❦
Понеділок, 20 грудня 1875
Lundi, 20 décembre 1875
Учора я заснула в такому каламутному стані, що нічого не тямила. У розпачі, заплакана, я бачила хвилі свого розуму чорними й бурхливими, мов хвилі Середземного моря в листопаді, а над усім — Одіффре, що стрибає, мов чортеня, ходить до тієї Ґонсалес, розглядає її в бінокль. Одне слово, купа дурниць.
Hier je me suis endormie dans un état si troublé, que je ne comprenais rien. Désespérée, éplorée, je voyais les vagues de mon esprit noires et houleuses comme celles de la Méditerranée en novembre, et par-dessus tout Audiffret, sautant comme un diable, allant chez la Gonzalès, la lorgnant. Enfin un tas de bêtises.
Я сказала мамі про своє рішення, вона нічого не відповідає, чи то не слухає, чи то надто слабка, чи то ні на що не наважується — це жалюгідно.
J’ai dit à maman ma résolution, elle ne répond rien, ou n’écoute pas, ou est trop faible, ou n’ose rien, c’est déplorable.
О другій ми йдемо на концерт красних мистецтв, я бліда, мов мрець, у своїй білій сукні. Граф Марков підходить і сідає коло нас. А у великій ложі — члени клубу, серед інших Красень-Денний і Дивовижний. Загалом мало пожвавлення й кляте товариство.
A deux heures nous allons au concert des Beaux-arts, je suis pâle comme une morte dans ma robe blanche. Le comte Markoff vient se mettre près de nous. Et dans la grande loge sont les membres du cercle, entre autres Belle-de-Jour et le Surprenant. En général peu d’animation et un fichu monde.
Я розраховувала побачити Одіффре заради цього клятого запрошення, а не побачивши, велю спинити екіпаж перед секретаріатом клубу, і Дивовижного викликають. Він вийшов на ґанок, розглядаючись і питаючи, хто його кликав, з таким милим виглядом, що я ладна була кинутися йому на шию.
Je comptais voir Audiffret pour cette maudite invitation, ne l’ayant pas vu, je fais arrêter la voiture devant le secrétariat du Cercle et on fait venir le Surprenant. Il sortit sur le perron cherchant et demandant qui l’a appelé, d’un air si gentil que je voudrais lui sauter au cou.
— Це ми, — каже мама, — та заходьте-но на хвильку в екіпаж, дуже вже дощ ллє.
- C’est nous, dit maman, mais entrez pour un instant en voiture, il pleut très fort.
— Залюбки, пані, — і він сів коло мене.
- Avec plaisir, Madame, - et il s’assit à côté de moi.
— Ну, куди ж ми їдемо? — спитав він, сміючись.
- Là, où allons-nous ? demanda-t-il en riant.
Візник зачинив дверцята й спитав, чи їхати додому.
Le cocher ferma la portière et demanda s’il fallait rentrer.
— Ні, ні, — закричали ми, вибухнувши сміхом, — заждіть!
- Non, non, s’est-on écrié en éclatant de rire, attendez !
А пан мовби промовляв: «Мені й тут чудово, викрадіть мене».
Quant au monsieur il semblait dire: « Je suis très bien, enlevez-moi ».
Іншого дня я б реготала, мов божевільна, та цього разу я була холодна й тремтлива.
Un autre jour j’aurais ri comme une folle, mais cette fois j’étais froide et tremblante.
— Ну ж бо, у чому річ? — спитав чоловік, насміявшись разом з усіма…
- Voyons, qu’y-a-t-il ? demanda l’homme après avoir ri comme les autres...
— Ось, — кажу я, — я хотіла б піти на ранкові танці, і питаю у вас, до кого слід звертатися по запрошення.
- Voilà, dis-je, je voudrais aller à une matinée dansante, et je vous demande à qui on s’adresse pour avoir une invitation.
Мені хотілося себе задушити.
J’avais envie de m’étrangler.
— Питати треба у Віжʼє, — відповів він, — цим відає окрема комісія.
- C’est à Vigier qu’il faut les demander, répondit-il, c’est une commission qui est chargée de cela.
— А з кого складається ця комісія?
- Et de qui est composée cette commission ?
— З Віжʼє, Барраля й Левіна.
- De Vigier, Barrai et Lewin.
— А! пречудово.
- Ah ! fort bien.
— Але хіба постійний член клубу не має такого права? — спитала моя мати.
- Mais est-ce qu’un membre permanent n’a pas le droit ? demanda ma mère.
— Ні, пані, ні.
- Non, madame, non.
