❦
Середа, 7 червня 1876
Треба їхати. Я намагалась утішитись тисячею міркувань і двома тисячами виправдань — забути, вважати все природним. І не змогла. Єдиний засіб — забути; але забути в Ніцці неможливо: щоб забути, треба бачити нове.Mercredi 7 juin 1876
Ця образа гнітить мене. Поведінка цього чоловіка підла, характер — ниций.
Cette insulte me pèse. La conduite de cet homme est vile, son caractère est méprisable.
Невже він тільки те й робив, що обманював мене? Тоді треба вірити, що він брехав? Мабуть, так. Це бридко. О! Тоді, коли він цілував мені руку, — то лише з простої галантності? Він лише кохався в мені! Тоді, коли вперше я дозволила йому взяти мої руки, обняти мене, коли нарешті, вся тремтячи, я дала йому перший поцілунок — не перший поцілунок нашого кохання, а перший поцілунок мого життя, вважаючи, що даю йому найдорожче, що маю, — тоді це було ніщо! Поцілунок між двома дверима, банальна легковажність — ніщо! Якщо він мене не зрозумів, то це не доводить, що він дурніший за інших, — лише що він не кохав мене так, як я гадала, що мене кохають. Я себе заплямувала — без кохання! Його кохання здавалось мені гідним нагороди — я заплямувала себе від захоплення, від... чистоти душі. О!
N’a-t-il fait que me tromper ? Alors il faudrait croire qu’il eût menti ? Sans doute. C’est sale. Oh ! alors, quand il m’a baisé la main, ce n’était que par simple galanterie ? Il n’était qu’amoureux de moi ! Alors, quand pour la première fois je lui ai permis de me prendre les deux mains, de m’entourer de ses bras, quand enfin, toute tremblante, je lui donnai le premier baiser, non le premier baiser de notre amour, mais le premier baiser de ma vie, croyant lui donner tout ce que j’avais de plus précieux, alors, ce n’était donc rien ! Un baiser entre deux portes, une légèreté banale, rien ! S’il ne m’a pas comprise, cela ne prouve pas qu’il ait été plus bête qu’un autre, mais seulement qu’il ne m’aimait pas comme je pensais être aimée. Je me suis souillée sans amour ! Le sien me parut digne d’être récompensé, je me suis souillée par exaltation, par... pureté d’âme. Oh !
Державну справу з поцілунку — і я не говорю про сцену на таємних сходах і в темній кімнаті. Для інших це може здатись дивним — для тих, хто мене не розуміє, хто не має цих вищих тонкощів. Але є такі, що розуміють, — і вони бачать, з якої висоти я впала. Тож ні в що не можна вірити? Кохання, яким я його уявляла, не існує? Це лише фантазія, ідеал, якого немає? Вища соромʼязливість, вища чистота — то слова, що я їх вигадала?
Une affaire d’État d’un baiser et je ne parle pas de la scène de l’escalier secret et du cabinet noir. Ça peut paraître étrange aux autres, à ceux qui ne me comprennent pas, qui n’ont pas ces délicatesses suprêmes. Mais il y a en qui comprennent et ceux-là voient de quelle hauteur je suis tombée. On ne peut donc croire en rien ? L’amour tel que je l’ai imaginé n’existe donc pas ? Ce n’est qu’une fantaisie, un idéal qui n’existe pas ? La suprême pudeur, la suprême pureté sont donc des mots que j’ai inventés ?
Тоді, коли я зійшла поговорити з ним напередодні відʼїзду, — він побачив у моєму вчинку лише просте галантне побачення? Коли я схилялась на його груди — ті груди билися лише від бажання? У моїх пестощах, що я їх давала серйозна й зосереджена, мов жриця стародавніх часів, — він бачив лише дотик двох молодих, гарячих тіл? У поцілунках, в які я вкладала всю душу, — він знаходив лише чуттєву насолоду, принизливу для мене? Тоді, коли я цілими хвилинами залишалась, схилившись на його плечі, торкаючись волоссям його уст, а руками — в його руках, не кажучи слова, поки його подих пронизував мої коси й палив голову, — в ті мовчазні хвилини він нічого не зрозумів? Тоді його серце билося лише від жару крові? Тоді він нічого не бачив? Нічого, крім жінки, нічого не відчув, крім дотику плоті? Тоді він розтринькував свої обійми, мов на куртизанку, — без кохання й без захоплення!
