai avec plaisir, mais je ne donne pas à mes amis mon cœur car, croyez-moi, il est bien vexant de le donner pour rien.
— Ніколи не можна почуватись ображеною, якщо вчинила добре, виконала свій обовʼязок.
— On ne peut jamais être vexé quand on a bien fait, quand on a fait son devoir.
— Дружба — не обовʼязок; ви не робите ні доброго, ні злого, даруючи свою дружбу. Дружба на кшталт вашої не ображається — бо для вас вона лише невпинна потреба; але коли вона іде від серця, дуже боляче бачити, що тобі платять невдячністю.
— L’amitié n’est pas un devoir, vous ne faites ni bien ni mal en donnant votre amitié. L’amitié comme votre amitié n’est pas susceptible car elle n’est chez vous qu’un besoin perpétuel mais lorsqu’elle vient du fond du cœur il est bien chagrinant de se voir payé par de l’ingratitude.
— Якщо хтось невдячний — тим гірше для нього!
— Si quelqu’un est ingrat tant pis pour lui !
— Ось це й доводить те, що я щойно казала: тим гірше для нього!
— Voilà qui prouve ce que je viens de dire, tant pis pour lui !
— Ось це егоїзм.
— Voilà qui est égoïste.
— Раніше я думала, що люблю всіх, але бачу: ця загальна любов — лише загальна байдужість. І саме через цю байдужість я ставлюся до ближніх з найбільшою доброзичливістю. Я бачу їх поганими — і це робить мене поблажливою до краю. Ви читали Епіктета?3 Я вважаю, що в питанні дружби треба бути стоїком. Ви отримуєте удар — і не можете не здригнутися від здивування, страху; це не залежить від вас, але залежить від вас — погодитись чи ні з цим першим почуттям. Не можна стримати певних симпатій, певних уподобань — але можна стриматися від того, щоб їм піддатись.
— Avant je croyais que j’aimais tout le monde, mais je vois que cet amour universel n’est qu’une universelle indifférence. Et à cause de cette indifférence j’ai la plus grande bienveillance envers mes semblables. Je les vois mauvais ce qui me rend indulgente au suprême degré. Avez-vous lu Epictète ? Je trouve qu’en ce qui concerne l’amitié il faut être stoïcien. Vous recevez un choc et vous ne pouvez pas vous empêcher de faire un mouvement de surprise, de peur ; cela ne dépend pas de vous, mais il dépend de vous d’acquiescer ou non à ce premier sentiment. On ne peut s’empêcher de ressentir certaines sympathies, certaines préférences, mais on peut s’empêcher d’acquiescer.
— Ці читання ведуть до атеїзму — ви зрештою ні в що не віритимете.
— Ces lectures mènent à l’athéisme, vous finirez par ne plus croire en rien.
— О! Ні — якби ви знали мої думки, ви б цього не казали.
— Oh ! non, si vous saviez ma pensée vous ne le diriez pas.
— Усіх філософів шкідливо читати.
— Tous les philosophes sont mauvais à lire.
— Аж ніяк — коли маєш міцний розум.
— Non pas, quand on a l’esprit solide.
Потім я докладно зупинилась на її низькій поведінці з Сапоженіковими — я сказала: низькій.
Je m’étendis ensuite sur sa conduite basse avec les Sapogenikoff, j’ai dit basse.
— Та ось послухайте, — кажу я, — зваживши все, є лише одна річ, що чогось варта в цьому світі (я кажу про справи сердечні), — це кохання...
— Mais tenez, dis-je, tout bien pesé il n’y a qu’une chose qui vaille dans ce monde (je parle des choses du sentiment) c’est l’amour...
— Так.
— Oui.
— Немає у світі більшого задоволення, ніж кохати і бути коханою.
— Il n’y a pas au monde de plus grand plaisir que d’aimer et d’être aimée.
— Це правда.
— C’est vrai.
— І все ж — не заглиблюймось, благаю! Берімо лише те задоволення, що нам дають, і... те, яке даємо самі. Кохання — річ сама по собі божественна — ні, не річ, почуття, хай так. Поки воно триває, воно робить людину досконалою стосовно предмета любові: відданість, ніжність, пристрасть, сталість, щирість — усе є. Отже, заглиблюймось у кохання — але ніколи в людину: людину можна порівняти з печерою — на дні знаходиш або вогкість і бруд, або ж вихід, тобто дна не існує зовсім. Все це не заважає мені любити ближніх.
