❦
Неділя, 19 грудня 1875
Dimanche, 19 décembre 1875
Коліньйон не на жарт мене непокоїть, запевняючи, ніби він знає, звідки беруться ці листи. Останній — просто мерзенний, і якщо він знає, що це від мене… Я дуже, дуже стривожена.
Collignon m’inquiète sérieusement en assurant qu’il sait d’où viennent ces lettres. La dernière est abominable, et s’il sait qu’elle est de moi... Je suis très très inquiète.
Я була в церкві з Діною, небо сіре. На набережній я страшенно боюся зустріти Одіффре, мені здається, що він знає, і ви, звісно, розумієте мій страх.
J’étais à l’église avec Dina, il fait gris. A la Promenade j’ai une grande peur de rencontrer Audiffret, il me semble qu’il sait et vous devez comprendre ma crainte.
Та вклоняється він мені, як завжди, і я зітхаю вільніше. Це ця Коліньйон мене налякала.
Mais mon salut est comme à l’ordinaire, et je respire plus librement. C’est cette Collignon qui m’a effrayée.
Я сказала, що хочу піти на наступні ранкові танці. Мені зі сльозами відповідають, що це неможливо: ми нікого не знаємо, нас не повʼязує жодна ниточка з товариством, це неможливо.
J’ai dit que je voulais aller à la prochaine matinée. On me répond avec des larmes que c’est impossible, nous ne connaissons personne, ne sommes rattachés par aucun lien à la société, c’est impossible.
Мама заливається слізьми, і, бачачи це, я стримуюся й мовчу. Не задля того, щоб поставити це собі в заслугу: якщо я й мовчала, то лише тому, що була втомлена, втомлена, втомлена!
Maman fond en larmes, ce que voyant je me retiens et ne dis mot. Ce n’est pour m’en faire un mérite, si je ne parlais pas c’est que j’étais lasse, lasse, lasse !
Княгиня Голіцина прислала нам цукерки й російські гостинці через графиню Голеніщеву-Кутузову, що була сьогодні в мами. Бідолашна княгиня, її ж заздалегідь винуватили в забудькуватості, у невдячності. Не цукерки її мене тішать, а те, що вона так мило про нас подбала. Я завжди її захищала, це мила жінка, доброго роду, добре віддана заміж, і кров у неї не нікчемна.
La princesse Galitzine nous a envoyé des bonbons et des choses russes par la comtesse Galenichtchew-Koutouzoff, qui a été aujourd’hui chez maman. Pauvre princesse, on l’accusait d’avance d’oubli, d’ingratitude. Ce ne sont pas ses bonbons qui me font plaisir, c’est l’attention si gentille. Je la défendais toujours, c’est une gentille femme, bien née, bien mariée, et son sang n’est pas un sang de faquine.
Щойно западають сутінки й набережна порожніє, я даю собі волю. Заплющую очі й плачу.
Aussitôt le crépuscule arrivé et la Promenade devenue déserte je me laisse aller. Je ferme les yeux et pleure.
Завтра в Середземноморському клубі концерт на користь безкоштовної школи красних мистецтв, я йду до клубу взяти квитки. Я ввійшла через парадні двері, потім мене провели крізь якийсь передпокій і коридор, добре нагріті, добре освітлені, до секретаря, який дав мені книжечку з усіма правилами, іменами членів тощо тощо.
Demain il y a au Cercle de la Méditerranée un concert au profit de l’école gratuite des Beaux-Arts, je vais au Cercle prendre des billets. Je suis entrée par la grande porte, puis on m’a fait passer par une espèce d’antichambre et de corridor, bien chauffés, bien éclairés, pour arriver chez le secrétaire qui m’a donné le petit livre, où il y a tous les règlements, les noms des membres etc. etc.
Щасливі ж ці чоловіки.
Ils sont heureux ces hommes.
