❦
Субота, 13 травня 1876
Samedi, 13 mai 1876
Показала тітці Колізей, навколишні руїни й церкву Сан-Джованні-ін-Латерано.1 Потім пішла до Рубіні й замовила пару червоно-золотих черевиків — бо цей вправний підлесник аж рота роззявив і очі вирячив, побачивши мою ніжку.
J’ai montré à ma tante le Colisée, les ruines environnantes et l’église di San Giovanni in Laterano. Ensuite je suis allée chez Rubini et je lui ai commandé une paire de souliers rouge et or, parce que l’adroit flatteur a ouvert la bouche et les yeux en voyant mon pied.
На Боргезе мало людей; на Пінчо ж бачимо Плаудена, страшенно здивованого, — знайомлю його з тіткою, він прийде сьогодні ввечері. А ось і Антонеллі у фіакрі з Лардерелем — обидва в світлих пальтах.
Peu de monde à la Borghese, quant au Pincio nous y voyons Plowden tout étonné que je présente à ma tante et qui viendra ce soir. Et voilà Antonelli en fiacre avec Larderel, tous les deux en paletot clair.
Невже він справді має намір представити мені його? І дуже серйозно — бо, залишивши Лардереля, він підходить до нас, а я між тим говорю йому, що погано гуляти з Лардерелем.
Est-ce qu’il pense vraiment à le présenter ? Et très sérieusement même car, le laissant, il vient à nous et comme je lui disais que c’était mal de se promener avec Larderel.
— Я його приведу до вас, — каже він.
— Je vais vous l’amener, dit-il.
— Погоджуюся, якщо ви вважаєте, що це пристойно.
— Je veux bien si vous pensez qu’il est convenable.
— Але ж послухайте: я вам першим сказав... що, словом, усе, що я говорив, — а ви мені відповіли: «Та ні, я його дуже люблю. Він чарівний, і це нічого».
— Ah ! écoutez, je vous ai dit le premier.... que enfin, tout ce que j’ai dit et vous m’avez répondu : Mais non, je l’aime beaucoup. Il est ravissant et ça ne fait rien.
— Я це сказала!
— J’ai dit ça !
— Так, ви це сказали.
— Oui, vous avez dit ça.
— Ніколи!
— Jamais !
— Ну, знаєте!
— Ah ! par exemple.
Нема такої майстрині дражнитися, як я. Я почала з того, що сказала йому, що він поводиться погано, що вже втратив половину репутації, а після трьох-чотирьох прогулянок з Лардерелем — і другу втратить. Що він напивається в кабаре з цим самим Лардерелем і добре робить, що тримається людини, такої схожої на нього вдачею й поведінкою.
Il n’y a personne comme moi pour agacer, j’ai commencé par lui dire qu’il se conduisait mal, qu’il avait perdu la moitié de sa réputation et qu’après trois ou quatre promenades avec Larderel, l’autre moitié serait perdue également. Qu’il se grisait au cabaret avec le susdit Larderel et qu’il faisait bien d’aller avec un homme si semblable à lui de caractère et de conduite.
Монах* слухав і дивився на мене так, наче питав, до чого я веду. Але я все нагромаджувала дурницю на безглуздість — і тепер сама дивуюся, де я знайшла стільки цього добра.
Le Moine* écoutait et me regardait comme pour demander où je voulais en venir. Mais je continuai à entasser extravagance sur folie de sorte que je m’étonne à présent où j’en ai trouvé une telle quantité.
Два-три рази він робив кілька кроків, щоб підійти до Лардереля, який був зовсім поруч, — я щоразу його зупиняла, і тітка також, і казала, що страшенно вагаюся, — що було правдою.
Deux ou trois fois il fit quelques pas pour aller chercher Larderel qui était là tout près, je le retins chaque fois ainsi que ma tante, et je disais que je balançais horriblement, ce qui était vrai.
— Послухайте, — кажу я, — представте мені мого дорогого Лардереля, але тільки якщо ви поручитеся, що він ніколи не заговорить до мене в чиїйсь присутності.
