❦
Пʼятниця, 17 вересня 1875
Vendredi 17 septembre 1875
О пів на шосту нас будять, і знову у вагон. Який жаль, що за часів Данте не було залізниць, — він напевне зробив би з них одну з мук свого пекла. Цей смердючий дим, цей гуркіт, це безнастанне трясіння!
A cinq heures et demie on nous réveille et de nouveau en wagon. Quel dommage qu’il n’existait pas des chemins de fer du temps de Dante, il en eut certainement fait un des tourments de son enfer. Cette fumée empestée, ce bruit, ce tremblement continuel !
Завдяки книжці я не зовсім нещасна. У Монте-Карло я рожевію й починаю сміятися (з радості) без упину аж до Ніцци. Ми надіслали телеграму, і екіпаж уже чекає.
Grâce à un livre je ne suis pas tout à fait misérable. A Monte-Carlo je deviens rose et me mis à rire (de joie) sans cesser jusqu’à Nice. Nous avions télégraphié et la voiture est là.
Замість того, щоб умитися, я біжу подивитися на мулярів, що облаштовують мені кімнати, потім підіймаюся на другий поверх, де ми тим часом житимемо, і не можу не глянути з певною досадою на зачинені вікна замку.
Au lieu de me débarbouiller je cours voir les maçons qui m’arrangent les chambres, puis je monte au second, où nous logerons en attendant, non sans regarder les fenêtres closes du château, et avec un certain dépit.
У себе я роздягаюся і в самій сорочці кидаюся до своїх класиків, розставляю їх, відводжу їм окремі шафи, а закінчивши цю роботу, падаю на килим і проводжу годину серед пестощів двох моїх собак — єдиних справжніх друзів людини, хай би навіть та людина була сам Сократ.
Chez moi, je me déshabille et en chemise me jette sur mes classiques, les range, leur assigne des armoires particulières et ayant terminé ce travail me jette sur le tapis et passe une heure entre les caresses de mes deux chiens, des seuls vrais amis de l’homme, cet homme fût-il Socrate.
Дозволивши втомленому тілу трохи спочити1
Poi ripasato un poco il corpo lasso
Я знову рушив пустельним схилом2.
Ripresi via per la piagga dierta.
але не раніше, ніж як слід вимилася від голови до пʼят (поверх я вдягла білу тонку сорочку, спідницю та сіру батистову сукню, окрім ліфа, який заміняю білою фулярдовою накидкою; я така мила в цьому вбранні).
mais cela pas avant de m’être parfaitement lavée des pieds à la tête, (je mis par-dessus une chemise blanche et fine, un jupon et la robe de batiste gris sauf le corsage que je remplace par un mantelet de foulard blanc je suis très gentille ainsi.
«Ну гаразд, — думала я, бачачи, що вікна вежі не відчиняються, а вже минула шоста, — гаразд, скоримося: з книжками ми ще приємно перебудемо ці кілька днів; ходімо ж глянути, що поробляє моя колишня красуня Джоя, та жінка, через яку я стільки набігалася!» І я подалася тихенько й сама [до] моєї колишньої красуні, аж раптом колісниця, запряжена двома крилатими драконами, наближається й здіймає вихор білої куряви на Англійській набережній; на колісниці двоє чоловіків: перший — мій дядечко Саетоне, а другий — мій... кузен дʼОдіффре, увесь у білому. Вони вкрай вражені, побачивши мене, завертають і сходять із фіакра.
Allons, pensais-je en voyant que les fenêtres de la tour ne s’ouvraient pas et qu’il était six heures passées, allons résignons-nous et, avec les livres, nous passerons encore agréablement ces quelques jours; allons donc voir ce que fait mon ex-belle Gioia, cette femme qui m’a fait tant courir ! Et je m’en allai doucement et seule [vers] mon ex-belle, quand tout à coup un char traîné par deux dragons ailés s’avance et fait tourbillonner la blanche poussière de la Promenade des Anglais, le char est monté par deux hommes, dont le premier est mon oncle Saëtone et le second mon... cousin d’Audiffret, tout en blanc. Ils sont tout étonnés de me voir, font tourner et descendent du fiacre.
— Добридень, панно! — вигукує Джирофла своїм басовитим і пронизливим голосом, кидаючись до мене й потискаючи мені руку, потім надходить черга дядечка.
- Bonjour Mademoiselle ! s’écrie Girofla de sa voix de basse et perçante, en s’élançant et me serrant la main, puis vient le tour de l’oncle.
По кількох словах:
Après quelques mots:
— Ну то що ж, — каже Саетоне, — що будемо робити? Лишаємося тут. Панна продовжує свою прогулянку?
- Eh ! bien, dit Saëtone, que faisons-nous ? nous restons ici. Mademoiselle continue sa Promenade ?
— Так!
- Oui !
— Ну то ходімо.
- Eh bien allons.
І я мушу йти між цими двома ангелами-охоронцями; я трохи тремтіла від думки, що мене побачать саму в такому товаристві.
Et je dois marcher entre ces deux anges gardiens, je tremblais un peu d’être vue seule en pareille compagnie.
— Панна прогулюється тут, зовсім сама, так поетично, так лагідно.
- Mademoiselle se promène là, toute seule si poétiquement, si doucement.
— Та ж так, я встигла лише вдягтися, чи радше роздягтися, скинути свій дорожній костюм.