Цей клуб справив на мене чарівне враження, там панує братерство, домашній затишок, що нагадують монастир. Я вже не дивуюся, що ці панове тікають зі своїх погано освітлених, погано опалених, занедбаних домівок, від хатнього клопоту, недисциплінованих слуг, від дружини в халаті й кепському гуморі, аби податися туди, де все добре, спокійно, зручно, елегантно. У край, «де квітне помаранч, де лагідніший вітерець і легша пташка».1
Ce cercle m’a fait un effet charmant, il y regne une fraternite; un chez soi, qui rappellent le couvent. Je ne m’etonne plus que ces messieurs fuient leurs maisons mal eclairees, mal chauffees, negligees, les soins du menage, les domestiques mal disciplines, une femme en robe de chambre et de mechante humeur, pour aller dans un endroit ou tout est bien, calme, confortable, elegant. Dans un pays « ou fleurit l’oranger, ou la brise est plus douce et l’oiseau plus leger ».
О жінки! не нарікайте, а дбайте про свою домівку; можна було б дати довгі настанови, та я задовольнюся однією: зробіть свій дім якомога схожим на клуб і поводьтеся зі своїми чоловіками так, як поводилися б із ними пані Лаура, Клеманс, Марія тощо тощо, — і ви будете щасливі, і ваші кляті чоловіки теж.
Oh femmes ! ne vous plaignez pas, mais soignez votre intérieur, on aurait pu donner de longues instructions, moi je me contente de dire: Faites votre maison autant que possible ressembler à un cercle, et traitez vos maris comme les traiteraient mesdames Laura, Clémence, Maria, etc. etc. et vous serez heureuses et vos fichus maris aussi.
Лофтус видається мені вже менш вродливим, він був у екіпажі з Ліч. Я ревную.
Loftus me paraît déjà moins beau, il était en voiture avec Leech. Je suis jalouse.
Щоб піти на ранкові танці, потрібне запрошення від постійного члена клубу. Єдиний, кого я знаю, — це Одіффре, і я йду в Оперу, щоб попросити в нього це запрошення, щоб випрохати його. Фе! Я зціплюю зуби від самої цієї думки. А якщо він відмовить? Та під яким приводом? Хіба я не гідна йти туди, куди ходять усі.
Pour aller à la matinée, il faut une invitation d’un membre permanent. Le seul que je connaisse est Audiffret, je vais à l’Opéra pour la lui demander cette invitation, pour la mendier. Fi ! Je serre les dents à cette pensée. Et s’il refuse ? Mais sous quel prétexte ? Ne suis-je pas digne d’aller où tout le monde va.
О нещасна, ти ходиш лише туди, де платять, так, туди ти підеш! Де платять, де платять, де платять. Більше нікуди!
O malheureuse, tu ne vas que là où on paye, oui là tu iras ! Où on paye, où on paye, où on paye. Nulle part autre !
І ще хочуть, щоб я була свіжа, та хіба це можливо! Я спалахую румʼянцем, коли бачу, як Одіффре заходить до своєї ложі з Красенем-Денним. Це для мене вже не чоловік, це ранкові танці.
Et on veut que je sois fraîche, est-ce posible ! Je rougis très fort lorsque je vois Audiffret entrer dans sa loge avec Belle-de-Jour. Ce n’est plus un homme pour moi, c’est une matinée dansante.
Ґалула набридає мені дві дії й антракт. Одіффре встає й бере капелюха.
Galula m’ennuie pendant deux actes et un entracte. Audiffret se lève et prend son chapeau.
— Ось Одіффре йде до Віллісів, — каже Ґалула.
— Voilà Audiffret qui s’en va chez les Willis, dit Galula.
— А де ж вони? — кажу я, оглядаючи залу.
— Où sont-elles ? dis-je en regardant dans la salle.
— Не тут, вони сьогодні приймають у себе.
— Pas ici, elles reçoivent ce soir chez elles.
— Прийняття? — спитала я, вколота.
— Une soirée ? demandai-je piquée.
— Так, невеличкі танці, здається.
— Oui, une petite sauterie je crois.
Ось і все, удар влучив. Усі приймають, навіть Вілліси, яких я ставила так низько. Лише ми, лише ми, лише ми! Це мій кошмар, це моє лихо, це моя близька смерть!