— Écoutez, dis-je, présentez-moi mon cher Larderel, seulement si vous garantissez qu’il ne me parlera jamais quand il y aura quelqu’un.
— Але як же я можу за таке поручитися! Я ж вам казав, що Лардерель не буває у світі, що його вигнали з усіх клубів...
— Mais comment voulez-vous que je garantisse cela ! Je vous ai dit que Larderel n’allait pas dans le monde, qu’il était chassé de tous les clubs...
— Ось бачите!
— Vous voyez bien !
— Але це дуже симпатичний хлопець.
— Mais c’est un garçon très gentil.
— Ваш товариш!
— Votre compagnon !
Поки тривали ці та інші суперечки, герой походжав поряд, ходив туди-сюди.
Pendant que duraient ces débats et d’autres, le héros se promenait, allait et venait.
— Вчора Бельмонте запропонував мені купити його коней.
— Belmonte m’a proposé hier de me vendre ses chevaux.
— Коней?
— Chevaux ?
— Коней, так, але я не захотів.
— Chevaux, oui, mais je n’ai pas voulu.
— Чому?
— Pourquoi ?
— Бо в мене немає грошей.
— Parce que je n’ai pas d’argent.
— Яке нещастя!
— Comme c’est malheureux !
— У вас є годинник?
— Avez-vous une montre ?
— Ні, — відповів, сміючись, монах, — мої годинники у друзів.
— Non, répondit en riant le moine, mes amis ont mes montres.
— У Торлонії?
— Torlonia ?
— Так.
— Oui.
— Той, що ви йому дали в обмін на сідло?
— Celle que vous lui avez donnée en échange d’une selle ?
— Саме так.
— Juste.
— Котра година?
— Quelle heure est-il ?
— Я подивлюся на сонце.
— Je vais regarder le soleil.
— Ні, підіть подивіться на годинник на Пінчо.
— Non, allez-voir à l’horloge du Pincio.
— Це занадто далеко пішки.
— C’est trop loin pour marcher.
— Тоді сідайте в карету.
— En ce cas, montez en voiture.
Він відчинив дверцята, вклонившись.
Il ouvrit la portière en faisant un salut.
— Зачекайте, — зупиняю я його, — скажіть мені спочатку: ви порядна людина?
— Attendez, dis-je en l’arrêtant, dites-moi d’abord si vous êtes un homme convenable ?
— О! О! — вигукнула тітка.
— Oh ! Oh ! fit ma tante.
— Так, мадам, мені потрібно це знати.
— Oui madame, je tiens à le savoir.
— Сідайте, сідайте, — каже вона.
— Montez, montez, dit-elle.
І ми поїхали намотувати незліченні кола по Пінчо, і щоразу бачили Лардереля — самого у фіакрі посеред порожньої площі під чудовим заходом сонця.
Et nous voilà partis à faire trente-six tours au Pincio pour voir à chaque tour Larderel tout seul en fiacre au milieu de la place déserte et par un coucher de soleil magnifique.
Сто разів я змушую переповідати спочатку — як Лардерель просив, щоб його познайомили, а він таки просив, — і щоразу, коли оповідь добігає кінця, питаю: «Що?» або «Хто?» — так що сама себе доводжу до шаленства.
Cent fois je fais recommencer le récit, comment Larderel a demandé d’être présenté, car il a demandé, et lorsqu’il est au bout je demande : Quoi ? ou Qui ? De façon à m’exaspérer moi-même.
на полях · Annotation de Marie
[примітка]
[annotation]
Пригадайте картину — можливо, вона багато що пояснює.
Souvenez-vous du tableau, il explique bien des choses peut-être.
О сьомій ідемо до Шпільмана сподіваючись зустріти Лардереля — бо я дуже серджуся через те, що сталося, — і Антонеллі приносить мені троянди. Потехін та Антонеллі провели у нас вечір; майже весь час розмови йшли окремо: тітка з Потехіним, я з Антонеллі. Результат такий, що, коли ці два пани пішли, я не побажала тітці на добраніч — і ось я замкнена, або, точніше, замкнула тітку в її кімнаті, залишивши собі спальню й салон, щоб лютувати.
