❦
Субота, 4 вересня 1875
Оце так пригода!Samedi 4 septembre 1875
Коли я виходила після сніданку, мене зупинив американець — доволі старий, який витріщається на мене1 від першого ж дня. Спершу я не розуміла, чого він хоче, і відповідала йому чемно, аж бачу — він просто хоче зі мною познайомитися. Нахаба просить дозволу нас відвідати.
En sortant de déjeuner je suis accostée par un Américain, un assez vieux qui stares at me depuis le premier jour. Je ne savais d’abord ce qu’il voulait et lui répondais poliment, mais voilà que je vois qu’il veut simplement faire ma connaissance. L’impudent demande la permission de nous faire une visite.
Я кажу йому, що не можу дати такого дозволу, бо не маю приємності його знати; тоді він просить назвати когось, хто мене знає, щоб той його відрекомендував; я відповідаю, що нікого не знаю. Тоді він каже, що його в готелі й так надто добре знають, а я кажу, що мені дуже прикро, але я не можу.
Je lui dis que je ne puis la lui donner n’ayant pas le plaisir de le connaître, alors il me demande le nom d’une personne qui me connaît pour le présenter, je lui réponds que je ne connais personne. Alors il dit qu’il est trop connu à l’hôtel, et je lui dis que je suis bien fâchée mais que je ne puis pas.
Ця розмова ведеться англійською, тітка стоїть поруч і нічого або майже нічого не розуміє. Треба бути американцем, щоб дозволити собі таку непристойність. Я йду до себе нагору, вся палаючи від гніву.
Ce dialogue a lieu en anglais, ma tante est à côté de moi et ne comprend rien ou peu. Il faut être Américain pour une pareille inconvenance. Je monte chez moi tout en feu de colère.
Це ще не все: за хвилину до цієї дивної розмови я стояла на балконі читальної зали, чекаючи на тітку, коли почула позаду себе цілий хор захоплення моєю особою, моїм станом. Цей хор долинав від гурту панів, що сиділи позаду мене. Правда, у своїй сірій батистовій сукні, зовсім простій, я маю божественний стан, — божественний, саме так, — а моє каштаново-золоте волосся зачесане просто, скручене не знаю як, але коси спадають аж до середини спини.
Ce n’est pas tout, un instant avant cette singulière conversation je me tenais sur le balcon du salon de lecture attendant ma tante quand j’entendis derrière moi un chœur d’admiration sur ma personne, ma taille. Ce chœur partait d’un groupe de messieurs assis derrière moi. Il est vrai qu’en ma robe de batiste grise, tout unie, j’ai une taille divine, divine c’est le mot, et mes cheveux marrons-dorés sont coiffés simplement, roulés je ne sais comment mais les torsades tombent jusqu’au milieu du dos.
Це ще не все: крім цих людей, є ще бразильці, які на мене дивляться й ходять за мною слідом.
Ce n’est pas tout, outre ces gens, il y a les Brésilens qui me regardent et qui me suivent.
Це ще не все: є чарівний юний білявий англієць, який, схоже, зітхає; це ще не все: є жахливий білявець, здається, росіянин, який мене переслідує. Це ще не все... Ах, та ні! Здається, цього разу вже все. Є, звісно, й інші божевільні, але я не завдаю собі клопоту про них говорити. На мене тут так дивляться, що всіх роззяв окремо й не розрізниш.
Ce n’est pas tout, il y a un charmant jeune Anglais blond qui a l’air de soupirer, ce n’est pas tout, il y a un affreux blond, Russe je crois qui me poursuit. Ce n’est pas tout... Ah si ! je crois que cette fois c’est tout. Il y a bien encore d’autres fous mais je ne prends pas la peine d’en parler. Je suis si regardée ici qu’on ne peut distinguer tous les regardeurs en particulier.
Навіть жінки дивляться на мене й милуються моїми вбраннями — дивовижно простими й напрочуд шикарними.
Même les femmes me regardent et admirent mes toilettes d’une simplicité étonnante et d’un chic surprenant.
Навіть Віжʼє, цей старий дурень, не зводить очей з моїх ніг. Ото ще тип! Нам подають вікторію на пару коней, і ми виїжджаємо. Кароліна — янгол!
Même Vigier, ce vieil imbécile fixe mes pieds. En voilà un ! On nous sort une victoria à deux chevaux et nous sortons. Caroline est un ange !
Свята у Флоренції відбудуться 13, 14 і 15-го. Я якраз устигаю, слава Богу.
Les fêtes à Florence auront lieu le 13, 14 et 15. J’ai juste le temps Dieu merci.
