❦
Субота, 9 жовтня 1875
викресленоСубота, 9 жовтня 1875
Чому ж ніколи не вдається говорити без перебільшення? Мої похмурі роздуми були б слушні, якби трохи спокійніші; їхня різкувата форма позбавляє їх природності.
Pourquoi ne peut-on jamais parler sans exagérer. Mes réflexions noires seraient justes si elles étaient un peu plus calmes, leur forme violente leur ôte du naturel.
Є великі душі, є прекрасні вчинки, є чесні серця, але поривами й так рідко, що їх не можна сплутати з усіма іншими.
Il y a de grandes âmes, il y a de belles actions, il y a des cœurs honnêtes, mais par élans, et si rarement qu’on ne peut les confondre avec tout le monde.
Хтось, можливо, скаже, що в мене ці думки тому, що мене щось засмучує. Але ні, у мене звичні прикрощі й нічого особливого. Не шукайте нічого, крім того, що є в цьому щоденнику, я сумлінна й ніколи не замовчую ні думки, ні сумніву.
On dira peut-être que j’ai ces idées parce que je suis contrariée par quelque chose. Mais, non, j’ai mes contrariétés habituelles et rien de particulier. Ne cherchez pas autre chose que ce qu’il y a dans ce journal, je suis scrupuleuse et ne passe jamais sous silence ni une pensée, ni un doute.
Я відтворюю себе так точно, як дозволяє мій бідний розум, і якщо мені не вірять, якщо хочуть побачити щось поза чи всередині того, що я кажу, — то й нехай! Нічого не побачать, бо нічого там немає.
Je me reproduis aussi fidèlement que me le permet mon pauvre esprit et si on ne me croit pas, si on cherche à voir au-delà ou au-dedans de ce que je dis, tant pis ! On ne verra rien, car il n’y a rien.
Голова мені важка, очі заплющуються, і водночас мені хочеться писати ще, перо добре ковзає по паперу, і навіть коли мені нема чого сказати, я пишу далі — задля втіхи заповнювати білі аркуші й заради приємного шкряботіння мого пера.
Ma tête est lourde et mes yeux se ferment en même temps j’ai envie d’écrire encore, la plume glisse bien sur le papier et quand même je n’aurai rien à dire je continue pour le plaisir de remplir des feuilles blanches et pour entendre le grattement agréable de ma plume.
викресленоВажка голова, і заплющується око, А я тим часом писати все ще силюся, Щоб розказати те, що в серці захололо, Та я не можу… а сказати стільки, стільки мушу!
Серйозні вірші мені не вдаються.
Les vers sérieux ne me réussissent pas.
Субота, 9 жовтня 1875
Samedi, 9 octobre 1875
Ах! Ха! Ха! Де був мій розум? Та я ж глузду позбулася!
Ah ! Ha ! Ha ! Où avais-je l’esprit ? Mais j’avais perdu la raison !
Щоб цей чоловік мені подобався! Щоб я його кохала! тьху! Щоб я принизилася до того, аби цікавитися чоловіком, перш ніж він зацікавився мною! Та де ж була моя голова? Та це ж була не я! та я ж була в нестямі! Якби не було тут мого щоденника, я подумала б, що це мені наснилося.
Cet homme me plaire ! Moi l’aimer ! fi ! Moi m’abaisser jusqu’à m’occuper d’un homme avant qu’il s’occupât de moi ! Mais où avais-je la tête ? Mais ce n’était pas moi ! mais j’étais en démence ! Si je n’avais pas là mon journal je penserais que j’ai rêvé.
Моя гордість бунтує, і я стою перед нею у смиренній позі, бо знаю, що забула про неї, занедбала її. Яка ж це гидота!
Ma fierté se révolte, et je suis devant elle en humble posture car je sais que je l’ai oubliée, négligée. Que c’est laid !
Ось що означає не зазирати частіше в себе. Я не пробачу собі… стривайте! Мені нема чого собі пробачати, я його не кохала, і це слово видається мені тут недоречним.
Voilà ce que c’est que de ne pas regarder plus souvent en soi-même. Je ne me pardonnerai.... arrêtez ! Je n’ai rien à me pardonner, je ne l’ai pas aimé, et je trouve ce mot déplacé ici.
Він мені подобався, він мене цікавив; не плутаймо, прошу вас.
Il m’a plu, il m’a intéressé; ne confondons pas, je vous prie.
Правду кажучи, я була б непрощенна, якби справді завинила, бо слушно чи ні, а вважаю себе ерцгерцогинею, ба більше: якби я народилася принцесою Бурбонською, як пані де Лонгвіль1, якби мала за слуг графів, за рідню та друзів — королів, якби від першого кроку в житті стрічала самі лиш похилені голови, самих лиш запопадливих придворних, якби ступала тільки по гербах і спала лише під королівськими балдахінами, якби мала цілий шерег предків, один славетніший і гордовитіший за іншого, — якби я мала все це, мені здається, я не була б ні гордовитішою, ні зарозумілішою, ніж я є!