A sept heures nous allons chez Spillmann dans l’espoir de rencontrer Larderel car je suis très fâchée de ce qui est arrivé, et Antonelli m’apporte des roses. Potechine et Antonelli ont passé la soirée chez nous, presque tout le temps les conversations étaient divisées, ma tante et Potechine, moi et Antonelli. Le résultat de cela est tel que je n’ai pas dit bonsoir à ma tante lorsque ces deux messieurs furent partis et que me voilà enfermée, ou plutôt j’ai enfermé ma tante chez elle, me réservant la chambre et le salon pour rager.
Щойно залишилась сама, я сіла на канапу, заплющила очі й почала думати, що напишу тут, — бо не знаю нічого з того, що говорилося, бо нічого не говорилось, або, точніше, наговорили надто багато. Моя манера, моє вміння, моє прикидання! Геть такі дурниці! Я лише дитина, шестирічна дитина. Я нічого не знаю і поводжуся просто, не приховую ні свого почуття, ні думок, і немає в мені сили гідно зносити все — бо я плакала, і, поки пишу, чую, як сльози падають на папір: великі сльози, що течуть без зусиль і без гримас на обличчі. Я лягала на спину, щоб загнати їх усередину, але це не допомогло.
A peine seule je m’assis sur le canapé en fermant les yeux et me mis à me demander ce que j’écrirai ici, car je ne sais rien de ce qui fut dit, car on a rien dit, ou plutôt on a trop dit. Ma manière, mon savoir, ma dissimulation ! Foin de pareilles bêtises ! Je ne suis qu’une enfant, une enfant de six ans. Je ne sais rien et je me conduis simplement, je ne déguise ni mes sentiments ni ma pensée et je n’ai la force de rien supporter avec dignité car j’ai pleuré et, tout en écrivant, j’entends le bruit que font mes larmes en tombant sur le papier, de grosses larmes qui coulent sans difficulté et sans grimaces de la part de ma figure. Je m’étais couchée sur le dos pour les faire rentrer en dedans mais ça n’a pas réussi.
Замість того щоб сказати, чому плачу, я розповідаю, як плачу. Та й як я можу сказати — чому? Я нічого не розумію: як, говорила я собі, закинувши голову на спинку канапи, — як, невже так! То, виходить, нічого не було, або все, що було, — лише жарт, образа! А те, що я сама сказала тоді ввечері, — він забув? Забув!!! Очевидно, так — бо він вів байдужу розмову, пересипаючи її словами, сказаними так тихо, що я не могла їх почути, і врешті-решт він знову повторив, що любить мене тільки зблизька, що я — крига, що поїде до Америки, і що сподівається, що я навскоси «О, яка я нестерпна! 1881.» більше не повернуся до Рима, бо коли бачить мене — любить, а здалеку — забуває. Я дуже сухо попросила його більше не говорити про це. Ах! Я не можу писати! Ви самі бачите, що я маю відчувати і наскільки я ображена!
Au lieu de dire ce qui me fait pleurer, je raconte comment je pleure. Et comment puis-je dire pourquoi ? Je ne me rends compte de rien, comment, me disais-je la tête renversée sur le canapé, comment, c’est ainsi ! Il n’y a donc rien eu, ou tout ce qu’il y a eu n’a été qu’une plaisanterie, une insulte ! Et ce que j’ai dit moi-même l’autre soir, il l’a donc oublié ? oublié ! ! ! Sans doute puisqu’il a mené une conversation indifférente entremêlée de mots prononcés si bas que je n’ai pu les entendre et enfin il a encore répété qu’il ne m’aimait que de près et que j’étais de glace et qu’il ira en Amérique, et qu’il espère que je ne [en travers de la page] « O que je suis agaçante ! 1881. » reviendrai plus à Rome car lorsqu’il me voit il m’aime tandis qu’au loin il oublie. Je l’ai prié très sèchement de ne plus parler de cela. Ah ! je ne peux pas écrire ! Vous voyez vous-même ce que je dois sentir et combien je suis insultée !