На це пані моя мати каже, що в мене часто бувають дивні примхи, що вона не хоче просити запрошення, що її давно знають у місті, тож могли б і самі їй його прислати тощо. А Одіффре каже, що «поговорить про це сьогодні ввечері в клубі».
Sur cela Madame ma mère dit que j’ai souvent des fantaisies étranges, qu’elle ne veut pas demander une invitation, que la connaissant en ville depuis longtemps, on aurait dû lui en envoyer une, etc. Et Audiffret dit qu’il va « en parler ce soir au Cercle ».
Поза сумнівом, він міг би дати запрошення без жодних труднощів, але нічого не проситиме, бо скажуть, що він просить його тому, що залицяється до мене. Це безглуздо й образливо. Скидалося б на те, ніби він вибиває двері для своїх протеже! Паскудство, бруд!
Sans aucun doute il peut en donner une sans aucune difficulté, mais il ne demandera rien parce qu’on dira qu’il la demande parce qu’il me fait la cour. C’est absurde et blessant. Il aurait l’air de vouloir forcer la porte pour ses protégées ! Vilenie, saleté !
Прокляття! Мені не треба описувати свого стану — хай судять із того, що діється.
Damnation ! Je n’ai pas besoin de décrire mon état, d’après ce qui se passe qu’on juge.
Яка користь знати будь-кого, якщо твої знайомства тобі ні до чого.
A quoi sert de connaître qui que ce soit si vos connaissances ne vous servent à rien.
Треба було бути в такому розпачі, отупінні й сумʼятті, як я, щоб заговорити з Одіффре про це запрошення. Для інших це була б найпростіша річ у світі, а для нас, що боїмося, що сумніваємося, — це жахіття.
Il fallait être désespérée, hébétée, ahurie comme je l’étais pour parler à Audiffret de cette invitation. Pour d’autres ce serait la chose du monde la plus simple, pour nous qui avons peur, qui doutons, c’est atroce.
Що ж, ще одне паскудство! Ото вже діло, ось до чого я докотилася! Я більше не плачу. Я надто нещасна, надто принижена, щоб плакати.
Eh bien, une saleté de plus ! La belle affaire, j’en suis arrivée là ! Je ne pleure plus. Je suis trop malheureuse, trop humiliée pour pleurer.
Наполовину серйозно, наполовину сміючись, я проводжу вечір, випрошуючи ці ранкові танці. Мені відповідають, що це неможливо і що я їду до Рима.
Moitié sérieusement, moitié riant, je passe la soirée à demander la matinée dansante. On me répond que c’est impossible et que je vais à Rome.
Та чи певна я цього? У мені все змінилося. Я вже геть не знаю, чого хочу. Ніцца, її товариство й Середземноморський клуб здаються мені суцільним раєм. Мені здається, що лише тут розважаються, лише тут добре, лише тут елегантно. «Лише тут хотіла б я лишитися, кохати й умерти1».
En suis-je bien sûre ? Tout est changé en moi. Je ne sais plus du tout ce que je veux. Nice, son monde et le cercle de la Méditerranée me semblent autant de paradis. Il me semble qu’ici seulement on s’amuse, ici seulement on est bien, ici seulement on est élégant. « Qui solo vorrei restare, amar et morir ».
Одіффре мене тримає, про це стільки говорили вдома, що мені здається, ніби в усьому цьому є щось надзвичайне. Мені здається, що ця ніццька дурниця вплине на все моє життя. Цей чоловік видається мені моїм, усе, що зі мною стається й станеться, буде лише засобом дістатися до нього. Усі мої плани зводяться до цього нікчеми. Чому я хочу їхати? Щоб повернутися й приймати тут. Я хочу вийти заміж назло ніццянцеві, приїхати до Ніцци теж заради нього. Я б не дотримала свого слова, якби не записувала своїх найпотаємніших, найскороминущіших думок.
Audiffret me retient, on en a tant parlé à la maison qu’il me semble qu’il y a quelque chose d’extraordinaire dans tout cela. Il me semble que cette bêtise niçoise aura une influence sur toute ma vie. L’homme me semble mien, tout ce qui m’arrive, et tout ce qui m’arrivera, ne sera qu’un moyen d’arriver à lui. Tous mes plans aboutissent à ce misérable. Pourquoi veux-je partir ? Pour revenir et recevoir ici. Je veux me marier pour dépiter le Niçois, venir à Nice aussi pour lui. Je ne tiendrais pas ma parole si je ne disais pas mes pensées les plus intimes, les plus passagères.
Хай не думають, що в мене якесь особливе кохання чи якась дурниця такого штибу, ні, це не в моїй вдачі. Я скроєна, мов чоловік: гарне обличчя мені подобається, і я аніскільки не соромлюся говорити про це, скільки заманеться. Цей чоловік упав мені в око, він мені до вподоби, я до нього ревную. Він мені опирається — і я люблю його втричі дужче. Що вдієш, це каприз, забаганка.