Ça y est, le coup a porté. Tout le monde reçoit, les Willis que j’estimais si peu de chose, aussi. Nous seules, nous seules, nous seules ! C’est mon cauchemar, c’est mon malheur, c’est ma mort prochaine !
Перед цими думками мої дрібні прикрощі розвіюються. Мені на мить стало прикро, коли я побачила, як Дивовижний іде до ложі панни де Ґонсалес, а потім розглядає її в бінокль. Заходячи до театру, я почула, як слуга сказав білетерці:
Devant ces pensées mes petits désagréments s’évanouissent. J’ai été un instant fâchée de voir le Surprenant aller dans la loge de Mlle de Gonzalès, puis la lorgner. En entrant au théâtre, j’ai entendu dire par un domestique à l’ouvreuse:
— Для панни де Ґонсалес від пана дʼОдіффре.
- A Mlle de Gonzalès de la part de M. d’Audiffret.
Що б це могло бути? Та я не лякаюся через таку дрібницю: він поведеться з нею так само, як з іншими, — через нього пройшли всі дами й усі панни.
Qu’est-ce que ça pouvait bien être ? Mais je ne m’effarouche pas pour si peu, il fera avec elle comme avec les autres, toutes les dames et toutes les demoiselles ont passé par lui.
Утім, він досить часто буває з батьком цієї Ґонсалес. Та облишмо це, про таке добре думати, коли я весела й спокійна.
Cependant il est assez souvent avec le père de la Gonzalès. Mais laissons cela, c’est bon quand je suis gaie, tranquille.
Він не знав Віллісів. Тепер він у них, а цього літа ходив до нас. Певно, влітку нудно, нема чого робити, нікого немає, лише кілька знайомих облич, давно знайомих, а тут я, зовсім нова й свіжа, — це була розвага. Ось уся ця історія у двох словах. А я уявляла собі щось інше, наївна, невинна, простодушна, новенька, недосвідчена, дитина!
Il ne connaissait pas les Willis. Il est chez eux, à présent, cet été il venait chez nous. Sans doute en été on s’ennuie, on n’a rien à faire, il n’y a personne, quelques personnes connues, très connues, j’étais là, toute neuve et fraîche, c’était une distraction. Voilà l’histoire de cette histoire en deux mots. Et je m’imaginais autre chose, naïve, innocente, simple, nouvelle, inexpérimentée, enfant !
Нікчемна родина, яку ніде не приймають, яка поза всім; до неї ходять улітку, щоб посміятися, але не взимку, це було б справді надто безглуздо.
Une famille de rien, qui n’est reçue nulle part, en dehors de tout, on y va en été pour rire mais pas en hiver, ce serait trop bête vraiment.
З нами поводяться як із наволоччю, якою ми й є, от і все.
Nous, on nous traite en canailles, que nous sommes, et voilà.
Отже, він пішов, я не попросила того запрошення; може, я вберегла себе від смертельного приниження.
Donc, il est parti, je n’ai pas demandé cette invitation, peut-être me suis-je épargnée une humiliation mortelle.
Красень-Денний проводить у нас один антракт.
Belle-de-Jour passe un entracte chez nous.
Щойно ми сідаємо в екіпаж, я починаю; освітлені вікна Віллісів переповнюють чашу моєї люті, і, приїхавши додому, я вибухаю.
Une fois en voiture je commence, les fenêtres illuminées des Willis mettent le comble à mon exaspération et arrivée chez moi j’éclate.
— Та ти на себе не схожа, — вигукує тітка, — ти негарна, бліда й стара!
— Mais tu n’as plus l’air de toi-même, s’écrie ma tante, tu es laide, pâle et vieille !
— Отож-бо, говоріть мені про моє обличчя, говоріть! Хіба можу я бути вродливою, коли плачу з ранку до вечора, коли все життя киплю! І нащо мені обличчя! Ви тільки про нього й говорите! замість того щоб допомогти мені, заворушитися, щось для мене зробити. Коли я плачу, коли я сохну, коли я щодня вмираю!