Alors, quand je suis descendue lui parler la veille du départ il n’a vu dans mon action qu’un simple rendez-vous galant ? Quand je m’appuyais sur sa poitrine, cette poitrine ne palpitait que de désir ? Dans mes caresses, que je donnais sérieuse et pénétrée comme une prêtresse antique, il n’a vu que le contact de deux corps jeunes et bouillants ? Dans des baisers où je mettais toute mon âme, il n’a trouvé qu’un plaisir sensuel et avilissant pour moi ? Alors, quand je restais des minutes entières, penchée sur son épaule, effleurant de mes cheveux sa bouche et mes mains dans ses mains, sans dire un mot, pendant que son haleine me traversait les cheveux pour aller me brûler la tête, alors dans ces silences il n’a rien compris ? Alors son cœur ne battait que pressé par la chaleur de son sang ? Alors il n’a rien vu ? Alors il n’a rien vu qu’une femme, rien senti que le contact de la chair ? Alors ses étreintes n’étaient prodiguées que comme à une courtisane, sans amour et sans exaltation !
«Для початку», як він казав? Він не проти б і довести до кінця — але Бог мене врятував. Отже, ці поцілунки були безглуздими поцілунками, без тонкощів і без серця — а я приймала їх містичними устами! О! Але хіба ж я його кохала? Ні, радше — я кохала його лише його коханням до мене. Але оскільки я нездатна на легковажність у коханні, я любила й відчувала, мов кохала сама. То було захоплення, фанатизм, містицизм, дурість! Так — дурість. Якби в мене було більше розуму, я б краще зрозуміла характер цього чоловіка.
« Pour commencer » comme il dit ? Il ne demanderait pas mieux que d’achever, mais Dieu m’a sauvée. Ces baisers étaient donc des baisers stupides, sans délicatesse et sans cœur et moi qui les recevais avec des lèvres mystiques ! Oh ! Mais je l’aimais donc ? Non, plutôt je ne l’aimais que de son amour pour moi. Mais comme je suis incapable de légèreté en amour, j’ai aimé et senti comme si j’aimais moi-même. C’était de l’exaltation, du fanatisme, du mysticisme, de la bêtise ! Oui de la bêtise. Si j’avais plus d’esprit j’aurais mieux compris le caractère de l’homme.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Якби він був більше плобстер1, більше Гамільтоном, я б його покохала; але що вдієш, коли він мені зовсім не подобався.
S’il avait été plus plobster, plus Hamilton, je l’aurais aimé, mais comment faire quand il ne me plaisait pas du tout.
Він кохав мене, як міг. Розпізнати це мала я. Зрозуміти, що не кидають перл перед свинями2. Покарання жорстоке. Ілюзії розбиті надовго — і докори; докори собі самій. Я помилилась, думаючи, як раніше, — треба бути, як усі: цинічною й вульгарною. Мабуть, це моя надмірна юність штовхала мене на непотрібні речі. Що це за ідеї з іншого світу? Їх більше не розуміють — їх ніколи не розуміли, бо світ не змінився.
Il m’a aimée comme il a pu. C’était à moi à discerner. A comprendre que l’on ne jette pas des perles devant les pourceaux^-^. La punition est dure. Des illusions détruites pour longtemps, et le remords ; remords envers moi-même. J’avais tort de penser comme avant, il faut être comme les autres, cynique et vulgaire. C’est sans doute ma grande jeunesse qui m’a fait faire des inutilités. Qu’est-ce que ces idées de l’autre monde ? On ne les comprend plus, on ne les a jamais comprises car le monde n’a pas changé.
Ось і я впадаю в загальну помилку — звинувачую весь світ у підлоті одного-єдиного. Через те, що один був ницим і дурним, — я заперечую велич душі й розум. Я заперечую кохання цього чоловіка, бо він нічого не зробив заради нього. Він боявся втратити кишенькові гроші, боявся батька — і поступився. Це надзвичайно розумно, і я запевняю вас: на його місці я вчинила б так само. Він мав достатньо волі, щоб стати солдатом, хоча, правда, зробив це не відкрито — нікому не кинув виклику, просто пішов уночі. Не знаю, що його батько зробив чи сказав; знаю лише: якби в сина була воля — він міг би робити, що хоче. А якщо йому погрожували позбавити спадщини, прокляти? Хіба це могло перешкодити написати мені? Ні. Але оскільки це ні до чого б не призвело — він волів одразу порвати. Ні — він боягуз.