- Et oui, je n’ai pris le temps que de m’habiller ou plutôt me déshabiller, ôter mon costume de voyage.
— Та що ви кажете! Ви чарівні в цьому вбранні.
- Que dites-vous donc ! vous êtes charmante ainsi.
Мені дуже кортіло спитати в нього, що це на нього найшло, щоб казати такі речі. Ніколи або майже ніколи він так не говорить! Але в бідолашного хлопця такий вигляд... уже й не знаю, як сказати, вигляд і збентежений, і ніжний, і всякий. Кажуть, його справи йдуть так погано, що аж страшно. Бідна душа! Я жалію його майже так само, як жаліла б саму себе.
J’avais bien envie de lui demander sur quelle herbe il avait marché pour avoir de pareilles choses à dire. Jamais ou presque jamais il ne parle ainsi ! Mais le pauvre garçon a l’air... je ne sais trop comment dire, il a l’air et confus et tendre et tout. On dit que les affaires marchent si mal que c’est effrayant. Pauvre âme ! Je le plains presque autant que je me plaindrais moi-même.
Ми підходимо до дверей, і вони заходять привітатися з тіткою, що йшла нам назустріч. Прощаючись, він потиснув мені руку, як тоді, і я вертаюся така весела, така щаслива, що тітка лає мене й каже, що я безсоромна дівчина.
Nous arrivons devant la porte et ils entrent saluer ma tante qui s’avançait vers nous. En disant adieu il me serra la main comme alors et je rentre si gaie, si heureuse que ma tante me gronde et me dit que je suis une fille sans vergogne.
— Скільки завгодно, пані, я в захваті, у захваті, у захваті — і не приховую цього.
- Tant que vous voulez Madame, je suis enchantée, enchantée, enchantée et je ne le cache pas.
Я насилу розумію, ба навіть зовсім не розумію цієї великої радості; у мене знову гарячка, як тоді, і я думаю лише про те, як швидше, швидше перебути вечір і дочекатися завтра. За пʼять днів він знову їде до Парижа, щоб остаточно повернутися до Ніцци. Я постараюся зробити так, щоб він не їхав.
J’ai peine à comprendre et même je ne comprends pas du tout cette grande joie, j’ai de nouveau la fièvre comme alors et ne pense qu’au moyen de vite, vite passer la soirée et arriver au lendemain. Dans cinq jours il repart pour Paris pour revenir définitivement à Nice. Je tâcherai de faire en sorte qu’il ne s’en aille pas.
Ну от тобі й маєш! Знову находить на мене моє безумство! Бо, побачивши його знову, я помічаю в нього такий вигляд, щодо якого годі помилитися; та й здався він мені навіть зумисне дуже щасливим, що бачить мене.
Allons bon ! voilà que ma folie me prend de nouveau ! C’est qu’en le revoyant je lui trouve un air auquel on ne devrait pas se tromper et puis il m’a paru [Rayé même cherché] très heureux de me voir.
Та що там! Я вже казала: тільки-но якась думка втрапить мені в голову, вона там і лишається, і що менше справжніх шансів, то міцніше вона чіпляється за мій мозок. Зрештою, я й сама не знаю, що думати: одного дня мені здається, що ось воно, а іншого — що мене зневажають. Звідси й крайнощі мого настрою: то надзвичайна радість, то досада й гнів.
Enfin ! quoi ! Je l’ai déjà dit, dès qu’une idée est entrée dans ma tète, elle y reste et moins il ÿ a de chances réelles, plus elle se cramponne à mon cerveau. D’ailleurs je ne sais moi-même que penser, un jour il me semble que ça y est et un autre que je suis méprisée. De là les extrêmes de mon humeur, joie extraordinaire ou dépit et colère.
— Я був у «Гранд-готелі», — каже той чоловік, — і мені сказали: «Поїхали!»
- J’étais au Grand Hôtel, dit l’homme, et on m’a dit: « Parties ! »
— Ах, ну от, ми пробули в Парижі десять днів, і це ваша провина, що ви схаменулися приїхати аж за тиждень.
- Ah ! bien, nous sommes restées dix jours à Paris, c’est votre faute si vous n’avez pensé que dans huit jours à venir.
— Та ні, пані, я пішов через два дні. — А якби ви пішли ще на два тижні пізніше, то саме тоді й застали б нас, — кажу я, сміючись.
- Mais, non Madame, je suis allé le surlendemain. Mais si vous étiez allé encore deux semaines plus tard, c’est alors que vous nous trouveriez, dis-je en riant.
Можливо, він хотів справити враження, змусивши нас чекати на свій візит, а може, просто не подумав про це! Неважко вгадати, котрому з двох припущень віддає перевагу моє самолюбство.
Peut-être a-t-il voulu faire de l’effet en nous faisant attendre sa visite, ou simplement n’y a pas pensé ! Il est facile de voir laquelle des deux suppositions mon amour-propre préfère.
Усі, кого ми бачимо, говорять нам лише про нього, і подейкують, що кажуть те, що сказав де Ґонсалес.
Tous les gens que nous voyons ne nous parlent que de lui et on dit qu’on dit, ce qu’a dit de Gonzalès .
Примітки
В оригіналі італійською: «Poi ripasato un poco il corpo lasso» (Данте, «Пекло», пісня I). ↩
В оригіналі італійською: «Ripresi via per la piagga dierta» (Данте, «Пекло», I.29, з дрібними помилками правопису). ↩