Qu’on ne pense pas que j’ai un amour particulier ou quelque betise dans ce genre, non, ce n’est pas dans mon caractere. Je suis faite comme un homme, une jolie figure me plait, je ne me gene aucunement pour en parler autant que je veux. Cet homme m’a donne dans l’oeil, il me plait, j’en suis jalouse. Il me resiste, je l’en aime trois fois plus. Que voulez-vous c’est un caprice, une fantaisie.
Я їду, але я повернуся.
Je pars, mais je reviendrai.
Я хотіла б повернутися заміжньою.
Je voudrais revenir mariée.
І що ж я бачу в кінці всього? Одіффре. Завжди його. Якби він мене кохав, я, мабуть, не кохала б його. Хто мені його втовкмачив? Я й сама не знаю, як це сталося. Від першої миті, ось уже понад рік, він змінювався щодня — то наводив мене на найкращі думки, то плював на мене. Так було не лише відколи ми його знаємо, а й задовго до того.
Et qu’est-ce que je vois au bout de tout ? Audiffret. Toujours lui. S’il m’aimait, je ne l’aimerais probablement pas. Qui me l’a mis en tête ? Je ne sais vraiment comment cela s’est fait. Depuis le premier moment, depuis il y a plus d’un an, il changeait tous les jours, tantôt me faisant penser tout ce qu’il y a de mieux, tantôt me crachant dessus. Cela était ainsi non seulement quand nous l’avons connu, mais bien avant.
Тепер мій давній щоденник видається мені неповним: чи казала я, що за відсутності Дивовижного, коли ми його ще не знали, я нудьгувала? Що я вдягалася, виходила, ходила до театру лише заради нього? Якщо я цього не сказала, то кажу тепер, хоча це й так усі бачили й розуміли без моїх слів.
A présent, mon Journal passé me semble incomplet, ai-je dit que pendant les absences du Surprenant, lorsque nous ne le connaissions pas, je m’ennuyais ? Que je ne m’habillais, ne sortais, n’allais au théâtre que pour lui ? Si je ne l’ai pas dit, je le dis, et on l’a bien vu et compris sans que je le dise.
Які тверді були мої бажання раніше! Я хотіла поїхати.
Mes désirs étaient si arrêtés avant ! Je voulais partir.
Тепер я і хочу, і не хочу. Мені страх як прикро лишати вродливого ніццянця на поталу всім цим Буено, Робенсон, Ґонсалес. Ах! ця остання: перш ніж піти до Віллісів, Дивовижний зайшов до неї, і до того, і після того розглядав її в бінокль.
A présent, je veux et je veux pas. Il me déplaît souverainement de laisser le beau Niçois en proie aux Bueno, Robenson, Gonzalès. Ah ! cette dernière, avant d’aller chez les Willis, le Surprenant alla chez elle, et avant et après l’a lorgnée.
Я була там, і ось до панни де Ґонсалес він пішов, а не до мене, її він розглядав у бінокль, а не мене. Поки він був у її ложі, я могла його бачити: він, певно, казав їй щось приємне, бо обличчя дівчини аж сяяло.
J’étais là, eh bien c’est chez Mlle de Gonzalès qu’il est allé et non chez moi, c’est elle qu’il a lorgnée et pas moi. Pendant qu’il était dans sa loge je pouvais le voir, il lui disait sans doute des choses aimables, car la figure de la fille rayonnait.
Мені він ніколи не казав нічого приємного, завжди ставився до мене або як до байдужої, або як до дівчиська.
Il ne m’a jamais rien dit d’aimable, il m’a toujours traitée ou en indifférente ou en petite fille.
Я казюся, коли думаю про дурне вдоволення старого Морено, який сповістив мені новину про моє одруження, а тепер у фаворі його дочка.
Je rage quand je pense au stupide contentement du père Moreno, lui qui m’a dit la nouvelle de mon mariage et à présent c’est sa fille qui est favorisée.
Фе, як це паскудно, фе, як бридко, фе, як принизливо! фе! фе! фе! фе! фе!
Fi que c’est sale, fi que c’est vilain, fi que c’est humiliant ! fi ! fi ! fi ! fi ! fi !
Я найнещасніша з усіх на світі, я молюся Богові, як ніколи не молилася, і засинаю вдоволена.
Je suis tout ce qu’il y a de plus malheureux sur la terre, je prie Dieu comme je ne l’ai jamais prié et je m’endors contente.
Примітки
В оригіналі італійською: «Qui solo vorrei restare, amar et morir». ↩