Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 22 січня 1876

Учора ввечері я розклала карти, і вони наворожили мені прикрощі, неприємність через зустріч зі старим чоловіком або з духовною особою. А натомість я мала самі приємні речі. Що ж, це вдесяте доводить мені, як вони брешуть і яка дурість бодай трохи надавати їм значення.
Діну зачісує перукар, мене теж, але цей бевзь зробив мене страшидлом, за десять хвилин я все переробляю, і ми вирушаємо до Ватикану.
Я ніколи не бачила нічого, що можна було б порівняти зі сходами й покоями, якими ми проходимо.
Як і в соборі Святого Петра, я не знаходжу, що тут критикувати. Слуга, увесь убраний у червоний дамаст, веде нас довгою галереєю, чудово розписаною, з бронзовими медальйонами, вмурованими в стіни, і камеями. Праворуч і ліворуч стоять доволі тверді стільці, а в глибині — погруддя Пія IX, під яким зручне позолочене крісло, оббите червоним оксамитом. Призначено було на чверть до дванадцятої, але лише о першій відчиняються двері, і слідом за кількома гвардійцями, офіцерами в мундирах і, крім того, кількома кардиналами з'являється Святий Отець, убраний у біле, з червоною мантією, спираючись на ціпок із головкою зі слонової кістки.
Я добре знала його з портретів, але насправді він набагато старший, аж до того, що нижня губа в нього звисає, як у старого пса.
Усі поставали навколішки, Папа першими підійшов до нас і спитав, хто ми такі, а один кардинал читав запрошення на авдієнцію й називав йому імена.
— Росіянки? — каже він, — то з Петербурга?
— Ні, Святий Отче, — каже мама, — з Малоросії.
— Ці панни ваші? — спитав він знову.
— Так, Святий Отче.
Ми були праворуч, ті, що ліворуч, стояли навколішки.
— Підведіться, підведіться, — каже Святий Отець.
Діна хотіла підвестися.
— Ні, — каже він, — це для тих, хто ліворуч, ви можете лишитися. І він поклав їй руку на голову так, що нахилив її дуже низько. Потім дав нам поцілувати свою руку й перейшов до інших, мовивши до кожного кілька слів. Коли він проходив повз тих, що ліворуч, настала наша черга підвестися.
Потім він спинився посередині, усі знову стали навколішки, і він виголосив нам коротку промову вельми поганою французькою, порівнюючи прохання індульгенцій з наближенням ювілею, з каяттям, що приходить у мить смерті, і кажучи, що небо треба заслуговувати потроху, щодня роблячи щось приємне Богові.
— Потроху треба здобувати свою вітчизну, — каже він, — але вітчизна — це не Лондон, не Санкт-Петербург, не Париж, це небо!
Не треба чекати до останнього дня свого життя, треба думати про це щодня, а не робити так, як роблять перед ювілеєм, non è vero, — додав він італійською, обертаючись до одного зі свого почту, — anche il cardinale xxx (ім'я мені не пригадується) lo sa.
Кардинал, до якого він звернувся, засміявся, як і всі інші [Викреслено: священники], це, певно, мало для них якийсь сенс, і Святий Отець пішов дуже задоволений і усміхнений, поблагословивши людей, вервиці, образи тощо. У мене була вервиця, яку я, щойно повернувшись, замкнула в мильниці.
Поки цей дідуган благословляв і говорив, я молила Бога зробити так, щоб папське благословення стало для мене справжнім благословенням і щоб я звільнилася від усіх своїх печалей.
Були там кардинали, що дивилися на мене точнісінько так, наче вони Одіффре чи Манара на виході з ніццької Опери.
З Ватикану ми їдемо фотографуватися, у чорних вуалях. Це буде пам'ятка, а вуаль мені личить.
Потім я вертаюся, розчісуюся, перевдягаюся й беруся шити вбрання, як у Дантової Беатріче, і тюрбан, як у Беатріче Ченчі. Зачіски «Марія Стюарт» і «Марія-Антуанетта» готові. У понеділок я позуватиму.
Я геть схибнулася на струмливому вбранні, я не можу й дивитися на модну сукню чи капелюшок, мені потрібна біла туніка на античний лад, у тисячу складок, що окреслює форми, і білий тюрбан на голові.
Діна править мені за манекен, і це мене розважає.
[Слово зачорнене: Увечері] Я попросила маму купити мені дві ляльки — одну біляву, другу чорняву; біляву я вбираю папою, а з чорнявої Діна робить папесу.
Відколи ми в Римі, ми сміємося тільки з Ґалули; ми обрали його, бо це істота геть незначуща, трохи більша за кажана, набагато менша за людину. Сьогодні ввечері Діна обіцяє віднести йому перо, освячене папою, щоб він став ницим нотарем.
Мені хочеться знову побачити Папу, і я знову побачу його перед від'їздом. Тепер він мені здається знайомим. Ці кардинали поводяться з ним, мов із дитиною, і я певна, що він уже нічим не переймається.
Сьогодні в Ніцці були перегони. Як же вони, певно, бавилися.
Ще один доказ брехливості карт. Учора я прикликала якусь ворожку, і вона поворожила мені й сказала покликати того, кого я хочу; я покликала Одіффре, і ця жінка сказала мені, що він не може жити без мене, що він умирає від смутку й ревнощів, що якась лиха жінка наговорила йому на мене наклепів і що він — найнещасніший із чоловіків, що він тільки й думає, як приїхати, бо й справді не може жити без мене, він мене обожнює, але я думаю про іншого, і він ревнує, надто через те, що ця лиха жінка набрехала йому на мене, сказала йому, що я люблю іншого, тощо.
Хай поздихають усі ворожки й хай згорять усі карти! Сама лиш брехня.
Це перші ніццькі перегони, які я пропускаю за чотири роки; у 1870–71 була війна, отож я бачила перегони в 1871–72, 1872–73, 1873–74 та 1874–75 роках. Чотири роки перегонів.
Я не повернуся до Ніцци взимку, якщо моя печаль триватиме; якщо я хочу туди їхати, то їхати королевою, якщо хочу там лишитися, то лишитися володаркою. А мені там гірше, ніж останній квіткарці. Тож я туди їхати не хочу.
Якби я могла жити там так, як хочу, я віддала б п'ять років свого життя будь-кому.
Бути нещасною в Парижі — це ще можна зрозуміти, але бути нещасною в Ніцці! Любити її можна, лише пануючи в ній.

