Субота, 18 березня 1876

Я написала листа панові моєму батькові, ось його копія. Я вклала в нього стільки покори, скільки могла. Сподіваюся, він від цього шаленітиме. [Цього листа вилучено з рукопису для публікації: «Листи Марі Башкирцевої», вид. Шарпантьє-Фаскель, 1891], див. с. 180.
Я написала також Рікардо:
— Яка мудра ваша порада щодо синів Ромула і як добре було б її послухатися, — кажу я йому, — але як же вона спізнилася!.. Не робіть зухвалих здогадів!
Я кажу йому також, цілком конфіденційно, що дістала дві пропозиції руки, і прошу його не казати про це нікому — щоб він шепнув про це на вухо кожному.
Я вдягнулася сьогодні в чорне, щоб здивувати римський люд. Ми нарешті оглянули казино вілли Боргезе. Я бачила княгиню Пауліну роботи Канови. Я зміряла її ступню, щоб порівняти зі своєю, і моя щонайменше на три сантиметри менша.
Я хотіла б, щоб мене так само виліпили. Ліпити себе вдягненою — безглуздя! Оглядини римських вілл не сприяють задумам П’єтро.
Я не можу розважливо погодитися стати дружиною чоловіка, який нічого не має. Моє теперішнє становище неприємне до краю, але я маю надію на зміну, тоді як, ставши графинею Антонеллі, я б усе для себе скінчила й мусила б чахнути в посередності, заздрити й шаленіти.
Учора йому доручили дізнатися, чи дійсні наші квитки на сьогоднішнє засідання Палати депутатів. Сьогодні вранці він написав ось такого листа. Читайте. Прочитали? добре. Що ж до коней Торлонії, то я маю спосіб дуже ввічливо їх позбутися. Я одразу пишу тітці, щоб вона надіслала мені таку телеграму:
Рим, готель де ла Вілль, пані Башкирцевій.
Я купила двох коней для Марі. Чудова нагода. Постарайтеся повернутися.
Романова.
Незле придумано.
Але мушу сказати, що я розчарована. Серед усіх цих людей немає нікого для мене. А я ж думала, що П’єтро міг би мені прислужитися!
Авжеж, до приєднання Рима до Італії; але тепер його становище доволі скрутне.
Ходити до двору — означає більше не ходити до Ватикану, а як зректися Ватикану, коли саме від Ватикану йдуть до нього всі статки й уся велич.
Petruccio приходить о пів на одинадцяту, я саме роздягалася; я накинула сукню й пішла до вітальні, вигукуючи:
— Хіба можна приходити так пізно!
Не забудьмо сказати, що я обідала за загальним столом, там були Мулітерно. Саме заради них я знехтувала порадами Плутарха:
«Сідати за стіл із незнайомцями — не справа розважливої людини».
— Ви вважаєте, що це пізно! та в Римі це так заведено, і я щойно бачив Торлонію, який поїхав на вечірку, він сказав мені, що пробуде там чверть години й приїде сюди.
Я одразу вийшла з вітальні, щоб поправити сукню, локони на чолі, затягнути корсет, який я, так би мовити, розпустила; Торлонія мав прийти, прекрасний Торлонія, чуєте?
А він не прийшов! Песький песе. Я не мала й хвилини наодинці з Антонеллі, і мені це було прикро. Мені подобається чути, як він каже, що мене кохає, відчувати свою руку в його руці. Я не знаю що дала б, аби опинитися з ним наодинці, десь подалі від усіх; він теж цього хотів би.
Відколи він сказав мені усе, я мрію більше ніж будь-коли, я пишу два слова й спиняюся, спершись ліктями на стіл і обличчям на руки, і думаю, я, може, й кохаю.
Найчастіше це буває дуже пізно, коли пальці на руках і ногах холонуть, коли в кімнаті холодно, коли я втомлена й напівсонна, — ось тоді мені здається, що я кохаю П’єтро. Надто коли забуваю про розкоші вілл Дорія й Боргезе.
Чому я марнославна, чому я честолюбна! Чому я розважлива!
Я не здатна пожертвувати заради миті насолоди цілими роками величі й удоволеного марнославства.
Так, кажуть романісти, але цієї миті насолоди досить, щоб осяяти своїм промінням ціле життя! О! та де там! Зараз мені холодно, і я кохаю; завтра мені буде тепло, і я не кохатиму. Ось від яких перепадів температури залежать людські долі.
А ще не забудьмо сказати, що я вагаюся між двома чоловіками — Антонеллі й Торлонією. Його випроваджують о пів на першу, я швидко йду до своєї кімнати, що виходить у малу вітальню, через яку він мав проходити. І тієї миті, коли він опиняється перед моїми дверима, я відчиняю їх, щоб покликати Леоні.
— Ах! то це ваша кімната.
— Так, це моя кімната.
— На добраніч, — каже він, беручи мою руку, яку тримає у своїй, ставлячи мені десять зайвих питань, аби протягти час, поки Валіцький, мов людина делікатна, дивиться на сходи.
Я одразу пішла розповісти про це мамі. Я розповідаю все. Поцілунок у щоку я не розповіла. Оце ні, я ще й досі відчуваю той несміливий і бентежний поцілунок. Він боявся мене, голос його тремтів, а я тішилася видовищем. Це найзабавніше видовище на світі, від якого, бодай на мить, забуваєш геть усе.
Я люблю кохати і люблю, щоб мене кохали.

Примітки

Casino — у термінології італійських вілл casino — невеликий павільйон для відпочинку або допоміжна будівля в маєтку; не гральний заклад.
«Пауліна Боргезе як Венера-переможниця» Канови (1808) — славнозвісна напівоголена скульптура, що зображає сестру Наполеона Пауліну Бонапарт (1780–1825), дружину князя Камілло Боргезе.
Становище П’єтро Антонеллі в римському товаристві ускладнював політичний розкол: рід Антонеллі завдячував усім папському двору, а нова об’єднана італійська держава вимагала вірності. Ходити до королівського двору означало порвати з Ватиканом.
Petruccio — пестливе італійське зменшене ім’я від Pietro.
Table d'hôte — спільний стіл у готелі, за яким гості обідали разом у визначені години за встановленим меню, на відміну від приватного обіду в номері.
Плутарх, «Застільні бесіди» (Quaestiones Convivales) — Марі переказує класичну засторогу проти обідів із незнайомцями, яку вона порушує, щоб бути ближче до родини Мулітерно.