❦
Вівторок, 7 грудня 1875
Mardi, 7 décembre 1875
Я вдягаюся в біле, як завжди, та все геть нове й гарне, аж очей не відведеш, але виходимо ми трохи пізно, бо Барнола й Варпаховський були в нас, і ми прогулялися садом під чудовим сонцем.
Je m’habille de blanc comme d’habitude, mais tout nouveau et joli comme deux cœurs, mais nous sortons un peu tard, car Barnola et Varpahovsky étaient chez nous, et nous nous sommes promenés au jardin par un soleil superbe.
На набережній я бачу гарного хлопця, схожого на Одіффре, але з невиннішим обличчям, і він мене вітає. Гадаючи, що він помилився, ми не звертаємо уваги, друга зустріч — другий уклін; третя зустріч — і третій уклін! Тоді ми велимо завернути, щоб побачити, хто це, бачимо його, але не впізнаємо. Тут тітка вигукує: Це Милорадович! Уявіть собі моє сумʼяття.
A la Promenade, je vois un joli garçon, ressemblant à Audiffret mais plus innocent de figure et il me salue. Croyant qu’il s’est trompé nous ne faisons aucune attention, la seconde rencontre, second salut; troisième rencontre et troisième salut ! Alors nous faisons tourner pour voir qui est l’homme, nous le voyons mais sans le reconnaître. Alors ma tante s’écrie: C’est Miloradovitch ! Représentez-vous mon trouble.
Я велю візникові їхати слідом, плету сотню дурниць, схопившись за серце, і на вокзальній авеню велю спинитися: хочу заговорити до того чоловіка й дізнатися, хто це. Та саме коли ми мали спинитися, він зникає, і, гадаючи, що він зайшов до готелю «Британські острови», ми їдемо туди, але консьєрж відповідає, що нікого на прізвище Милорадович у готелі немає. Тоді, геть збентежена й плетучи дурниць як ніколи, я повертаюся. Джиро з нами. Я мов божевільна, і мені страшенно кортить розповісти цю пригоду всім; хапаю Коліньйон і розповідаю їй усе з шаленими «піф!» та «паф!». А що, як це справді був Милорадович! Та тепер я міркую: як він міг нас упізнати? Після майже шести років розлуки — мені було одинадцять, йому пʼятнадцять! Тітка й Діна, щоправда, не змінилися, та й Полеві стільки моїх світлин надіслали! Та ні, це неможливо! А проте цей чоловік на нього схожий, тепер я невиразно його пригадую, він дуже на нього схожий, схожий і на Дивовижного, тільки ніс у нього коротший.
J’ordonne au cocher de le suivre, je dis cent bêtises en me tenant le cœur et à l’avenue de la Gare j’ordonne d’arrêter avec l’intention de parler à l’homme pour savoir qui c’est. Mais juste comme nous allions arrêter il disparaît, pensant qu’il est entré à l’hôtel des Iles Britanniques nous allons-là mais le concierge répond qu’il n’y a à l’hôtel personne du nom de Miloradovitch. Alors toute troublée et disant plus que jamais des bêtises je rentre. Giro avec nous. Je suis comme folle, et j’ai terriblement envie de raconter cette aventure à tout le monde; je saisis Collignon et la lui raconte avec des pif et des paf, insensés. Si c’était vraiment Miloradovitch ! Mais à présent je raisonne, comment aurait-il pu nous reconnaître ? Après presque six ans d’absence, j’avais onze ans, il en avait quinze ! Ma tante et Dina sont les mêmes il est vrai et puis on a envoyé tant de mes photographies à Paul ! Mais non, c’est impossible ! Pourtant cet homme lui ressemble, à présent je le retrouve vaguement, il lui ressemble beaucoup, il ressemble aussi au Surprenant mais il a le nez moins long.
— Люба моя, — кажу я Джиро, — це викапаний Бібі, тільки вигляд у нього надто невинний, йому б трошки гріха в обличчі.
— Ma chère, dis-je à Giro, c’est un parfait Bibi, seulement il a l’air trop innocent, il lui faudrait un peu de vice dans la figure.
— Щодо цього, — відповідає вона, — то хай позичить його в когось із моїх знайомих!
— Quant à cela, répond-elle, il n’a qu’à en emprunter à quelqu’un de ma connaissance !
— Так, і з моїх теж!
- Oui, de la mienne aussi !
Ні, справді, мене це страшенно заінтригувало, страшенно.
Non, vraiment je suis très intriguée, très intriguée.
Джиро їде додому. Ми йдемо в Оперу — тітка, Діна і я — вбрані в стилі Марії Стюарт.
Giro rentre. Nous allons à l’Opéra, ma tante, Dina et moi, en Marie Stuart.