— C’est ça, parlez-moi de ma figure, parlez-en, est-ce que je puis être belle, en pleurant depuis le matin jusqu’au soir, en bouillant toute ma vie ! Et à quoi me sert une figure ! Vous en parlez toujours vous ! au lieu de m’aider, de vous remuer, de faire quelque chose pour moi. Quand je pleure, que je dessèche, quand je me meurs chaque jour !
— Та куди ж іти з таким обличчям? якби ти бодай була свіжа, гарна, тоді…
— Mais où voulez-vous aller avec une pareille figure, si au moins tu étais fraîche, jolie, alors....
— Не договорюйте, я знаю: я рожева й гарна, я вбираюся, виходжу, мене зустрічає прекрасний принц, закохується в мене, падає до ніг — і квит. Ось на що ви чекаєте, ось як ви думаєте!
— N’achevez pas, je sais, je suis rose et jolie, je m’habille, je sors, un prince charmant me rencontre, tombe amoureux de moi, se prosterne et voilà. Voilà ce que vous attendez, voilà comment vous pensez !
Я ще й досі дивуюся, як це мої очі не розтанули, як мій ніс не відпав, як мої губи не висохли, справді дивуюся!
Je m’étonne encore comment mes yeux n’ont pas fondu, comment mon nez n’est pas tombé, comment mes lèvres ne sont pas desséchées, je m’étonne en vérité !
Я говорила, щомиті задихаючись і заливаючись слізьми. Тітка дивилася на мене великими засмученими й переляканими очима.
Je parlais à chaque instant perdant l’haleine et fondant en larmes. Ma tante me regardait avec de grands yeux chagrinés et effrayés.
— Моє обличчя, — вела я далі, — моє обличчя саме налагодиться! Дайте мені те, чого я хочу, і я буду спокійна, і я буду гарна!
— Ma figure, continuai-je, ma figure s’arrangera ! Donnez-moi ce que je veux et je serai tranquille et je serai jolie !
— Та чого ж ти хочеш? Ти сама не знаєш, чого хочеш!
— Mais que veux-tu ? Tu ne sais pas ce que tu veux !
Я мало не задихнулася від обурення, роздратування й люті.
Je faillis étouffer d’indignation, d’agacement et de rage.
— Як це ви не знаєте і я не знаю, чого я хочу! Та я ж кажу вам це щодня вже пʼять років.
— Comment vous ne savez pas et je ne sais pas ce que je veux ! Mais je vous le dis depuis cinq ans tous les jours.
— В одинадцять років у світ не виїжджають.
— On ne va pas dans le monde quand on a onze ans.
— Ні, я знаю, але ж я знаю вас не від учора: в одинадцять років я думала так само, як думаю тепер; я сказала собі: почну зараз, і після чотирьох років шаленого натиску чогось добʼюся. Ви казали мені: чекай, зараз не час, бо ми нічого не прагнемо, нас ніщо не цікавить, ми не любимо світу, але коли тобі буде шістнадцять, ти матимеш усе. Ну от, мені шістнадцять! І в мене немає нічого!
— Non, je le sais, mais je ne vous connais pas d’hier, à onze ans je pensais comme je pense à présent; je me suis dit, je vais commencer à présent et au bout de quatre ans de pompage furieux j’obtiendrai quelque chose. Vous me disiez: attends, à présent c’est mal, car nous ne désirons rien, rien ne nous intéresse, nous n’aimons pas le monde, mais quand tu auras seize ans; tu auras tout. Eh ! bien j’ai seize ans ! Je n’ai rien !
— Та чого ж ти хочеш!
- Mais que veux-tu !
— Чого я хочу! — кажу я тихо, бо гнів мені аж дух забиває. — Ви хочете, щоб я вічно повторювала те саме, гаразд, повторю: я хочу, — кажу я, задихаючись, — я хочу, слухайте добре й не кажіть, що я не знаю і що ви не знаєте. Слухайте: я хочу виїжджати у світ, я хочу ввійти в товариство, я хочу бувати всюди й приймати в себе. Я хочу давати бали, влаштовувати прийоми! Ви чули, ви знаєте? Добре, я повторю це стільки разів, скільки ви захочете!