Voilà que je tombe dans l’erreur commune, j’accuse le monde entier de la vilenie d’un seul. Parce qu’un seul a été bas et stupide, je nie la grandeur d’âme et l’esprit. Je nie l’amour de cet homme parce qu’il n’a rien fait pour cet amour. Il a eu peur de perdre son argent de poche, peur de son père, il a cédé. C’est excessivement sage et je vous assure qu’à sa place j’en aurais fait autant. Il a bien eu assez de volonté pour se faire soldat, malgré tout, il est vrai qu’il ne l’a pas fait ouvertement, il n’a bravé personne, il s’est tout simplement sauvé la nuit. Je ne sais ce que son père a fait ou dit, je sais seulement que si le fils avait de la volonté il pourrait faire ce qu’il veut. Et si on l’a menacé de le déshériter, de le maudire ? Cela pouvait-il l’empêcher de m’écrire ? Non. Mais puisque ça ne devait aboutir à rien il a mieux aimé rompre de suite. Non, c’est un lâche.
До того ж що могли їм сказати про мене, про нас? Перед Богом клянусь, що в усій моїй родині немає нічого ганебного... Але вороги, погана репутація! Ось велике слово. Погана репутація, створена кількома заздрісниками, кількома нікчемами — і оскільки ми продовжували жити осторонь, мовчати замість того, щоб показати себе, — одне лихе слово породило десять; а коли вже починають погано говорити — кінець. Більше не питають, — про що? Більше не шукають зла — його констатують, не роздумуючи й не переймаючись.
D’ailleurs qu’a-t-on pu leur dire sur moi, sur nous ? Devant Dieu je jure que dans toute ma famille il n’y a rien de honteux... Mais les ennemis, la mauvaise réputation ! Voilà le grand mot. La mauvaise réputation faite par quelques envieux, quelques misérables et, comme on continuait à vivre à l’écart, à se taire au lieu de se faire connaître, une méchante parole en a engendré dix et une fois qu’on commence à mal parler c’est fini. On ne demande plus quoi ? On ne recherche plus le mal, on le constate sans raisonner et sans s’en soucier.
Все це чудово, але не менш правдиво й те, що все сказане мною про Антонеллі — справедливо. Коли кохають — беруть шлюб із селянкою. А я голосно вимагаю від усіх наклепників уточнити свій наклеп — і якщо вони здатні відповісти, я дозволяю кому завгодно прийти й плюнути мені в обличчя! До того ж, правду кажучи, — всі ці виправдання принизливі. Я дурна, що все це пишу: роблю це, щоб прояснити собі, щоб створити виправдання цьому чоловікові, щоб пояснити собі всю цю справу. Я сказала все це нарешті, бо треба мати дуже серйозні підстави, щоб вчинити, як Антонеллі, — або не кохати зовсім. Але тоді навіщо було говорити з батьками? О! Доводиться таки вірити в маленьке кохання — але воно випарувалось при першому опорі, і годі. О! Він міг би мені написати — навіть якщо йому це заборонили. Значить — він мене більше не кохає. Гарне оце «більше».
Tout cela est fort bien, mais il n’en est pas moins vrai que tout ce que j’ai dit d’Antonelli est juste. Quand on aime on épouse une paysanne. Et moi je demande hautement à tous ceux qui calomnient de préciser leur calomnie et s’ils savent répondre je permets à qui veut venir me cracher au visage ! D’ailleurs c’est dégradant, en vérité, toutes ces excuses. Je suis bien folle d’écrire tout cela, je le fais pour m’éclaircir, pour créer une excuse à cet homme, pour m’expliquer toute cette affaire. J’ai dit tout cela enfin car il faut avoir de bien graves motifs pour agir comme Antonelli ou bien il faut ne pas aimer du tout. Mais alors pourquoi parler à ses parents ? Oh ! il faut bien croire à un petit amour, mais il s’est évaporé à la première résistance voilà tout. Oh ! il aurait pu m’écrire, tout de même, même si on lui en avait fait la défense. Alors c’est qu’il ne m’aime plus. Le plus est joli.
Дуже спекотно. Близько пів на восьму я йду в сад; ділимось на дві групи: дідусь, Діна й Коліньйон — коло хвіртки; мама, тітка і я — сидимо на землі біля підніжжя тераси лівого кипарисника, влаштованої як маленький пагорб, увесь вкритий густою зеленню, зеленою, мов оксамит. Але, як завжди, замість розмови — посварились: мама й тітка встали обидві розлючені. А я, оскільки сиділа посеред стежки, що веде на терасу й дуже чиста, простяглася на весь зріст — знесилена, у відчаї. Уже стемніло, коли прийшла Данілова й вирвала мене з важкого заціпеніння.