Я хотіла припинити писати тут, бо не можу писати, — і все ж щось наказує мені, поки я не розповіла всього — щось мене мучить; але хай це «щось» змилується наді мною: мені холодно, мені жарко, я тремчу, я плачу, хочу говорити про свою гордість, про образи, про дурниці — і зупиняюся на кожному слові.
Je voulais cesser d’écrire ici car je ne peux pas écrire et pourtant quelque chose me l’ordonne, tant que je n’ai pas tout raconté quelque chose me tourmente, mais que ce quelque chose ait pitié de moi, j’ai froid, j’ai chaud, je frissonne, je pleure, je veux parler de ma fierté, d’insultes, de bêtises, et je m’arrête à chaque mot.
Спочатку я багато сміялася і розсмішила Потехіна з тіткою кумедними суперечками з Антонеллі, потім почалася ота подоба розмови наодинці, під час якої я змогла переконатися, — та ні, я ні в чому не переконалася, хіба тільки в тому, що ця людина, навмисно чи випадково, мене мучить.
D’abord j’ai beaucoup ri et fait rire Potechine et ma tante par des discussions comiques avec Antonelli, puis est venu cet espèce de tête-à-tête, pendant lequel j’ai pu m’assurer, au fait non, je ne me suis assurée de rien, sinon de ce que cet homme, volontairement ou par hasard, me tourmente.
Жодного ясного слова! Завжди ухильні фрази на байдужі теми, погляди, образливі самою своєю палкістю, спроби стиснути руку, торкнутись ноги — наче з першою-ліпшою, наче з якоюсь, з якоюсь... не знаю ким!
Pas un mot clair ! Toujours des phrases fuyantes sur des sujets indifférents, des regards insultants par leur ardeur même, des tentatives de presser la main, de toucher le pied, comme à une première venue, comme à une, à une... je ne sais qui !
Ось воно, ось воно! Якби я бувала у світі, як усі, — мене б поважали! Боже, Боже, Боже!
Voilà, voilà ! Si j’allais dans le monde comme les autres on aurait du respect pour moi ! Dieu, Dieu, Dieu !
І він іде, як сьогодні, на обіди до друзів, де розповідає всілякі жахи, і Рим говорить — Рим пліткарський, я маю на увазі, — і ось пляма на моїй жалюгідній репутації! Не раз уже мені хотілося вбити себе. Для чого мені залишатися в цьому світі, коли все від мене тікає й мене ображає?!
Et il va comme aujourd’hui à des dîners d’amis où il raconte toutes sortes d’horreurs, et Rome en parle, la Rome cancanière, veux-je dire, et voilà une tache sur ma misérable réputation ! Plusieurs fois déjà l’envie m’est venue de me tuer. Que voulez-vous que je reste à faire dans ce monde quand tout me fuit et m’insulte ? !
Як себе поводити? Прогнати його чи пояснитись? Але пояснюватись у чому, як, що казати, коли при найменшому моєму слові він починає говорити про мій характер або про краватку Торлонії!
Quelle conduite tenir ? le chasser ou s’expliquer ? Mais s’expliquer sur quoi, comment, que dire quand au moindre mot de ma part il se met à parler de mon caractère ou de la cravate de Torlonia !
Я ніколи ще не була така нещасна. Бо раніше — з Емілем*, наприклад, — це була лише уява, а тут я справді, по-справжньому принижена.
Je n’ai jamais été aussi misérable. Car avant ce n’était que l’imagination comme avec Emile*, mais ici je suis bien véritablement humiliée.
Заради Бога, перечитайте мої останні дні в Римі й подивіться, який тепер вигляд має Антонеллі. Я... я, я не знаю, чого хочу! Хочу поговорити з ним — і боюся вчинити якесь нове безумство, бо мої прямі й відверті слова не мають жодної влади над цим хитрим, ухильним, незбагненним розумом!
