Вівторок, 11 січня 1876

+
То не його провина, бідолашне невинне тіло! Ти невинне, і ти зараз дістанеш цьому доказ.
Твоя душа дременула! Послухай цю прикру оповідь.
Коли назавтра після дня, як її нам принесли, настоятель захотів дати їй звичну поживу, що складається (вчений брат Ардіґо дав нам цю відомість) з афіш трьох ніццьких театрів та дрібки рисової пудри, — щойно настоятель з цією метою відчинив свою скриню для дров, він уже не знайшов там її душі: вона втекла зі святих місць!!!
Настоятель щойно поснідав і з того остовпів; афіші, що їх він із таким трудом роздобув у білетерок через посередництво брата Ардіґо, та рисова пудра, яку він із суто братньою дбайливістю випросив у Моріса Ґро, випали йому з рук, і густа хмара затьмарила його очі!
Одначе святий муж не дав обставинам себе здолати: він негайно вирядив вісьмох найдосвідченіших братів у погоню за бунтівною субстанцією.
Ось уже два дні наші вісім братів обходять нове й старе місто, вони добираються аж до крамниці його дядька і навіть розпитують у нього про втікачку, але дядько лише знай хреститься з голови до ніг та плює в стелю, здригаючись від жаху.
Щовечора вісім братів-місіонерів складають настоятелеві свою доповідь, і сьогоднішня доповідь сповнила нас жахом: душу його бачили, як вона пурхала на Вокзальному проспекті неподалік «Золотого дому», і вісім братів негайно озброїлися знаряддям, уживаним для ловлі метеликів, та всі їхні зусилля були марні, бо непокірлива пара злилася з димом сигари пана Мілона де Вераллона, що смакував чашку кави в «Золотому домі».
Шукай свою душу, о бідолашне тіло! Зі свого боку ми робимо все можливе, вісім братів не гають ані хвилини.
Молимо Бога та Його святого заступника, щоб узяли його нещасну тушу під свою святу й гідну опіку. Брати-ченці із Чимієзу. P.S. Наступної неділі ми пришлемо вам двох братів, які сповістять вам про наслідки наших розшуків.
Цього листа вкладають у гарний конверт із такою адресою: панові Емілю д'Одіффре, Башта Одіффре.
А того — в інший конверт із такою адресою: преподобному братові настоятелеві із Чимієзу, монастир у Чимієзі.
Отче мій, я бажаю зробити пожертву монастиреві, пожертву настільки значну, наскільки дозволяють мені мої статки, але я бажаю, щоб про це ніхто не знав. Ліва рука не повинна знати, що дає права. З цією метою прошу вас, преподобний отче, прислати до мене наступної неділі о пів на одинадцяту ранку двох ваших братів, яким я передам своє приношення. Аби я знав, що це справді вони, їм треба буде лише сказати, що вони прийшли поговорити зі мною про мою душу, і їх відразу впустять. Не маю потреби, преподобний брате, нагадувати вам спалити цього листа. Е. д'Одіффре
Ви розумієте?
Щоб написати цього листа, я вигадала почерк зовсім невпізнанний і водночас чоловічий. У братів-ченців немає жодних підстав не повірити. Я уявляю собі цю сцену й сміюся цілий день, поки мама лежить у ліжку, а Діна її доглядає. Мама хвора, погода дощова! Якби не цей лист, я б плакала.
Коли листування з ченцями скінчиться, коли душа повернеться в тіло Дивовижного, я зберу всі листи й складу на цю тему поему на кшталт «Аналоя».
Ми не виходили, але прийшов художник Каторбінський, завтра починаються уроки. Монсеньйор де Фаллу, не маючи змоги вийти сам, прислав до нас кавалера Россі, переказавши нам через нього силу всяких речей і просячи маму навідати його за два дні, коли він буде в стані приймати; про те, щоб вийти, він і думати не може раніше як за сім-вісім днів.
Цього пана приймаю я, і ми говоримо про пані де Музе та про монсеньйора, який «буде до наших послуг», щойно одужає. Я довідуюся багато всякого про місто. Я почуваюся вельми гордою з того, що приймаю когось сама, — це наче перший вияв волі в короля.
Російський священник теж у нас побував. У Римі я відчуваю, як у мене зароджується примха до рясників. Це для мене нове, і це мені до вподоби.
Я знову повторила замовляння й побачила Дивовижного: він відпустив бороду, і я йому за те докоряла, а тоді він узяв болота, мокрої землі й вимастив мені сукню, а я, узявши того ж болота, вимастила йому обличчя. Ми сварилися. Хотіла б я знати, чи снилася я йому й чи діє замовляння на обох заразом.
Зрештою, у мене вже є вчитель малярства, це вже щось; до того ж кавалер Россі сказав, що для співу немає нікого над Розалі, ту даму, що дуже добре навчає.
Цього вечора я бачу все в рожевому світлі і вже думаю про листа, в якому про Одіффре буде сказано: et eum dicat Surpem, molitissum, improlum, ihonestum, cupidum, luxuriosum, ebriuni.
Достоту те, що Септимій Север казав про Альбіна.
Аби лиш зима минула швидше; у Ніцці мені краще з усіма моїми бідами, я там зручніше впадаю у відчай.
Тільки ось у чім річ: минулої весни нікого не було, найкраще товариство збиралося навколо нас, Проджерс була всіма покинута, інші теж. А цієї весни знову нікого не буде, зате Проджерс матиме міс Робенсон, вони, певно, лишаться допізна, аж до червня, і доведуть мене до сказу, бо вже напевно саме коло них усі й крутитимуться.
Дивовижний і всі інші; можливо також, що нові англійки лишаться допізна навесні і що панове під проводом Турнона й Дивовижного утворять навколо них такий собі почет, як три роки тому навколо княгині Галіцин і пані Чіловської, обох уже місяць як небіжчиць.
Ось скільки здогадів; можливо також, що на моє повернення до Ніцци там уже нікого не буде, а Дивовижний — у Парижі або... в монастирі.
Побачимо, що буде. Sara quel che sara. Можливо також — і це найприкріше, — можливо також, що Дивовижний одружений або от-от одружиться.
Зрештою, побачимо, а поки що — учімося й намагаймося бувати у світі, бо ж шкода тримати всі мої вбрання в шафах або давати їм пліснявіти в скринях.
Молімося Богові, сподіваймося, а також пишімо листи Одіффре.
Мені хочеться оточити себе хрестами, реліквіями, вервицями, образами.

