Вівторок, 30 травня 1876

Ще немає полудня, а я вже раджуся з мармурником, який оглянув мою ванну кімнату й уже береться виготовляти мушлю найалегоричнішу... але описую все разом. Буду рада, коли нарешті позбавлюсь цієї бляшаної ванни.
Але не для цього я пишу — хочу розповісти свій сон: мені приснилось, що я отримала листа з Риму, такого довгого-довгого, що аркуші були зшиті у два зошити.
Само собою, сон не справдився.
Надходить вечір, і я не знаходжу жодного слова.
Мене змусили пройтись пішки, лякаючи хворобою, як у Спа, — що може статися від такого нерухомого стану. Справді, я більше не ворушусь, хіба що двічі йду до павільйону — снідати й обідати. Я говорю так тихо й маю такий крижаний вигляд, що мама запитала, чому я така холодна.
— Як це, матусю?
— Та в тебе такий вигляд, ніби ти щойно вийшла з холодної ванни.