Четвер, 17 червня 1875

А Одіффре туди не поїхав! Вони, я маю на увазі панночок, їздили марно. Я задоволена.
Як я й думала, тітку зачепило те, що Джирофла не падає на коліна й не проголошує мене королевою свого серця.
«Вона галаслива тільки вдома, а коли хтось є (ну от, я вже й не вмію написати це слово!), вона несміла й нічого не вміє», — каже тітка.
Ви розумієте натяк.
«Вона не вміє прихилити до себе, — провадить тітка (мова про Милорадович), — це, по правді, найневинніше створіння. Вона вміє тільки говорити, теревенити й показувати найгірший бік свого характеру.»
Ось, бачите! ми вже пів години сиділи на пляжі, біля мене Біховець, коли зʼявляється герой зі своїм дядьком, кілька хвилин позує на містку й нарешті спускається до нас.
Отже, у нас троє кавалерів. Ґодар тут, я при першій нагоді поговорю про нього із Саетоне.
Я тримаюся як янгол, спокійна й проста, а він крадькома кидає на мене пронизливий погляд.
З купальні я йду слухати музику. Наші три панночки катаються верхи зі Смирновим, тим росіянином, з яким познайомилися в Монако.
Мені страшенно соромно. Жодна не вміє їздити верхи, коні — шкапи, і цей божественний кортеж пишається на Променаді, виставлений на посміх усім. Та Проджерс, яка вигнала нас від Говардів, зовсім поруч, у плетеній колясці з якоюсь двозначною жінкою, що сміється й глузує вголос.
навскоси
Жорж дав ляпаса панові Проджерсу.
«Цією кавалькадою збурили все місто!» — вигукує ця гидка жінка в окулярах.
Тоді тітка каже мені досить голосно, щоб почули: «Це краще, ніж збурювати товариство окулярами й скандалами.»
Мені дуже ніяково, і я охоче була б деінде. Ця кавалькада гротескна. Дякую небу, що я не з ними.
Ми з тіткою мовчимо, і обидві думаємо про Одіффре. Вийшовши з купальні слідом за нами, він прогулюється, потім підходить до екіпажа панночок Арсон, своїх подруг дитинства, потім їде геть у своєму екіпажі, вертається, кружляє і нарешті, зрештою-таки, підходить до нас. Ґалула стоїть біля дверцят з тітчиного боку, а він — біля моїх, але розмова здебільшого йде навхрест.
Я не червонію, не ворухнуся ні на волосину більше, ніж треба, я поводжуся чарівно.
Коли ми повертаємося, тітка це визнає, але, каже вона, це трохи занадто стримано, треба б кокетства.
Як, і це мені радить тітка!
Не перебільшуйте, я не кажу занадто, я кажу трохи, щоб це було граціозно й гарно.
Усе буде, тітонько, почекайте.
Ніна розповідає нам за обідом, як один чоловік через неї наклав на себе руки. Ну й ну, ось що мені треба було б.
Я щойно сказала дурницю — ще й не дописала її до половини, як уже каялася. Бий мене грім!
Скажу, чому я боюся, чому я непевна.
У Спа мама сказала мені, що Жерікке віддаляється й ховається, бо думає, ніби я в нього закохана. Я була в розпачі. Відтоді мені завжди здається, що інші думають так само, як він, і я боюся бути привітною, боюся всього й усіх. Той сезон у Спа був для мене мов отрута, що й досі мені все псує. Ах! якби Бог зволив вигнати ці думки з моєї голови й повернути їй колишню свіжість і довіру.
Та ще й, бачите, цей жахливий голландець, який без жодної причини вигадує собі таке.
А тепер мені спадає на думку одне. Чи не тому Джирофла виробляє всі ці штуки, що він закоханий і не хоче цього показати? Ось у чім питання.
Хто може збагнути серця людей і побачити їхні думки?
Хто може вгадати?
Хто знає, чи не думає він так само, як я.
Таїна, незбагненніша за Апокаліпсис, незбагненніша за той уривок з Авла Геллія, якого так ніхто й не зміг зрозуміти.
Навіщо сушити собі голову, поживемо — побачимо.
Прийшов лист від Поля. Був великий обід, пили за здоровʼя любої відсутньої господині (мами), бажали їй повернутися і боялися тільки одного — що, повернувшись, вона всіх у себе закохає.
Батько чекає мене з нетерпінням.
Я хочу поїхати! А цей дядько все не їде!
Боже мій, зроби ж так, щоб він приїхав швидше!

Примітки

В оригіналі англійською: «I mean the young ladies». ↩
В оригіналі французькою: «Bigre». ↩
В оригіналі англійською: «That is the question» (з «Гамлета» Шекспіра). ↩
Авл Геллій — римський письменник II ст., автор «Аттичних ночей»; Марі читала латинських авторів із учителем. ↩