Il fait très chaud, vers sept heures et demie je vais au jardin et on se divise en deux groupes, papa, Dina et Collignon près de la grille ; maman, ma tante et moi assises par terre au pied de la terrasse de cyprès gauche, qui est arrangée comme une petite colline toute couverte de verdure épaisse et verte comme du velours. Mais, comme toujours, au lieu de causer on se querella, mes mères se levèrent en colère l’une et l’autre, et moi, comme j’étais assise au milieu du sentier qui monte à la terrasse et qui est fort propre, je me couchai de mon long, épuisée et désespérée. Il faisait nuit déjà quand l’arrivée de la Daniloff m’a réveillée de mon pénible engourdissement.
Я співала й ще раз переконалася, що в мого голосу три октави без двох нот. Данілова, яка на правах красуні позувала для Брюллова3, для Гораса Верне та інших і яка терлася в мистецькому світі, як і в інших, а отже, й коло мистецтва, — хвалить мій портрет Коліньйон. Вона дуже слушно зауважує, що обличчя Коліньйон надзвичайно важко писати й що я впоралась з ним з честю й чудово. Справді, у Коліньйон блідо-рожеве широке обличчя, великий ніс, великі сіро-зелено-білі очі, червоні повіки, майже без брів. Ніяких різких рис, і, головне, зовсім рівний колір шкіри, зазвичай рожевий, потворна шкіра з величезними порами. Проте вся ця некрасивість складається в дуже приємне обличчя — але й невловиме: весь шарм у посмішці й у розмові. Зате в неї казкове волосся — довге й густе, мов ліс. Воно всіх кольорів: є пасма чорні й дуже світлі. Я помітила, що таке виняткове волосся завжди відстає якістю й кольором.
J’ai chanté, m’assurant encore une fois que ma voix avait bien trois octaves moins deux notes d’étendue. La Daniloff qui, en sa qualité de beauté, a posé pour Bruloff, pour Horace Vernet et d’autres et qui s’est frottée au monde artistique comme aux autres, par conséquent aux arts, me fait ses compliments sur le portrait de Collignon. Elle remarque très justement que Collignon a une figure extrêmement difficile à faire et que je me suis tirée d’affaire très honorablement et magnifiquement. En effet Collignon a une figure pâle-rosée, large, gros nez, grands yeux gris-vert-blanc, des paupières rouges, peu de sourcils. Pas de traits, et surtout un teint tout uni, généralement rosé, une vilaine peau avec d’immenses pores. Toutes ces laideurs lui composent cependant une figure très agréable, mais insaisissable aussi, car tout le charme en est dans le sourire et la conversation. Par exemple, elle a des cheveux fabuleux, longs et épais comme une forêt. Ils sont de toutes les couleurs, il y a des mèches noires et des mèches très blondes. J’ai remarqué que ces chevelures extraordinaires pêchaient toujours par la qualité et la couleur.
Я піднялась до себе досить спокійна — але коли я зупинилась у Діни, тітка, яка там була, спровокувала мене сказати, що я помру, що мені не хочеться жити, що це, до речі, заспокоїло б усіх: не треба було б шукати для мене особливих кухарів, платити за плаття, витрачати гроші на мої примхи — розпис дверей передпокою, меблі туалетної кімнати тощо. Що, до речі, я втомилась від цього жалюгідного життя — у відчаї й виснажена навіть для сцен. Що я кричала й плакала — мене відвезли до Риму; там було те саме. Що мені досить. Тоді тітка сказала, що я не знаю, чого хочу. Це звичайна й вічна фраза. Я відповіла, не гніваючись, що хочу виїжджати в світ.
Je suis montée chez moi assez calme mais m’étant arrêtée chez Dina, ma tante, qui était là, me provoqua à dire que j’allais mourir, que je ne tenais pas à vivre, que d’ailleurs cela calmerait tout le monde, on n’aurait ni à me chercher des cuisiniers particuliers, ni à payer mes robes, ni à dépenser de l’argent pour mes caprices tels que les peintures des portes de mon antichambre, les meubles de mon cabinet de toilette etc. Que d’ailleurs j’étais lasse de cette misérable vie, désespérée et usée, même pour faire des scènes. Que j’ai crié et pleuré, on m’a menée à Rome, là ça a été la même chose. Que j’en avais assez. Alors ma tante me dit que je ne sais pas ce que je veux. C’est la phrase ordinaire et éternelle? Je répondis sans me fâcher que je voulais aller dans le monde.
