Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 6 березня 1876

Пригадую вчорашнє: під час перегонів я впустила свій букетик, Антонеллі зіскочив униз, підняв його і мусив дертися навколішки, щоб піднятися назад.
— Як же він видереться нагору? — вигукнула Діна.
— О! це дуже легко, — кажу я.
— Усе, що я роблю, дуже легко, — каже малий, обтрушуючи коліна, — я виставляю себе на посміховисько, і це дуже легко, — і він заходився дивитися вдалину, щоб удати, ніби ображений.
[Викреслено: Не знаючи, о котрій годині.]
Вісконті був учора в нас, я розповіла йому свій папський сон.
— Архі-весілля! — вигукнув старий барон.
[Навскоси: Прошу раз і назавжди не надавати надто великої ваги тому, що я писала про Антонеллі. Я його прикрашала, щоб скласти роман.]
Дай Боже, подумала я.
Яка прикрість! ми пропустили парламент! Переконана, що засідання починається о дванадцятій, я була готова за чверть до дванадцятої. Ми приїхали, коли все вже скінчилося. Промова Короля, депутати, всі ці принци! Хай йому грець. Помічаю, що скочуюся до своєї прикрої, такої шибеницької манери, до таких простацьких висловів, та ет!
ліпше [sic] так, ніж смішна манірність; тим паче, що я це роблю навмисне.
Ми бачили П’єтро на Корсо: П’єтро, який вийшов зранку, П’єтро, який читає газету, мов поважна людина!
Валіцький виходить і йде йому назустріч, а ми тим часом їдемо до Ґаджабі купити рукавички для Діни, і обидва добродії знаходять нас там.
— Він на ногах від пів на десяту, — каже він, — шукав мені коня; той, що його він хотів для мене, занедужав, тож він подався шукати іншого й пропустив Парламент.
— Ох! я попрацював, повірте!
— Дякую.
Ви знаєте, який спосіб життя він провадить: ніч робить днем, а день — ніччю.