Понеділок, 17 січня 1876

Тітка пише, що Ґалула поголився! Це ж треба не мати про що писати!
Я й далі шию свій пеньюар. Мені снився Дивовижний у солдатському мундирі. Я прокинулася геть стривожена, і цілий день мені дуже неспокійно. Що діється в Ніцці? Я дуже змучена, дуже занепокоєна. Ми прогулювалися на віллі Дорія, було трохи народу, той, кого я брала за Диявола, проїхав повз нас верхи, я лише мигцем його побачила. Здається, я була доволі гарна, але впевнена в цьому стаю лише вдома.
Удома я дуже гарно зачісуюся, укладаю волосся навколо голови, як у статуй, і влаштовую так, щоб кінчики волосся були спереду, а оскільки воно все кучеряве, я роблю з нього розкішний античний вузол, який личить моєму обличчю, як ніщо інше в світі.
Мені шкода бути гарною лише вдома сама для себе, я не егоїстка, ні, серйозно, я все роблю задля інших, і мені прикро бути гарною, коли немає нікого, хто б мене побачив.
Тітка ще раз написала сьогодні ввечері. Татусь Леон у Ніцці.
Ах! він у Ніцці! я негайно пишу йому, а тітка, як завжди, відішле листа, щоб він думав, ніби той із Ніцци. Не буде йому ні «загнаного пса», ні «старого бевзя» — я буду чемна.
Добродію, Ви прибули до свого любого міста й гадки не маєте про лихо, що спіткало вашого сина. Його душу, заставлену Сатані, продано на публічних торгах у залі нового закладу прилюдного аукціону, і присуджено її Ґажері з «Лондонського дому» за суму сім франків п'ятдесят. Відтоді ваш нещасний син — лише тіло без душі, відкрите всім тілесним і духовним випадковостям. Душу пана Еміля д'Одіффре, знайдену в струмку одним ченцем із Чимієзу, було віднесено до монастиря й ув'язнено в табакерці настоятеля, але три дні тому вона втекла. Її шукають, як добрий батько — шукайте її і ви. Підпис: добрий друг.
Цей Дивовижний у солдатському мундирі мене мучить. Я боюся більше, ніж можна подумати. «Те, чого дуже боїшся, ніколи не стається», — кажуть, і я хотіла б, щоб цього разу це справдилося. Яка ж довга зима, чому ж бо вже не весна; мені здається, що навесні мені вже не буде чого боятися. Я готую собі розчарування, я думаю про цю весну, як юдеї думали про землю обітовану; мені здається, що навесні все буде гаразд, я певна своєї помсти й усього. Це негарно, бо весна, поза сумнівом, буде така ж сумна, як зима, і видасться мені ще сумнішою, бо я готуюся до купи успіхів.
Чи ж не безглуздя! Я переконана, що матиму Дивовижного, це лише питання часу, кажу я собі подумки. Та зробіть же так, щоб я мислила розважливо! Що за навіжене дівчисько! Я сама собі завдаю прикрощів: складаючи собі історії, врешті починаю в них вірити й твердо чекати, що вони здійсняться.
І складаю я ці історії завжди перед сном. А потім мені дуже прикро, коли все стається не так, як я нарядила.
Зрештою, певне те, що я дуже змучена й безнастанно змучена, від самого ранку й досі. Цей Джирофла в солдатському мундирі, здається, віщує мені якесь лихо.
Ах! нікчемний хлопчисько! Хто б сказав тоді, коли я звала тебе «Одіффре, цей милий хлопець», що ти завдаси мені стільки мороки. Ах! негіднику, ах! лиходію!
Завтра велике свято — Хрещення Ісуса. У Росії напередодні цього свята ворожать.
Ви й уявити не можете, як непокоїть мене Ніцца. Ніколи або майже ніколи зі мною ще не бувало, щоб я непокоїлася чимось цілий день, безнастанно про це думаючи.
Ах! клятий хлопчисько, шахраюватий ніццянцю, сину пса і Леона!
І я ще ним переймаюся після тієї історії з запрошенням?! Тьху! осоружний спогад! Чому він приходить мене бруднити, чому між мною й Одіффре є щось більше, ніж кокетство!
Подумайте, як я на нього лютую! Говарди — то не юнак, не Джирофла; а він вчинив, як вони, або майже як вони. І я про нього говорю, і непокоюся, чи він одружиться, чи помре! Ні, у глибині душі я його ненавиджу, я його зневажаю, бо він погано повівся, бо він на нас плюнув! Що може бути нестерпнішим за це «на нас».
І коли я думаю, що це правда! Грім небесний! Лава Везувію! Буря океанська!
Далебі, я не розумію, як я взагалі про нього говорю! Як я не поховаю його у вічному забутті!
Ах! яке ж нужденне наше становище. Зневажені, відкинуті!
Невже Бог не змилується над бідним створінням, що шматує себе від ранку до вечора!
Прошу вас, не думайте, що я нарікаю на наше становище, не бажаючи нарікати через Дивовижного.
Слава Богу, я тут не приховую ні своїх думок, ні свого серця, і навіть аж надто виповідаю все своє почуття.
Що більше я про це думаю, то дужче впадаю у відчай. Робенсон, ница американка, дівка fast, а має становище, і її приймають. А я, а я! Я ціле життя це пишу і ніколи не напишу досить!
Я страждаю так, як ніхто ніколи не страждав.
Боже й Ісусе Христе, змилуйтеся наді мною, я все кажу те саме, але Ви ж самі бачите, яка я нещасна! Зжальтеся ж над бідолашною, о Пресвята Діво Маріє, змилуйся наді мною, моли Бога за мене!

Примітки

«Татусь Леон» — іронічне найменування Марі для батька Одіффре, Леона д'Одіффре.
Земля обітована — край Ханаанський, обіцяний ізраїльтянам під час їхнього виходу з Єгипту; узвичаєне позначення жаданої мети, що виявляється недосяжною.
Хрещення Ісуса (Богоявлення) — 6 січня за старим стилем (юліанський календар), що відповідає 19 січня за новим стилем (григоріанський); одне з великих свят Російської православної церкви. Я ж чатуватиму з гребінцем під подушкою.
«Сину пса і Леона!» — поєднання звичайної образи («сину пса») з ім'ям батька Одіффре задля дошкульності.
Характерна для Марі низка гіперболічних вигуків, що наростають у грандіозності — від біблійного грому до геологічної та океанської катастрофи.
fast (англ.) — вікторіанський термін для жінки «легковажної, розбещеної, непристойної поведінки».