— Et encore, n’approfondissons pas, par grâce ! N’en prenons que le plaisir qu’on nous donne et... celui que nous donnons. L’amour est une chose divine par elle-même, chose non, sentiment je veux bien. Tant qu’il dure il rend l’homme parfait envers l’objet aimé, dévouement, tendresse, passion, constance, sincérité, tout y est. Approfondissons donc l’amour mais jamais l’homme, l’homme peut se comparer à une grotte, on y trouve ou l’humidité et la saleté au fond, ou bien une sortie, c’est-à-dire que le fond n’existe pas du tout. Tout cela ne m’empêche pas d’aimer mes semblables.
— Не можна ні від чого отримувати насолоди, якщо байдужий до всього, якщо...
— On ne peut jouir de rien si on est indifférent à tout, si...
— Зачекайте, зачекайте — я не байдужа; просто я відводжу людям лише те місце, якого вони варті.
— Attendez, attendez, je ne suis pas indifférente, seulement je n’accorde aux personnes que leur valeur.
...І оскільки розмова от-от мала торкнутися особистих інтересів, я змінила тему й заспівала приспів пісні, яку ще не написано, — приспів, що в моді між нами вже чотири дні.
...Et comme on allait effleurer des intérêts particuliers je changeai de conversation et chantai le refrain d’une chanson qui n’est pas encore faite, refrain très à la mode parmi nous depuis quatre jours.
— «Та коли після вистави
— «Ґалю множиться-розплавиться,
— «Нема нікого, нема нікого, нема
— «Нікого, крім Ґалули!» на мотив «Бенкету дель Верно»
— «Ґалю множиться-розплавиться,
— «Нема нікого, нема нікого, нема
— «Нікого, крім Ґалули!» на мотив «Бенкету дель Верно»
— « Mais quand à la sortie
— « Galu se multiplie
— « Il n’y a que, il n’y a que, il n’y a
— « Que Galula ! sur l’air du Festin del Verno
— « Galu se multiplie
— « Il n’y a que, il n’y a que, il n’y a
— « Que Galula ! sur l’air du Festin del Verno
Мама сьогодні плакала, у тітки зовсім приголомшений вигляд. Вони говорили про мене й мої муки.
Maman a pleuré aujourd’hui, ma tante a une figure toute bouleversée. Elles ont parlé de moi et de mes tourments.
Я худну, блідну, слабну.
Je maigris, je pâlis, je m’affaiblis.
Боже, невже вони не знайдуть способу заспокоїти мене!
Dieu, ne trouveront-elles pas moyen de me calmer !
Я поверталась до себе з опущеними руками, очі спрямовані вперед, брови насуплені, — задихалась, попри блакитне небо, фонтан, що бʼє, мушмулу, всипану плодами, таке чисте повітря, — йшла вперед, сама того не помічаючи. Чому б не припустити, що я його кохаю? Хоч який він боягуз і негідник.
Je revenais chez moi les bras pendants, les yeux fixés devant moi, le sourcil froncé, j’étouffais malgré le ciel bleu, la fontaine jaillissante, les néfliers couverts de fruits, l’air si pur, j’avançais sans m’en apercevoir. Pourquoi ne pas supposer que je l’aime ? Tout lâche et tout indigne qu’il est.
Мама цього не розуміє. До того ж хіба я не привчила всіх своїх дивитись на мене як на створіння, нездатне кохати?
Ma mère ne comprend pas cela, d’ailleurs n’ai-je pas habitué tous les miens à me regarder comme une créature incapable d’aimer ?
Помилуйтесь моїми прекрасними теоріями кокетства, моєю суворістю, — коли я кажу вам, що якби він зараз увійшов, я б не вимовила жодного докору, кинулась би йому в обійми і була б дуже щаслива, така щаслива, що ось цієї самої хвилини ллю найрясніші сльози, бо його тут немає, бо він не прийде..
Admirez mes belles théories de coquetterie, mes rigueurs, quand je vous dis que s’il entrait en ce moment je n’articulerais pas un reproche, je me jetterais dans ses bras et je serais très heureuse, si heureuse qu’à l’heure qu’il est je verse les larmes les plus grosses parce qu’il n’est pas ici, parce qu’il ne viendra pas..