- Ce que je veux ! dis-je doucement à force de colère, vous voulez que je répète toujours la même chose, soit, je répéterai: Je veux, dis-je en étouffant, je veux, écoutez-bien et ne dites pas que je ne sais pas et que vous ne savez pas. Ecoutez, je veux aller dans le monde, je veux entrer dans la société, je veux aller partout et recevoir chez moi. Je veux donner des bals, avoir des réceptions ! Vous avez entendu, vous savez ? Bien, je le répéterai autant de fois que vous le voudrez !
— Але як це зробити?
— Mais comment le faire ?
— Як роблять інші.
— Comme font les autres.
— А гроші?
— Et l’argent ?
— Заставляйте, продавайте, розоріть мене, але дайте мені жити! Нащо мені багатство, якщо в мене нічого немає, якщо я така нещасна.
— Engagez, vendez, ruinez-moi, mais faites-moi vivre ! A quoi me sert la fortune si je n’ai rien, si je suis si malheureuse.
навскоси
Гроші! Це був привід, про який я сперечалася, як дитина.
en travers L’argent ! c’était un prétexte que je discutais en enfant.
Тоді тітка починає скаржитися.
Alors ma tante commence à se plaindre.
— Це неделікатно, пані: короткозорий не скаржиться перед бідолашним сліпим!
— Ce n’est pas délicat Madame, un homme qui a la vue basse ne se plaint pas devant un pauvre aveugle !
— Це заздрість тебе гризе, — каже вона, — це заздрість, ти всім заздриш.
— C’est l’envie qui te ronge, dit-elle, c’est l’envie, tu envies tout le monde.
— Ні, це не заздрість, ні, це не заздрість! Коли жебрак, який не їв цілу добу і не має ні су, щоб купити шматок хліба, коли такий жебрак бачить крізь вітрину ресторану пана, що зручно вмостився за щедро накритим столом, і хоче їсти, дивлячись на цього пана, — він не заздрить! Ні, це не заздрість, так само як не крадіжка, коли цупиш хлібину, щоб не здохнути з голоду!
— Non, ce n’est pas de l’envie, non, ce n’est pas de l’envie ! Quand un mendiant qui n’a pas mangé depuis vingt-quatre heures, et qui n’a pas un sou pour s’acheter un morceau de pain, quand un tel mendiant voit à travers une vitre de restaurant, un monsieur confortablement installé devant une table bien servie et qu’il désire manger en regardant ce monsieur, il n’envie pas ! Non ce n’est pas de l’envie, de même que ce n’est pas un vol lorsqu’on dérobe un pain pour ne pas crever de faim !
— Але ж ти їдеш!
— Mais puisque tu pars !
— Еге ж, так ніби ви мене відпускаєте! Ви тримаєте мене тут. А торік хіба не було того самого!
— Oui, avec ça que vous me faites partir ! Vous me retenez ici. Et l’année dernière n’était-ce pas la même chose !
— Торік ти вчилася!
— L’année dernière tu étudiais !
— Ах! так, а ви думаєте, я не катувала себе щомиті!
— Ah ! oui, et vous croyez que je me martyrisais pas à chaque instant !
— І нащо здалося це навчання!
— Et à quoi ont servi ces études !
— Саме так! Воно здалося на те, щоб мене вбити: якби я була неука й дурна, якби не знала жодної мови, я вдовольнилася б якимось Ґалулою, якимось Саетоне з його лисою головою та Одіффре в білій краватці, і була б у захваті, у нестямі від радості! Але я не така! Я хочу не цього!
— Justement ! Elles ont servi à m’assassiner, si j’étais ignorante et sotte, si je ne savais parler aucune langue je me contenterais d’un Galula, d’un Saëtone avec sa tête chauve, et d’un Audiffret en cravate blanche, et je serais ravie, enchantée ! Mais je ne le suis pas ! Ce n’est pas ça que je veux !