Потім ми їдемо до Булонського лісу. Та сама сукня, чорний фетровий капелюх. Людей багато, весело, і вперше в Парижі в мене немає кіл під очима і я не сонна.
Ensuite nous allons au Bois. Même robe, feutre noir. Il y a beaucoup de monde, c’est amusant, et pour la première fois à Paris je n’ai pas les yeux cernés et ne suis pas endormie.
Примітка упорядників
[Три рядки закреслено]
[Trois lignes cancellées]
Де Ґонсалеси, батько й син, ідуть пішки, ми вітаємося; у їхньому екіпажі сидять дами, з якими я не вітаюся.
De Gonzalès père et fils sont à pied, nous nous saluons, dans leur voiture sont les dames, que je ne salue pas.
Потім серед незліченних екіпажів я бачу найлюбʼязніший уклін Люсі; її добродушний, простакуватий вигляд просто роззброює, та й узагалі в мене немає жодної причини на неї гніватися, крім тієї загальної причини, з якої я гніваюся на всіх.
Puis au milieu des voitures sans nombre je vois le salut tout aimable de Lucie, on est désarmé par son air bonasse, d’ailleurs je n’ai aucune raison pour lui en vouloir, sauf la raison universelle pour laquelle j’en veux à tous.
Екіпажі їдуть у чотири ряди, мало не тиснуть одне одного; я саме дивувалася, які тут негарні чоловіки, коли бачу, що наближається щось знайоме; я силкувалася впізнати, бо тут стільки людей, стільки облич, що очі втомлюються й тупіють — у моральному сенсі, — отож я силкувалася впізнати, аж ось особа мені вклоняється, і я бачу, як розквітає усмішка дивовижного, але дурного Еміля дʼОдіффре.
Il y a quatre rangées de voitures, on s’écrase presque, j’étais en train de m’étonner de la laideur des hommes ici quand je vois arriver quelque chose de connu, je tâchais de reconnaître, car il y a tant de monde, tant de figures que les yeux faiblissent et deviennent hébétés au point de vue moral je tâchais donc de reconnaître quand la personne me saluant je vis s’épanouir le sourire du surprenant mais stupide Emile d’Audiffret.
Почервоніла я лише тоді, коли його екіпаж заступили інші, що тягнуться нескінченною вервечкою. Відтієї хвилини ми з тіткою ніби розкуті: очі в нас пожвавлюються, обличчя розквітають.
Je ne rougis que quand sa voiture fut remplacée par d’autres voitures qui se suivent sans fin. Dès ce moment nous sommes, ma tante et moi, comme déliées, nos yeux s’animent, nos figures s’épanouissent.
Ми розмовляємо, навіть усміхаємося.
Nous parlons, nous sourions même.
Зміна декорацій просто на очах. Для мене все проясніло — можу сміливо сказати: для нас; тітка, яка на кожній прогулянці дорікала мені витратами на екіпаж, тепер про це ані слова, навпаки, каже, що людей дуже багато, що такого ще не бувало. Нашим обличчям дуже важко стримати певну вдоволену усмішку, яка попри все пробивається назовні.
Un changement à vue. Tout s’éclaircit pour moi, je puis bien dire pour nous, ma tante qui à chaque promenade me reprochait la dépense de la voiture n’en dit mot, mais au contraire trouve qu’il y a beaucoup de monde, que c’est la première fois ainsi. Nos faces ont beaucoup de peine pour retenir un certain sourire de satisfaction qui se fait jour malgré tout.
Для мене все змінюється: я вагалася щодо своїх суконь, капелюшків — за мить усе вирішено. На другому колі дивовижний, але дурний персонаж наближається до нашого екіпажа й тим пронизливим голосом, що дістався йому від батька, та ще й з ніццьким акцентом, кидає ці слова, які аж палахкотять вишуканістю:
Tout change pour moi, j’avais des hésitations à propos de mes robes, des chapeaux, en un instant tout est décidé. Au second tour le surprenant mais stupide personnage s’approche de la voiture et de cette voix stridente qu’il a hérité de son père, et avec son accent niçois, jette ces mots flamboyants de distinction:
— Де ж ви зупинилися?
Où donc êtes vous logées ?
— У Ґран-Отелі, — відповідає тітка.
Au Grand Hôtel, répond ma tante.
— От і чудово!
A la bonne heure !
Я ж навіть не обертаюся в його бік. Ми рушаємо далі, а я й далі тримаюся як ерцгерцогиня.
Quant à moi je ne me tourne même pas de son côté. On avance et je continue mon attitude d’archiduchesse.