Я — з бажанням побачити там незнайомця. Я погано висловлююся, бо випила шампанського, але про це скажу нижче.
Moi avec le désir d’y voir l’inconnu. Je ne m’exprime pas bien parce que j’ai bu du champagne, mais de cela je parlerai plus bas.
Спершу Опера. Леона немає! Смуток! Половину вечора Барнола в нашій ложі, другу половину — велетенський Пепіно. І через цих жалюгідних кавалерів Говарди, що навпроти, почуваються ніяково!
D’abord l’Opéra. Pas de Léon ! Tristesse ! La moitié de la soirée Barnola est chez nous, l’autre moitié, l’immense Pépino. Et pour ces misérables cavaliers les Howard qui sont en face se sentent mal à l’aise !
Я слухала «Міньйон» із насолодою й розчуленням, забула про все — про туалет і про публіку — і, схиливши голову до колони, упивалася цими чарівними мелодіями. Хай мені дадуть «Міньйон» у моїй кімнаті — і я тішитимуся так само, ба навіть більше. При цікавій публіці нічого не чуєш. Я бачила цю оперу стільки разів, і щоразу зворушуюся. Сцена, де циган хоче побити Міньйон, «Чи знаєш край…», пожежа й остання сцена щоразу здаються мені новими й щоразу дарують мені аж чотири різні зворушення. Я так добре розумію гнів, ревнощі та сльози Міньйон, а Паскуа грає й співає так гарно. Я обожнюю «Міньйон» — це найчарівніша, найвеселіша, найніжніша й найчудовніша опера.
J’écoutais « Mignon » avec plaisir et attendrissement, j’ai tout oublié, toilette et public, et la tête appuyée à la colonne je dévorais ces charmantes mélodies. Qu’on me donne « Mignon » dans ma chambre et je m’amuserai tout autant, plus même. Avec un public intéressant on n’entend rien. J’ai vu tant de fois cet opéra et chaque fois je suis émue. La scène où le bohémien veut battre Mignon, « Connais-tu le pays... » ? l’incendie, et la dernière scène me semblent toujours nouveaux et me sont chaque fois quatre émotions. Je comprends si bien la colère, la jalousie et les larmes de Mignon, et Pasqua joue et chante si bien. J’adore « Mignon », c’est l’opéra le plus charmant, le plus amusant, le plus tendre et le plus adorable.
Я повертаюся додому геть закохана. Мені кажуть, що це в Одіффре, ну хай так, мені треба бути в когось закоханою, припало на Одіффре — тим краще для нього.
Je reviens à la maison toute amoureuse. On me dit que c’est d’Audiffret, soit, il me faut être amoureuse de quelqu’un, ça tombe sur Audiffret tant mieux pour lui.
А річ у тім, що для мене зараз бути гарним означає бути схожим на Дивовижного. Та ні, це вплив «Міньйон», і нічого більше.
Le fait est que pour moi, à présent, pour être beau il faut ressembler au Surprenant. Mais non, c’est l’influence de « Mignon », et rien d’autre.
Мама повертається з Монако й привозить генерала, і ми вечеряємо чим бог послав — рештками обіду й шампанським — аж до другої години, ось чому я погано висловлююся.
Maman rentre de Monaco et amene le general et nous soupons comme nous pouvons avec les restes du diner et du champagne jusqu’a deux heures, c’est pour cela que je m’exprime mal.
Якби хтось захотів переказати це зі злим умислом! Пані повертається опівночі з якимось паном, а панни вечеряють до другої з шампанським, — а проте все було так невинно, так просто, так бездоганно пристойно в найменших дрібницях.
Si on voulait seulement mal raconter ! Madame rentre à minuit avec un monsieur et les demoiselles soupent jusqu’à deux heures avec du champagne, et pourtant c’était si innocent, si simple, si comme il faut dans les moindres détails.
Газове світло спершу засліпило мене, і очі мої сльозилися, а тітка каже, що я плакала; я не сперечаюся й не серджуся.
Le gaz m’avait éblouie d’abord, et mes yeux ont pleuré, et ma tante dit que j’ai pleuré; je laisse dire et ne me fâche point.
Якщо це справді був Милорадович — карти ж мені так наполегливо віщували короля одруження з великими грошима. Та ні, Поль написав би, Олександр написав би. Хто ж цей чоловік? Аби лиш не оперний тенор!
Si c’était vraiment Miloradovitch, les cartes m’ont annoncé avec tant d’insistance un roi de mariage avec beaucoup d’argent. Mais non, Paul aurait écrit, Alexandre aurait écrit. Qui donc est cet homme ? Pourvu que ce ne soit pas un ténor d’opéra !