— Ти кричиш, бо нічого не робиш!
— Tu cries parce que tu ne fais rien !
— Ні, це я нічого не роблю, бо кричу! Я вас попереджала заздалегідь, я благала вас усе підготувати, я попередила за два роки. Я сказала: я поїду до Росії, повернуся сюди, на свята ми поїдемо до Флоренції, а після трьох тижнів у Ніцці поїдемо на всю зиму до Італії, бо я хочу вчитися ще рік. А ви чотири місяці тримали мене тут, мов підвішену!
— Non, mais je ne fais rien parce que je crie ! Je vous ai prévenus d’avance, je vous ai supplié de tout préparer, j’ai averti deux ans à l’avance. J’ai dit: j’irai en Russie, je reviendrai ici, nous irons pour les fêtes à Florence, et après trois semaines de séjour à Nice, nous irons pour tout l’hiver en Italie, car je veux étudier encore un an. Et vous m’avez tenue ici pendant quatre mois suspendue !
— Ніцца — не єдине місто, і якщо вже в Ніцці, як ти кажеш, ми не можемо…
— Nice n’est pas la seule ville, et puisqu’à Nice comme tu dis nous ne pouvons pas...
— Годі, змилуйтеся. — Чому я хочу поїхати? Для того, щоб за два роки відсутності про нас забули, щоб припинилися плітки! а тоді повернутися й жити тут…
— Assez, par charité. - Pourquoi veux-je partir, c’est pour que pendant deux années d’absence on nous oublie, on cesse les bavardages ! et puis pour revenir et vivre ici...
Але я не договорила, скривилася й залилася слізьми.
Mais je n’achevai pas, je fis une grimace et fondis en larmes.
— Ну то ти поїдеш!
— Eh bien tu partiras !
— Так, щоб жити в Римі так само, як тут!
— Oui, pour vivre à Rome comme ici !
— Ні.
— Non.
— І що ви мені кажете! Я не хочу так жити, не хочу, не хочу, не хочу!! Якщо я поїду до Рима, я хочу жити там у товаристві, а якщо повернуся до Ніцци — я хочу того самого! Інакше я не хочу, зрозумійте ж це, змилуйтеся наді мною. Три роки тому я влаштовувала такі сцени раз на місяць, два роки тому — двічі на місяць, торік — щотижня, а тепер…
— Et que me dites-vous ! Je ne veux pas vivre ainsi, je ne veux pas, je ne veux pas, je ne veux pas ! ! Si je vais à Rome, je veux y vivre en société ou je reviens à Nice, je veux la même chose ! Je ne veux pas autrement, comprenez-donc cela, ayez pitié de moi. Il y a trois ans je faisais ces scènes une fois par mois, il y a deux ans de cela, j’en faisais deux fois par mois, l’année dernière chaque semaine et à présent...
— А тепер, — перебила тітка, — тепер щодня.
Et à présent, interrompit ma tante, à présent tous les jours.
— Та ні, не щодня, а все життя, з ранку до вечора, у мене немає ні години, ні хвилини спокою!
— Non pas, pas tous les jours, mais toute la vie, du matin jusqu’au soir, je n’ai pas une heure, pas une minute de repos !
— Ти помреш!
— Tu mourras !
— Ви б цього хотіли, я знаю, але такої радості ви не матимете! Я живу не для вас, а для себе, тож я не сидітиму тут усе життя, настане день, коли я виберуся з цього багна! Я не помру, я страждатиму! Та вам що до того!
— Vous le voudriez, je sais, mais vous n’aurez pas cette joie ! Je ne vis pas pour vous, mais pour moi, je ne resterai donc pas toute ma vie ici, un jour viendra où je sortirai de cette fange ! Je ne mourrai pas, je souffrirai ! Mais qu’est-ce que cela vous fait !
— Кожна наволоч, кожне ніщо, кожна мерзотниця здобула собі становище! ви мали б знати, що мені не вічно буде чотири роки; треба було лишити мене в батька, коли він мене викрав, а якщо вже ви мене забрали назад, треба було думати про мене, а не жити одним днем, як собаки!