Au nom du ciel relisez mes derniers jours à Rome et voyez la figure que fait à présent Antonelli. Je.., je je ne sais pas ce que je veux faire ! Je veux lui parler et je crains de faire quelque nouvelle folie, car mes paroles droites et franches n’ont pas de prise sur cet esprit rusé, fuyant, impossible à être démêlé !
Я до знемоги наказую собі бути спокійною; груди стиснуті, вся в сльозах, голова палає, — я не знаходжу собі місця в цих двох кімнатах, і я плачу, як дитина, — о! ні, як жінка, скривджена в своїй гордості!
Je crève à m’ordonner le calme, et la poitrine oppressée, toute en larmes, la tête en feu, je ne me trouve pas de place dans ces deux chambres, et je pleure comme une enfant, oh ! non, mais comme une femme offensée dans son orgueil !
То я — вулична жінка! Виходить, кожен має право плюнути мені в обличчя!
Alors je suis une fille de la rue ! A ce compte-là chacun a le droit de venir me cracher au visage !
О, який спритний прийом! Тепер він приходить і каже, що я крига і що хоче тікати від мене, щоб забути. Що я можу відповісти після того, що я сказала тоді! І хіба цього не досить, щоб збожеволіти від люті й сорому?!!
O l’adroite manière ! Il vient me dire à présent que je suis de glace et qu’il veut me fuir pour m’oublier. Que puis-je répondre après ce que j’ai dit alors ! Et n’y-a-t-il pas de quoi devenir folle de rage et de honte ? ! !
Чому мучить він, а не я? Що це означає? Що думає ця людина? Навіщо приходить? Чого хоче?
Pourquoi est-ce lui et non pas moi qui tourmente ? Qu’est-ce que cela veut dire ? Quelle est la pensée de cet homme ? Pourquoi vient-il ? Que veut-il ?
Думаю, він питав мене сьогодні ввечері, чи люблю я його. Я не почула й не зрозуміла.
Je crois qu’il m’a demandé si je l’aimais, ce soir. Je n’ai ni entendu, ni compris.
Після мого «так» і мого поцілунку — він ухиляється!
Après mon oui et mon baiser, il se dérobe !
Я помилилася, і цей щоденник не може бути наукою нікому — бо, що б хто не казав і що б я не казала, нема на світі іншої такої слабкої й такої вразливої до мук істоти.
Je m’étais trompée et ce journal ne peut servir d’instruction à personne, car quoi qu’on dise et quoi que je dise il n’y a pas une autre créature aussi faible et aussi tourmentable.
Дивіться — мені вже краще. Завтра перегони, завтра опівдні в нас Антонеллі — його запросила тітка. Завтра я буду з ним так, як він зі мною, — якщо матиму сили. Бог дасть мені цю силу, я Його проситиму цієї ночі або цього ранку — бо вже майже третя.
Tenez, voilà que je me sens mieux. Demain les courses, demain Antonelli est invité par ma tante à midi. Demain je serai avec lui comme il est avec moi, si j’en ai la force. Dieu me donnera cette force, je l’en prierai cette nuit ou ce matin car il est près de trois heures.
Добре, ось я спокійна — або, точніше, здатна міркувати й писати. Яка жахлива звичка, я вже не можу її позбутися...
Bon, me voilà calme ou plutôt capable de raisonner et d’écrire. Quelle affreuse habitude, je ne peux plus m’en défaire...
В Антонеллі чудові очі.
Antonelli a des yeux splendides.
Досить! Я беру і кладу перо сто разів на хвилину — це може тривати всю ніч. Досить. Помолімося Богу — і спати: мені пощастило, я можу спати.
Assez ! je prends et je pose ma plume cent fois par minute, cela peut durer toute la nuit. Assez. Allons prier Dieu et dormir, j’ai le bonheur de pouvoir dormir.
Антонеллі обідав сьогодні зі Сен-Жозефом, де Роза, бароном Фольєю, Торлонією і Массою. Масса — той симпатичний італієць, у якого мені ввижалися гамільтонівські очі, коли він ходив до Румпельмайєра, а я бувала там зі своїми Граціями. Він казав, що бачив мене зовсім маленькою в Ніцці.
