Неділя, 8 серпня 1875

Я була в церкві, потім на виставці в Палаці промисловості, де ми сяк-так поснідали.
Гарна погода, я в білому, у великому соломʼяному капелюсі мушкетерського фасону, з піднятим крисом, прихопленим білим бантом і двома перами.
Я повернулася додому, залишивши Стьопу з дружиною там; я втомилася, ми ходили дві години. Вони ще дивитимуться й захоплюватимуться, а я волію побути вдома сама; на виставці є гарні екіпажі, і мені їх хочеться.
У Булонському лісі буде нудно, там буде чернь. Мені щойно принесли папір із моїм гербом. Які довгі дні!
Мені бракує грошей, треба буде телеграфувати тітці, бо інакше мені нема з чим їхати.
викресленоЯ сказала, що карти збрехали.
Я була так само несправедлива, дорікаючи картам, як Крез — оракулові. Ми з Крезом просто зрозуміли їх не так.
Король, якого я брала за Джирофлу, виявився Смирновим. Так само як царство, яке мав зруйнувати Крез, виявилося його власним, а не перським.
А піковий король, що мав заподіяти мені зло, — це Адам. І як же вперто він випадав разом із поганими картами!
Я — бубнова дама, і бубновий король випадав постійно, а це може бути як білявий пан, так і закоханий чоловік, бо король тієї ж масті, що й дама, означає закоханого, або нареченого, або чоловіка, якого кохаєш. Але це може бути й хтось байдужий. Я тоді погано розумілася на картах, та Стьопа мене навчив, і тепер я знаю. Цей білявий король — Смирнов, ця добра душа, що сьогодні ввечері їде до Росії. Він був нам дуже корисний і дуже зручний.
Найбільше мені ніяково через те, що скажуть мої рідні. Мені соромно здаватися перед ними переможеною. Тітка, яка з певним задоволеним виглядом казала мені, що я побачу дʼОдіффре в Парижі, що ми житимемо поруч, і тисяча інших дрібниць, які тепер, коли справа обернулася так погано, для мене суцільні прикрощі.
Ніколи не треба будувати планів. Ото мудрець!
Для мене самої це ніщо, мене лякають мої рідні. Вони говоритимуть мені про того чоловіка, і мені буде страшенно ніяково. Та дарма! Це не нещастя, щонайбільше неприємність.
У лісі сама лише чернь, як я й казала.
За обідом Стьопа з дружиною сваряться, я ледве стримувалася, щоб не засміятися. Подружня сварка — це дуже повчально.
Карти кажуть, що Джирофла поїхав. Мені це зовсім байдуже, хіба ж я його бачу? Негідне створіння! А проте я не можу не вважати його чарівним.
Надто тому, що він примхливий, нестримний і гнівливий. Я люблю злих чоловіків. Доброта, звісно, гідна пошани, але… Але я жінка порочна, я люблю тільки те, що не любить мене, і те, що зле й погане.
Я сумую за Ніццою, я була там така щаслива останнім часом. Кривляння з Джирофлою, особливо до того, як ми познайомилися, розважали мене як ніщо на світі; ніколи я так не сміялася, ніколи не була такою жвавою. Кого ж я виберу тепер?
Хіба що зʼявиться хтось новий, а так нікого не буде. Та ні, такого кумедного вже не буде нікого. У нього є замок, він із Ніцци; ми їздили до нього, ми бачилися щодня, і ці погляди, і взаємні румʼянці, і катання в екіпажі набережною Англійців! Усе це здається мені вже таким далеким — і таким милим, таким приємним!
Ходили до театру, купатися. А мої спалахи гніву через оте представлення одне одному!
А наші витівки з трьома Граціями!
Почалося це ще навесні, до Спа. Вранці я виїжджала верхи з Полем, ми їхали до вілли, яку щойно купили, а потім пускали коней чвалом, щоб випередити гарного ніццянця, який їздив до Джої. Коли я повернулася з Парижа, ще бліда, ми почали переглядатися й червоніти. Потім вечори в Опері, куди я ходила заради цього негідника, потім нарешті шалені весняні перегони — і нарешті ми знайомимося.
А Дезіре! Бажаним він був для мене недовго, і я збережу про нього милий спогад. А сільські бали, а прогулянка за будинком! Ґодар з Ольгою, Джирофла і я. Ми погасили ліхтарики, і Джирофла склав телеграму Данісові-синові, якого застукали на погаси-лампі. І як же ми сміялися!
«Погаси-лампа» — він казав це до ладу й не до ладу, і це стало чимось на кшталт гасла.
Швидше, швидше перечитаймо мій щоденник від позаминулої весни.
Скільки спогадів! Чи в нього їх стільки ж, як у мене?
Гляди-но! У неділю, 19 квітня 1874 року, я пишу, що він мені дуже подобається, юний Еміль.
А ще раніше, 2 березня, пишу, що хотіла б із ним познайомитися і що він мені дуже подобається. Ну от, я забуваю про Еміля й читаю про свою зустріч із Бертою і нашу розмову про герцога.
Але ось 26 листопада Джирофла, минаючи нас, почервонів як навіжений.
Треба все читати по порядку, а я тільки погортала.
А наші дурощі в Румпельмаєра, про які я забула! Треба буде все перечитати, я зупинилася на пʼятнадцятому зошиті. Уже дуже пізно.

Примітки

В оригіналі: «patouchi» — російське «потуши» («погаси»), записане Марі латинкою; у тексті patouchi lampe. Жартівлива приповідка Джирофли, що стала гаслом. ↩