Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Середа, 12 січня 1876

Прийшов Фаччотті, і я взяла свій перший урок співу. Я подумки перехрестилася й почала, тремтячи.
Фаччотті чекав тихенького голосу багатої панянки і дуже здивувався, почувши голос великий, сильний і повний.
Отож я почала вчитися співу, плекати свій голос — один із моїх способів зробитися славною. Бо немає в світі нічого над трепетні тріумфи; коли однією нотою, [Слова зачорнені: якимось] натхненням здіймаєш захват цієї маси, коли тобі плещуть, тебе вітають, тебе засипають квітами, і ти відчуваєш, що цим тріумфом завдячуєш самій собі, що пануєш над усім цим людом, [Слова зачорнені: коли він тебе] слухає, затамувавши подих і зачарований, — мусиш почуватися чимось більшим, ніж жінка; такий тріумф і таку могуть можна порівняти лише з могуттю імператорів.
Після уроку я взялася шити собі пеньюар, потім ми вийшли, я оглянула храм Вести, il battistero di Costantino з тими чудовими мозаїками V століття, тими порфіровими колонами, узятими з палацу Цезарів; потім Павлінів фонтан, з висоти якого видно весь Рим, потім храм Миру і ще Колізей, потім силу-силенну всіляких руїн.
Я остаточно вподобала потріскані колони, і навіть більше, ніж просто вподобала, бо після всіх цих оглядин я була така захоплена, така зачарована, що хотіла б усе життя милуватися цими славетними рештками, які доводять нам, як низько ми впали! Знаходять уламки колон, карнизів, мурів і прикрашають ними сади, мов коштовним камінням; [Слова зачорнені: але якщо ми] вважаємо за пишноту жалюгідний шматок будинку, то що ж би ми сказали, якби нам показали Рим у часи його величі!
Коли я думаю, що цей бевзь Каракалла, цей бридкий носій галльської одежі, коли я думаю, що в його термах були бронзові двері рідкісної краси, я аж тремчу із заздрощів. Щоб нагадувати собі звук його дверей, я звелю повісити в себе вдома якусь бронзову штуковину й калататиму по ній.
Потім ми їдемо на Пінчо, і починається дощ. Тож ми вертаємося, і нас навідують Боткін зі своїм кузеном. Боткін дає мені адресу одного скульптора, першого в Італії. Я звелю виліпити себе, поставлю себе в нішу у своїй кімнаті й буду собі поклонятися.
Коли ці росіяни йдуть, я знов беруся шити свій пеньюар і молоти всяку всячину, то підносячи себе до рангу богині, то опускаючись аж до того, що називаю себе вузликом брудної білизни.
Я дуже задоволена, що верзу купу безглуздь і смішу маму й Діну.
Я отримую листа від Рікардо, цей чарівний друг переказує мені всі ніццькі новини. Проджерс улаштувала вечір, і всі до неї прийшли. «Одіффре й Светоній сперечалися за погляди господині дому, і о другій ночі кожен пішов щасливий і задоволений із того, що побував у пані Проджерс».
Здається, при чималому товаристві в консула говорили про нас, і консул із дружиною казали саме хороше. «Я був, — каже Барнола, — щасливий бачити, що вони таки ваші друзі, хоча ви вже й не бачитеся так часто».
Ось що мене дивує; зрештою, я дуже щаслива, дуже спокійна і йду спати, кажучи, що моє єдине честолюбство тепер — звати пана Ґалулу просто Ґалулою.
Завтра наше перше січня, і хоч я зовсім відірвана від російського світу, я кладу собі гребінець під подушку.
Я закластася з мамою на сто франків: вона запевняла, що Голена Сорока прийде до нас, щойно ми повернемося, а я твердила протилежне. Я б дуже хотіла програти.

Примітки

«Petite voix de demoiselle riche» — тонкий, невишколений голос, типовий для заможних аматорок, що співали для салонної розваги без серйозного навчання. ↩
«Voix ronde» — музичний термін на позначення повного, дзвінкого, добре заокругленого тону. ↩
il battistero di Costantino (іт.) — баптистерій Костянтина. ↩
Пеньюар: вільний домашній халат; у 1870-х — неформальний хатній одяг, що його вдягали під час одягання чи в невимушеній домашній обстановці. ↩
Порфір: твердий пурпурово-червоний вивержений камінь, що його цінували римські імператори; колони з порфіру були найвищим знаком імператорської пишноти. ↩
Імператор Каракалла (правив 198–217 рр.), названий так за довгий галльський плащ із каптуром (caracallus), який він звичайно носив. Його терми (Thermae Antoninianae) були серед найбільших і найрозкішніших у Римі. ↩
Характерне для Марі коливання між зарозумілістю та самозневагою — у межах того самого пообіддя. ↩
«Galula tout court» — звати його на ім'я без формального «пан»; міра близькості чи дружньої фамільярності. ↩
Російський православний Новий рік припадав на 13 січня (за григоріанським календарем), оскільки Російська Церква дотримувалася юліанського календаря, що відставав на тринадцять днів. Ворожіння з гребінцем під подушкою було традиційним напередодні Нового року. ↩
La Pie rasée — Голена Сорока: прізвисько Марі для Одіффре, що натякає на його гладко поголене обличчя й балакучу товариськість. ↩