En vérité je serais impardonnable si j’étais fautive, car à tort ou raison je me crois une archiduchesse, plus, si j’étais née princesse de Bourbon, comme Mme de Longueville, si j’avais pour serviteurs des comtes, pour parents et amis des rois, si dès le premier pas dans le vie je n’avais rencontré que des têtes baissées, que des courtisans empressés, si je n’avais marché que sur des blasons et dormi que sous des dais royaux, si j’avais toute une suite d’aïeux les uns plus glorieux et plus fiers que les autres, si j’avais tout cela, il me semble que je ne serais ni plus fière ni plus arrogante que je suis !
Зрозумійте ж, уявіть собі, якщо можете, — але ви не можете, — що це для мене: бути в товаристві настільки нижче за інших, терпіти Ґалулу! Що ж до цього останнього, то він такий низький, що мені від нього жодної прикрості, це річ, меблина, ніщо, тож не говорімо про нього. Я добра до нього, як загалом до всіх нижчих; що нижча людина, то я з нею невимушеніша — як ось із матінкою Жорж та з крамарками з вулиці Франс.
Comprenez donc, imaginez-vous si vous le pouvez, mais vous ne pouvez pas, ce que c’est pour moi d’être tellement au-dessous des autres en société, de subir Galula ! Quant à ce dernier, c’est si bas que je n’ai aucun désagrément, c’est une chose, un meuble, un rien, n’en parlons donc pas. Je suis bonne avec lui comme en général avec tous les inférieurs, plus on est bas plus je suis familière, témoin la mère Georges et les marchandes de la rue de France.
Ви ж розумієте, що за такого становища я не маю ні потреби, ні змоги кохати якогось фата. Доволі з мене й того, що я принизилася перед герцогом Гамільтоном, який усе-таки з доброго роду й королівської крові. Один із Гамільтонів був одружений із сестрою короля Якова III Шотландського2, коли не помиляюся. І я добре відчуваю, що це обожнювання, кинуте йому під чоботи, — приниження для такої великої королеви, як я, і як королеви, і як жінки!
Vous comprenez qu’ainsi posée il m’est inutile et impossible d’aimer un faquin. Bien assez j’ai de m’être humiliée devant le duc de Hamilton qui est cependant de bonne maison et de sang royal. Un Hamilton a été marié à la sœur du roi Jacques III d’Ecosse, si je ne me trompe. Et je sens bien que cette adoration jetée sous ses bottes est une humilation pour une grande reine comme moi, et comme reine et comme femme !
Немає нічого ганебнішого за жінку, яка кохає перша, надто коли її не кохають. Немає нічого ганебнішого за мене в цьому випадку.
Rien d’aussi méprisable qu’une femme qui aime la première, surtout quand on ne l’aime pas. Rien d’aussi méprisable que moi en cette occasion.
О Боже мій, як же я Тебе благословляю; ці думки, що приходять до мене від Тебе, повік триматимуть мене на доброму шляху й ні на мить не дадуть мені відвести очі від осяйної зорі, до якої я простую!
O mon Dieu, combien je vous bénis; ces idées qui me viennent de vous me retiendront toujours dans le bon chemin, et ne me feront pas un instant quitter des yeux l’étoile lumineuse vers laquelle je marche !
Гадаю, що цієї миті я зовсім нікуди не простую, але простуватиму, а не псувати ж через таку дрібницю такої гарної фрази.
Je crois qu’en ce moment je ne marche pas du tout, mais je marcherai, et pour si peu on ne dérange pas une aussi belle phrase.
Ах, серйозно, я стомилася від своєї безвісності, скоро мені сімнадцять! Я всихаю від бездіяльності, я пліснявію в темряві, сонця, сонця, сонця!
Ah ! sérieusement je suis lasse de mon obscurité, bientôt j’aurai dix-sept ans ! Je dessèche d’inaction, je moisis dans les ténèbres, le soleil, le soleil, le soleil !
З якого боку він до мене прийде? Коли? Де? як!
De quel côté me viendra-t-il ? Quand ? Où ? comment !
Я не хочу нічого знати, аби тільки він прийшов!
Je ne veux rien savoir pourvu qu’il vienne !
У хвилини манії величі всі речі видаються мені негідними дотику, моє перо відмовляється писати буденні імена, я дивлюся з надприродним презирством на все, що мене оточує, а тоді кажу собі, зітхаючи: ну ж бо, кріпись, цей час — лише перехід, що веде мене туди, де мені буде добре.
Dans mes moments de folie de grandeur tous les objets me semblent indignes d’être touchés, ma plume se refuse à écrire les noms de tous les jours, je regarde avec un dédain surnaturel tout ce qui m’entoure et puis me dis en soupirant: Allons, du courage, ce temps n’est qu’un passage qui me conduit où je serai bien.
Чи я божевільна, чи я обраниця долі?
Suis-je folle, suis-je prédestinée ?
Так чи інакше, мені байдуже. Я нудьгую, я місця собі не знаходжу. Коли ж настане цей день!
Ainsi ou autrement, cela m’est égal. Je m’ennuie, je m’impatiente. Quand donc viendra ce jour !
Увечері я читаю зі своїми Граціями.
Le soir je lis avec mes Grâces.
Примітки
Пані де Лонгвіль — Анна де Бурбон, герцогиня де Лонгвіль (1619–1679), славетна французька аристократка, провідниця Фронди, відома красуня й інтриганка, за увагу якої змагалися можновладці. ↩
Яків III Шотландський (1451–1488); рід Гамільтонів справді мав родинні звʼязки з шотландською королівською династією. ↩