Примітки

«Decampe» — військовий жаргонізм на позначення раптової втечі; Марі прикладає його з удаваною врочистістю до втечі душі.
Рисова пудра була модним косметичним засобом 1870-х років для припудрювання обличчя. Марі висміює марнославство Одіффре, припускаючи, що його душа живиться театральними афішами та косметикою.
«Золотий дім» (Maison Dorée) — славнозвісне кафе-ресторан у Ніцці, модне місце світських зустрічей.
Євангеліє від Матвія 6:3: «Коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права». Марі привласнює біблійний вислів для свого розіграшу.
«Аналой» (фр. Le Lutrin) — жартівлива героїчна поема Нікола Буало (1674–1683) про сварку через церковний аналой.
Кавалер (іт. cavaliere): лицарський титул, що позначає дрібну шляхту.
Frocards: трохи зневажливе французьке слово на позначення ченців і священників, буквально «носії ряси».
Традиційне російське народне замовляння, що його виконували напередодні Богоявлення та Нового року, кладучи гребінець під подушку й проказуючи формулу, аби побачити вві сні свого майбутнього чоловіка.
Псевдолатинське прокляття на взірець класичних інвектив, з помилками Марі: приблизно «і хай назве його Дивовижним, найм'якшим, непристойним, нечесним, жадібним, розкошолюбним, п'яним».
Імператор Септимій Север (правив 193–211) переміг свого суперника Клодія Альбіна в битві при Лугдунумі 197 року. Марі грайливо прикладає до Одіффре історичну формулу імператорського засудження.
Sara quel che sara (іт.) — «що буде, те й буде».