О! На що ж тоді кохання! На що воно!....
Oh ! A quoi donc sert l’amour ! A quoi sert !....
І нічого не вдієш! І неможливо скаржитись! На що скаржитись?
Et rien à faire ! Et impossible de se plaindre ! Se plaindre de quoi ?
Він мене обманював.... завжди? Ні, ніколи! Але тоді, заради Бога, поясніть мені: що це за кохання, що це за чоловік!
Il me trompait.... toujours ? Non, jamais ! Mais alors, au nom du ciel, expliquez-moi quel est cet amour, quel est cet homme !
І я йому вірила, і я сказала йому, що кохаю, і я кинула до його ніг свою першу соромʼязливість і дала йому свої вуста!!!
Et moi je l’ai cru et moi je lui ai dit que je l’aimais, et j’ai jeté à ses pieds ma première pudeur et je lui ai donné mes lèvres ! ! !
Не знаю — чи я хвора, чи страждаю, — але плачу ревними сльозами.
Je ne sais pas si c’est que je suis malade ou que je souffre mais je pleure de toutes mes larmes.
Коли вже я тебе кохаю, герцоге Гамільтон, — чому ж твоя тінь не має сили зробити мене нечутливою й позбавити мене всіх думок, крім кохання до тебе!
Puisque je t’aime, duc de Hamilton, pourquoi ton ombre n’a-t-elle pas le pouvoir de me rendre insensible et de m’ôter toute autre pensée que celle de l’amour pour toi !
Але герцог Гамільтон — лише тінь, і тому в нього немає цієї сили.
Mais le duc de Hamilton n’est qu’une ombre et voilà pourquoi il n’a pas ce pouvoir.
О безумна, безумна, безумна!
O folle, folle, folle !
Я повірила чоловікові, на мить забула, що з чоловіками треба поводитись, як із приємними, але небезпечними звірами! Я відкрила серце, я була слабкою, — хотіла бути нею — з ніжності, з жалю...
J’ai cru un homme, j’ai un instant oublié que les hommes doivent être traités comme des bêtes agréables mais dangereuses ! J’ai ouvert mon cœur, j’ai été faible, j’ai voulu l’être par tendresse, par pitié...
О! Милосердя Боже! Чому ця образа звалюється мені на голову! Хіба мало мені іншого горя!
Oh ! Miséricorde divine ! Pourquoi cet affront vient-il me tomber sur la tête ! N’avais-je pas assez de mon autre malheur !
Все має бути роздавлене в мені: самолюбство, гордість і кохання.
Tout doit être écrasé en moi, l’amour-propre, l’orgueil et l’amour.
Що робити, що мені залишається? Бог. Так, Бог — я не можу піти в черниці; Бог, у якого вірю, а він не хоче дивитись на мене. Бог, але Бог повинен... ні, не знаю, як сказати.
Que faire, que me reste-t-il ? Dieu. Oui, Dieu, je ne peux pas me faire religieuse ; Dieu auquel je crois et qui ne veut pas me regarder. Dieu, mais Dieu doit... non je ne sais comment dire.
Боже, Боже, Боже...
Dieu, Dieu, Dieu...
Господи Ісусе, змилуйся наді мною. Ось уже чотири чи пʼять днів, як у мене не висихають очі. Пізно, а я не можу спати — о! Я нещасна, о! Я страждаю.
O Seigneur Jésus ayez pitié de moi. Voilà quatre ou cinq jours que mes yeux ne sèchent plus. Il est tard et je ne peux pas dormir, oh ! je suis malheureuse, oh ! je souffre.
Великий Боже, змилуйся!
Grand Dieu, pitié !
Примітки
«Двадцять років потому» (Vingt ans après, 1845) — другий том циклу Александра Дюма про трьох мушкетерів. Марі вочевидь любить Дюма: вона прочитала роман двічі. ↩
У Марі: comme je ne me fichais pas dʼelles [sic] (так у тексті). ↩
Епіктет (бл. 50–135 рр. н. е.) — філософ-стоїк, народжений рабом, найбільше відомий своїми «Бесідами» та «Енхірідіоном». Його центральне вчення: ми не владні над зовнішніми подіями, лише над своєю реакцією на них. ↩