Примітки

«Fis les cartes» — розклала карти, ворожила на гральних картах; один із кількох способів ворожіння, що їх практикує Марі: карти, гребінець під подушкою, звертання до ворожки. ↩
Дамаст: коштовна двостороння тканина з шовку чи вовни, ткана з візерунками; червоний дамаст був барвою ліврей папської домашньої прислуги. ↩
Довга галерея (Климентова зала, або один із ватиканських коридорів): славетна своєю розписаною стелею та оздобами. ↩
«La Petite Russie» — Мала Росія: історичний термін на позначення України, зокрема регіону навколо Полтави та Харкова, де лежали маєтки Башкирцевих. ↩
Індульгенції: у католицькому богослов'ї — відпущення тимчасової кари за вже прощений гріх; надавалися чи продавалися в обмін на молитви, прощі та доброчинні справи. ↩
Ювілей (jubilé): 1875 рік був Святим роком, проголошеним Пієм IX; прочани до Рима могли отримати особливі повні індульгенції. ↩
non è vero (іт.) — «чи не так». ↩
anche il cardinale... lo sa (іт.) — «і кардинал... це знає». ↩
Манара: член ніццького кола Марі, відомий, схоже, своїм пильним спогляданням гарненьких жінок у театрі. ↩
Беатріче Ченчі (1577–1599): римська шляхтянка, страчена за вбивство свого батька-тирана; увічнена в портреті, приписуваному Ґвідо Рені, де вона зображена в білому тюрбані, який Марі могла бачити в галереї Барберіні. ↩
«À l'antique» — на класичний, античний лад: драпіроване, вільно спадаюче вбрання, навіяне грецькою та римською скульптурою, на противагу туго зашнурованим модам 1870-х. ↩
Папеса (la papesse): легендарна папеса Іванна, жінка, яка нібито була обрана папою у IX столітті; гра Марі й Діни — трохи блюзнірський жарт, зіграний у день їхньої папської авдієнції. ↩
Прагнення Ґалули стати нотарем (notaire) трактується зневажливо; нотаріальний фах, хоч і поважний, вважався буденним і соціально нижчим за кола, до яких пнулася Марі. ↩
Франко-прусська війна 1870–71 років, яка розладнала життя по всій Франції; Ніцца стала французькою лише 1860 року. ↩
«Остання квіткарка» (la dernière bouquetière): продавчині квітів посідали найнижче місце в суспільній ієрархії ніццьких публічних місць; бути гіршим за одну з них — найкрайніше формулювання суспільного приниження в Марі. ↩