Chaque canaille, chaque rien, chaque vilaine s’est faite une position ! vous avez dû savoir que je n’aurai pas quatre ans toujours, il fallait me laisser chez mon père quand il m’a enlevée ou, si vous m’avez reprise il fallait songer à moi, et non pas vivre au jour le jour comme les chiens !
— Боже мій, Боже мій! Слухайте, заворушіться, заставляйте, продавайте, розкидайте гроші, зчиніть галас і дайте мені жити! Клянуся вам, пані, я більше не можу, та ви й самі це добре бачите!
Mon Dieu, mon Dieu ! Ecoutez, remuez-vous, engagez, vendez, jetez de l’argent, faites du bruit, et faites-moi vivre ! Je vous jure, madame, que je n’en peux plus, vous le voyez d’ailleurs bien vous-même !
Я щойно перечитала цей день, цю розмову: я дала лише слабке уявлення про ту сцену. Я в розпачі; залишившись сама, я стаю мов божевільна, я розмовляю з Віктором, дивлюся на себе в дзеркало, лягаю на підлогу й довго так лежу, що мене трохи отупляє, і тоді я можу писати. Тож я встаю й пишу те, що ви щойно прочитали.
Je viens de relire cette journée, cette conversation, j’ai donné une faible idée de la scène. Je suis au désespoir, une fois seule je deviens comme une folle, je parle à Victor, je me regarde dans la glace, je me couche par terre et reste ainsi longtemps couchée, ce qui m’abrutit un peu de sorte que je puis écrire. Alors je me lève et j’écris ce qu’on vient de lire.
Тепер я спокійна. Я думаю. Я думаю, що жити так, як живу я, жахливо. Я вся зіткана із самолюбства, і це життя мене вбʼє! Чи є на світі щось страшніше, жахливіше, ніж бути поза всім, відкинутою, зневаженою! Вагаєшся, боїшся! Щоб попросити це запрошення, я тремчу, боюся, сумніваюся!
A présent je suis calme. Je pense. Je pense qu’il est affreux de vivre comme je vis. Je suis faite d’amour-propre, et cette vie me tuera ! Y-a-t-il au monde quelque chose de plus terrible, de plus atroce que d’être en dehors de tout, rejeté, dédaigné ! On hésite, on a peur ! Pour demander cette invitation je tremble, je crains, je doute !
Але що я зробила! що я зробила! що я зробила! Чому мене відштовхують?
Mais qu’ai-je fait ! qu’ai-je fait ! qu’ai-je fait ! Pourquoi me repousse-t-on ?
Мені ще не відмовили. А якщо відмовлять? Який привід знайде постійний член клубу Одіффре (d’j Еміль, щоб мені відмовити!
On n’a pas encore refusé. Mais si on refuse ? Quel prétexte donnera le membre permanent Audiffret (d’) Emile, pour me refuser !
О біда над бідами, о приниження, о розпач!
O misère des misères, ô humiliation, ô désespoir !
Те, що я пишу, передає лише десяту частку того, що я відчуваю.
Ce que j’écris exprime la dixième partie seulement de ce que je sens.
Боже мій, змилуйся наді мною.
Mon Dieu, ayez pitié de moi.
Добрі люди, не смійтеся з мене; може, я й смішна, але мене треба жаліти. З моїм характером, з моїми думками — вести таке життя… Ніколи я не висловлю того, що відчуваю, ніколи не дам уявлення про своє нещастя. Річ у тім, що, конаючи від досади, люті, сорому, принижень, я маю мужність жартувати.
Bonnes gens, ne vous moquez pas de moi, je prête peut-être à rire mais je suis à plaindre. Avec mon caractère, mes idées, mener une telle vie... Jamais je n’exprimerai ce que je sens, jamais je ne donnerai une idée de mon malheur. C’est que tout en expirant de dépit, de rage, de honte, d’humiliations, j’ai le courage de plaisanter.