Не знаю, чим пояснити цей внутрішній переворот, але річ у тім, що як раніше все здавалося мені чорним, так тепер усе здається рожевим.
Je ne sais à quoi attribuer cette révolution intérieure, mais le fait est que comme tout me paraissait noir avant, tout me paraît rose à présent.
Подякуймо ніццянцеві. Але він негарний, і я дедалі більше заспокоююся й дедалі більше тішуся.
Remercions le Niçois. Mais il est laid et, de plus en plus, je me rassure et, de plus en plus, je suis contente.
А все-таки шкода, що йому бракує того невловимого чогось, що підкорює остаточно.
C’est pourtant dommage qu’il lui manque ce on ne sait quoi qui plaît tout à fait.
Ми повертаємося якраз до загального столу; я непокоюся через свого американця. Ліворуч сидять ті, кого я називаю бразильцями, але далеко від нас; праворуч, у читальній залі, — милий англієць, який, щоб подивитися, разів двадцять підходить до меню, наклеєного на вікні, але щоразу я бачила, як його праве око визирає з-за афіші й утуплюється в мене.
Nous rentrons juste pour la table d’hôte, j’ai des inquiétudes à cause de mon Américain. A gauche sont ceux que je nomme Brésiliens, mais loin de nous; à droite, au salon de lecture est le gentil Anglais qui pour regarder s’approche vingt fois du menu collé sur la fenêtre, mais chaque fois je voyais son œil droit dépasser l’affiche et se fixer sur moi.
Ох! Справді, я не варта такого клопоту. Тітка виходить, а я йду до себе, роздягаюся й сідаю писати. Аж раптом стукають, покоївка подає мені візитівку; ледве я кидаю на неї оком, як бачу імʼя Морено.
Oh ! vraiment je ne vaux pas cette peine. Ma tante sort et je rentre chez moi, me déshabille et me mets à écrire. Quand tout à coup on frappe, la femme de chambre me donne une carte, je jette à peine les yeux sur cette carte que je vois le nom de Moreno.
— Просіть.
Faites entrer.
У кімнаті темно, освітлена лише моя.
Il fait sombre dans la chambre, la mienne seule est éclairée.
— Це ви, пане? — кажу я крізь двері, певна, що зараз почую медовий голос мого старого друга.
C’est vous Monsieur ? dis-je à travers la porte persuadée que je vais entendre la voix mielleuse de mon viel ami.
— Так, — відповідає мені низький голос, — це я.
Oui, me dit une grosse voix, c’est moi.
«Хто — ви?! Ну й ну!2 — кажу я подумки. — Доведеться, значить, зчинити скандал і виставити його за двері, а я ж думала, що після сьогоднішнього ранку він більше не пробуватиме».
Qui vous ! bigre ! me dis-je en moi-même, il faudra donc faire scandale et le jeter à la porte, je croyais cependant qu’il ne recommencerait plus après ce matin.
— Я, я, син, — каже нарешті голос заспокійливо, мабуть, через мій переляканий тон.
Moi, moi, le fils enfin me dit la voix d’un ton rassurant, sans doute à cause de mon accent effrayé.
— А, добре, — кажу я, з полегкістю переводячи подих. — Зачекайте, я зараз.
Ah ! bien, fais-je en respirant. - Attendez-moi, je viens de suite.
Я накидаю сукню без корсета й без нижніх спідниць, але з моїм божественним тілом це майже зайве.
Je passe une robe sans corset et sans jupons, mais avec mon corps divin c’est presque inutile.
Син прийшов сам, та все одно він налякав мене до тремтіння.
Le fils est seul, c’est égal il m’a fait une peur tremblante.
Я дивлюся на його капелюх на столі, на його чорне волосся, і мене осяває думка.
Je regarde son chapeau sur la table, ses cheveux noirs et une idée m’illumine.
— Сядьте ось так, спиною до дверей, і не обертайтеся, коли ввійде тітка: я хочу, щоб вона прийняла вас за когось іншого.
Asseyez-vous comme cela, tournez le dos à la porte et ne vous retournez pas quand ma tante entrera, je veux qu’elle vous prenne pour un autre.
І весь час нашу розмову перебиває мій регіт — я уявляю тітчине обличчя.
Et tout le temps notre conversation est interrompue par mes éclats de rire je me figure la face de ma tante.
Ремі запевняє мене, що за чотири роки він не змінився.
Rémy m’assure qu’il n’a pas changé depuis quatre ans.
— У скількох панночок ви відтоді закохувалися?
De combien de demoiselles avez-vous été amoureux depuis ?
— Ні в жодну, присягаюся!
De pas une seule, je vous jure !