Antonelli a dîné aujourd’hui avec Saint-Joseph, de Rosa, le baron Foglia, Torlonia et Massa. Massa est ce gentil Italien auquel je trouvais des yeux hamiltons lorsqu’il allait chez Rumpelmayer quand j’y allais aussi avec mes Grâces. Il a dit m’avoir vue toute petite à Nice.
Що більше я намагаюся, то менше розумію Антонеллі. Він ухильний не лише в коханні, а й у всьому. Ніколи від нього не добʼєшся простого слова, як від інших.
Plus je tâche, moins je comprends Antonelli. Il n’est pas fuyant seulement dans son amour, mais dans tout. Jamais on n’obtient de lui un mot simple comme des autres.
Спитайте його про найзвичайнішу річ — він не відповість і без причини дратуватиме вас цілу годину.
Demandez-lui la chose la plus ordinaire et il ne vous répondra pas et vous agacera pour rien pendant une heure.
Справді, я таки дурна, що мучуся. Так, у теперішньому. Але минуле? Чи можу забути? Чи можу замовчати? Чи можу змусити себе вважати це цілком природним і добрим! Та й сама ж я винна. А чому це я винна, Боже милий?
Je suis vraiment bien folle de me tourmenter. Oui, dans le présent. Mais le passé ? Puis-je oublier ? Puis-je le passer sous silence et puis-je me forcer à trouver que c’est très naturel et très bien ! Aussi c’est ma faute. Et pourquoi est-ce ma faute, bon Dieu ?
Хіба я могла передбачити, що хтось може бути такий зухвалий і такий негідний!
Pouvais-je prévoir qu’on soit si audacieux et si infâme !
на полях
[Навскоси сторінки] Кулаками?
[en travers de la page] Par des coups de poing ?
Завжди дивіться на підборіддя чоловіків і вивчайте їх. У Одіффре підборіддя квадратне, сповнене злоби, сили й волі. У Антонеллі — довге й округле, і якби він став священиком — стало б одним з тих жирних, ухильних та лицемірних підборідь, які так часто бачиш у католицьких священиків.
Regardez toujours les mentons des hommes et approfondissez-les. Audiffret a un menton carré plein de méchanceté, de volonté et de force. Antonelli a un menton long et arrondi et qui, s’il devenait prêtre, deviendrait un de ces mentons gras, fuyants et hypocrites, comme on en voit souvent chez les prêtres catholiques.
Уже годину шукаю яку-небудь чудову фразу й рішення, щоб закінчити, і нічого не знаходжу, бо рішення — безглуздя, і всі вони залежать від обставин та хвилини. Скажу просто: оголошую себе недосвідченою, слабкою і дуже юною, або, що вельми ймовірно, дуже закоханою. Проте ні — бо поки він був прямим і відвертим, я була дуже щасливою і не закоханою.
Depuis une heure je cherche une phrase et une résolution magnifique pour finir et je ne trouve rien car les résolutions sont des bêtises et elles dépendent toutes des circonstances et du moment. Je finirai en disant simplement que je me déclare inexpérimentée, faible et très jeune ou bien ce qui est très probable, très amoureuse. Et pourtant non, car tant qu’il était droit et franc, j’étais très heureuse et pas amoureuse.
У мене є дві руки, якими я звикла користуватися і які мене ніколи не підводили — тому я не відчуваю ні їхньої необхідності, ні їх зручності; якби в мене відняли одну, я б збагнула всю ту користь, яку вона давала, — і тільки тоді.
Je possède deux mains dont j’ai l’habitude de me servir et qui ne m’ont jamais manqué, je ne sens donc pas ni leur nécessité, ni leur agrément ; si on m’en enlevait une je comprendrais tous les services qu’elle me rendait, et alors seulement.
А що, як це саме воно?
Si c’était cela ?
Примітки
В оригіналі італійською: «di San Giovanni in Laterano». Архібазиліка Святого Івана Латеранського, Рим. Марі природно вживає італійську назву. ↩