Справді, у мене добре здоровʼя й добра вдача. Аби тільки те, що я щойно сказала, не накликало на мене біди.
Vrai j’ai une bonne santé et un bon caractère. Pourvu que ce que je viens de dire ne me porte malheur.
Я знайшла спосіб покласти край своїм мукам. Я скажу матері, щоб вона поїхала жити до свого чоловіка, — так я матиму певне становище, і ніхто вже нічого не посміє сказати! Так я втрачу матір. Я не можу стерпіти, щоб хтось до неї наближався, я надто ревнива. Я мучитимуся, але по-іншому, а потім звикну. У мене буде тітчин статок, щоб нічим не бути зобовʼязаною батькові, щоб робити, що хочу, щоб не коритися нічиєму ярму, нічиїй волі.
J’ai trouvé un moyen de mettre fin à ma torture. Je dirai à ma mère d’aller vivre avec son mari, comme cela j’aurai une position assurée, personne n’osera plus rien dire ! Je perdrai ma mère de cette façon. Je ne puis souffrir qu’on l’approche, je suis trop jalouse. Je serai tourmentée mais autrement, puis je m’habituerai. J’aurai la fortune de ma tante pour ne rien devoir à mon père, pour faire ce que je veux, pour ne subir aucun joug, aucune volonté.
Це величезна жертва, але мені треба рятувати своє життя: якщо я житиму й далі так, як тепер, я помру. Я не хочу вмирати! Мені страшно!
C’est un immense sacrifice que je ferai mais il faut me sauver la vie, si je continue comme à présent, je mourrai. Je ne veux pas mourir ! J’ai peur !
Мені ще багато чого треба сказати, але я втомилася, тож напишу дуже великими літерами:
J’ai encore une quantité de choses à dire, mais je suis fatiguée, je vais écrire en de très grosses lettres:
Я НЕЩАСНА! а тоді ще більшими літерами:
JE SUIS MALHEUREUSE ! et puis en des lettres plus grosses encore:
БОЖЕ МІЙ, СПАСИ МЕНЕ! ЗМИЛУЙСЯ НАДІ МНОЮ!
MON DIEU, SECOUREZ-MOI ! AYEZ PITIÉ DE MOI !
Ці великі літери — це півтори години голосінь, шматування душі, люті, сліз, ображеного самолюбства й дві години молитви.
Ces grosses lettres représentent une heure et demie de lamentations, de déchirement, de rage, de larmes, d’amour-propre froissé et deux heures de prière.
Я вичерпала всі слова, я вичерпала всю свою снагу, у мене вже немає ні терпіння, ні сили.
J’ai usé toutes les paroles, j’ai usé mon énergie, je n’ai plus ni patience ni force.
Цей день буде останнім таким бурхливим. Я буду спокійна, я здійсню задум, який навіяв мені Бог.
Ce jour sera le dernier jour si turbulent. Je serai calme, j’exécuterai le projet qui m’est suggéré par Dieu.
А ще в мене є один засіб — мій голос, а щоб його зберегти, треба берегти здоровʼя. Ще тиждень такий, як сьогодні, — і прощавай, спів.
Et puis j’ai encore une ressource, ma voix, pour la conserver il faut me ménager la santé. Encore une semaine comme aujourd’hui et adieu le chant.
Ні, я буду розважлива, я молитимуся Богові. Я поїду до Рима. Я в розпачі, я проситиму Папу помолитися за мене. У своєму безумстві я на це сподіваюся.
Non, je vais être sage, je vais prier Dieu. J’irai à Rome. Je suis désespérée, je prierai le Pape de prier pour mol. Dans ma folie j’espère en cela.
Завтра я розповім мамі про свій задум.
Demain je parlerai à maman de mon idée.
Допоможи мені, Боже мій!
Aidez-moi, mon Dieu !
Примітки
Цитата з арії Міньйон «Чи знаєш ти край…» (опера Тома за Ґете) — про Італію, край, «де квітне помаранч». У Марі: «ou fleurit lʼoranger, ou la brise est plus douce et lʼoiseau plus leger». ↩