Я сумніваюся, він запевняє, я сміюся, він зітхає. Я в захваті, що знову прибрала хлопця до рук. Приємно мати друзів дитинства. Тоді він був у сто разів вправніший за мене в кокетстві, а тепер я стара, а він дитина.
Je doute, il assure, je ris, il soupire. Je suis enchantée d’avoir repris le garçon. C’est agréable d’avoir des amitiés d’enfance. Alors il était cent fois plus fort que moi en coquetterie, maintenant je suis une vieille et lui un enfant.
Він просить мене бути його Аріадною в лабіринті життя; я погоджуюся й беру з нього слово, що він приїде до мене, хоч би де я була, через два з половиною роки, коли скінчить навчання й буде вільний.
Il me prie d’être son Ariane dans le labyrinthe de la vie, je consens et lui fais donner parole de venir me trouver partout où je serai, dans deux ans et demi, quand il aura fini d’étudier et sera libre.
Він наважується спитати, чи я змінилася.
Il se hasarde de demander si je suis changée.
— Анітрохи, я все та сама. Я не закохана у вас, це само собою... — я хотіла сказати «і ніколи не була», але навіщо позбавляти людей ілюзій? Він щось показує головою й белькоче таке, що означає:
Pas du tout, je suis toujours la même. Je ne suis pas amoureuse de vous, cela va sans dire... - je voulais dire, et je ne l’ai jamais été, mais pourquoi désillusionner les gens ? Il fait de la tête des signes et balbutie quelque chose qui veut dire:
— О! Звісно ж, ні, я й не смію думати інакше.
Oh ! sans doute non, je n’ose pas croire autrement.
— Але, — вела я далі, — я ваша подруга. Ми старі друзі, і нехтувати такими стосунками, як наші, було б святотатством.
Mais, ai-je continué je suis votre amie. Nous sommes de vieux amis, et ce serait un sacrilège de négliger des relations comme les nôtres.
Примітка упорядників
[Один рядок закреслено]
[Une ligne rayée]
Входить тітка, і я вибухаю сміхом, побачивши її обличчя — здивоване, усміхнене й водночас суворе.
Ma tante entre et j’éclate de rire en voyant sa figure surprise, souriante et en même temps sévère.
Вона скроїла відповідну нагоді міну, але Ремі обертається — і вмить її обличчя змінюється.
Elle a fait une face de circonstance mais Rémy se retourne et en un instant la face change.
— А! Ха! Ха! Тітонько, я в захваті від цього сюрпризу.
Ah ! ha ! ha ! ma tante, je suis enchantée de la surprise.
— Нічого подібного, я зовсім не подумала того, що ви думаєте; я б ніколи не повірила, що ви прийматимете тут ту особу.
Rien du tout, je n’ai pas pensé à ce que vous croyez, je n’aurai jamais cru que vous recevriez cette personne ici.
— Ого! То чого ж ви тоді здогадалися?
Oh ! Oh ! et pourquoi alors avez-vous deviné ?
— Пані, вона весь час сміялася з цієї витівки, не можна було й слова сказати.
Madame, tout le temps elle a ri de cette farce, on ne pouvait rien dire.
Ще б пак я не сміялася — було з чого!
Je crois bien que j’ai ri, il y avait de quoi !
Нарешті я заспокоююся і з цілком невинним виглядом розпитую про театри — чи можна подивитися «Процес Ворадьє». Він відповідає, що ні.
Enfin je me calme et d’un air parfaitement innocent demande des nouvelles des théâtres, si je puis voir « Le Procès Veauradieux. » Il me répond que non.
— Дуже шкода, кажуть, це дуже кумедно; скажіть-но, що дають у Варʼєте?
C’est bien dommage, on dit que c’est très amusant; dites- moi que donne-t-on aux Variétés ?
— Дають «Непруху», а незабаром даватимуть «Паризьке життя».
On donne « La Guigne » mais bientôt on donnera « La Vie parisienne ».
— Це гарно?
Est-ce joli ?
— О! Чарівно, можна вмерти зо сміху.
Oh ! ravissant, on meurt de rire.
— Ви бачили — то розкажіть мені.
Vous avez vu, alors racontez-moi cela.
І він переказує мені «Паризьке життя», яке я бачила десять разів.
Et il me raconte « La Vie parisienne » que j’ai vue dix fois.
Одинадцята година, і мій паж іде, отримавши доручення знайти мені коня.
Il est onze heures et mon page s’en va chargé de me chercher un cheval.
Примітки
В оригіналі англійською: «stares at me». ↩
В оригіналі французькою: «bigre !». ↩