— Тепер уже не зарано, до того ж я прошу про це вже два роки — тоді ще не для себе, але я просила вас їхати, бо, маючи доньку, так треба. Тепер мій час настав — і нічого. Я нічого не бачу, жодних змін — звідки б вони взялись? Ви кажете — кінець процесу? Він тягнеться пʼять років і може тягнутись іще пʼять. Чи треба чекати? Ні — ви самі бачите. — Ти цим зобовʼязана своїм дорогим родичам Тютчевим: до їхнього приїзду нас шанували й поважали. — Я знаю, це правда; я знаю також, що дуже зобовʼязана цій дорогій тітці. Але чому це вона зводить на вас наклепи, а не ви на неї? Ах! Ні, ви бачите: нічого не вдієш, — отже, залишіть мене, як я є, і не змушуйте мене виходити й стрепенутися — я не можу. Лише скажу вам: я знесилена, дуже знесилена, і якщо за кілька місяців ви не влаштуєте мені інше життя — то цьому життю недовго тривати. — Тому що ти пересичена, зіпсована — не знаєш, чого хочеш! — Ні: якби я була пересичена — хотіла б екстравагантностей, а хочу лише найпростішого, найбанальнішого — хочу танцювати. — Влітку не танцюють. — Так, але ж була зима. — Вона минула. — Буде іще одна. — Танцюватимеш наступної зими. — У пані Данілової? Ні, ні, нічого не вдієш; до того ж я нічого й не кажу — це ви почали цю розмову; я сиджу собі тихо вдома...
— A présent ce n’est plus trop tôt, d’ailleurs je le demande depuis deux ans, pas encore pour moi, mais je demandais que vous alliez parce que, ayant une fille, on le doit. A présent mon temps est venu, rien n’arrive. Je ne vois rien, aucun changement, d’où viendrait-il ? Vous dites, la fin du procès ? Il dure depuis cinq ans, il peut durer cinq ans encore. Dois-je attendre ? Non, vous voyez. - Tu dois tout cela à tes chers parents Tutcheff, avant leur arrivée nous étions honorés et respectés. - Je sais cela, c’est vrai, je sais aussi que je dois énormément à cette chère tante. Mais pourquoi est-ce elle qui vous calomnie et non vous qui la calomniez ? Ah ! non, vous voyez qu’il n’y a rien à faire, il faut donc me laisser comme je suis et ne me pas forcer à sortir et à me secouer, je ne le puis. Seulement je vous dis que je suis usée, très usée et que si, dans quelques mois, vous ne me faites une autre vie, celle-là ne durera pas. - Parce que tu es blasée, gâtée, tu ne sais pas ce que tu veux ! - Non, si j’étais blasée je voudrais des excentricités et je ne veux que la chose la plus simple la plus banale, je veux danser. - On ne danse pas en été. - Oui, mais il y a eu un hiver. - Il est passé. - Il y en aura un autre. - Tu danseras l’hiver prochain. - Chez Mme Daniloff ? Non, non, il n’y a rien à faire, d’ailleurs je ne dis rien, c’est vous qui avez amené cette conversation ; je me tiens toute tranquille chez moi...
— Та саме в цьому й є зло, — вигукнула Діна, — ти сама собі вигадуєш безпросвітну меланхолію, справді! — Я зовсім нічого не вигадую, я сиджу вдома й нікому не заважаю — чого ж іще від мене хочуть? І, засунувши крісло в нішу вікна та підсунувши інше крісло перед собою, я занурилась у якесь заціпеніння — з очима нерухомими, відкритими й повними сліз. Так я просиділа довго: шия моя вся змокла, потім висохла, й очі теж, а о другій я пишу цей монотонний щоденник.
— Mais justement c’est là qu’est le mal, s’écria Dina, tu te composes une mélancolie désespérante, vraiment ! - Je ne me compose rien du tout, je reste chez moi et ne dérange personne, que veut-on de plus ? Et enfonçant mon fauteuil dans l’embrasure de la fenêtre et tirant un autre fauteuil devant moi je me plongeai dans une espèce d’assoupissement les yeux fixes et ouverts et pleins de larmes. Je suis restée longtemps ainsi, car mon cou en fut inondé puis il a séché, les yeux aussi et, à deux heures, je suis à écrire ce monotone journal.
Примітки
В оригіналі англійською (спотворене): plobster. Вигадане слово Марі (імовірно, від англ. lobster, «омар»); у тексті передано транслітерацією, що зберігає викривлення. ↩
Алюзія на Євангеліє від Матвія 7:6: «Не давайте святого псам і не кидайте перл своїх перед свиньми». ↩
Карл Брюллов (1799–1852) — уславлений російський художник-романтик, відомий портретами світських красунь. ↩