Пʼятниця, 23 квітня

На месу я не йду. Післязавтра Великдень. О третій — на процесію плащаниці.
У церкві задушлива спека; вийшовши, ми йдемо до пані Воєйкової, де лишаємось доволі довго. Я обожнюю готель «Люксембург» зі ста тисяч причин. Тітка була у вітальні з пані Воєйковою, а ми з Діною на балконі з Жюлі. Звідти видно всіх, хто проходить повз, видно весь обрій, усю набережну. Мені кортить продати свою віллу й перебратися до Ніцци, щоб оселитися в цьому готелі.
Розмова крутилася навколо нареченого, рідні, свят, товариства, суконь тощо, тощо.
— Приїжджайте до Парижа, Марі, я виведу вас у світ. Я розреготалася.
Жюлі — дівчина дуже відверта й розповідає всяку всячину. Знаєте, каже вона, коли він мене цілує, я божеволію! — і таке інше, а потім ще... Марі, я пропоную вам свого дівера, він чудовий, та ще й, коли ви приїдете до мене в Париж, я познайомлю вас із кимось, хто вам сподобається.
— Ну ж бо, з ким?
— Не скажу.
Ну, то який він?
Він високий.
Це добре.
Він брюнет (Оце вже гірше).
У нього сірі очі.
Добре.
Чорні бакенбарди.
Але....
Він високий і кремезний.
Та це ж, моя люба, портрет князя Вітґенштайна!
Чий?
Вітґенштайна.
О! Діно, — вигукує Жюлі, — подивіться-но, як вона почервоніла, коли вимовила це імʼя. Ах! Ах! Ах!
Та ні, я не бачу.
Я анітрохи не почервоніла, моя люба, я знаю цього пана лише з вигляду, бо бачила його на набережній.
І справді, я не відчула, що червонію, але ввечері Діна запевняє, що я почервоніла.
Ну що ж! Не вперше.
Діна повертається додому, а тітка веде мене до пані Анжель; там ми застаємо пані Паттон, яка перетинає всю кімнату, щоб зробити мені реверанс.
Що це на неї найшло?
Звідти ми йдемо обідати до «London House».
Я замовила на свій смак.
Раковий суп-біск.
Яловича вирізка з артишоковими денцями, зеленим горошком і трюфелями.
Голландська спаржа.
Печене курча.
Полуниці з вершками.
Вино «Шато Вільжорж» 1865 року
Я цілком могла б заспівати, як Перікола:
«Ах! Який обід у мене щойно був.
І які ж надзвичайні вина.
Я стільки випила, ой стільки, стільки...»
Щойно ми сіли до столу, як входить Паріс із двома російськими потворами й сідає поруч із нами:
— Маріє Костянтинівно, Маріє Костянтинівно, — каже він таємничим голосом, урвавши себе на півслові, — Одіффер приїхав, Одіффер приїхав.
— Де?
— У саду.
— Але...
За чверть години Одіффер, зазирнувши у вікно, що виходило туди, увійшов до зали разом зі старим добродієм, з яким прогулювався сьогодні пообіді, поки ми були в «Люксембурзі». Це, мабуть, його майбутній тесть, бо кажуть, що він одружується з багатою марсельською спадкоємицею.
Шкода: сам по собі він ще так-сяк, а з дружиною — ні, і тоді в Ніцці не лишиться жодного молодого чоловіка.
Я не тільки не дивилася на нього, а й не повернулася в його бік, і без жодного удавання, бо з одруженням він утрачає все. Вічний спокій.
Увечері знову балачки, сміх і дурниці. Звісно, говоримо про заміжжя Жюлі. Бо це справді чудова партія.
Яка шкода, що чоловіка не можна купити. На тих самих умовах, що й Жюлі, я могла б, але не хочу. Вона має тридцять тисяч франків на рік, а її наречений — десять чи пʼятнадцять тисяч. Я б таким не вдовольнилася.
San Biou de Biou! — як кажуть ніццянці, — що вдієш зі ста тисячами франків ренти.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Плащаниця (у Марі plachtchanitsa) — ікона-покрив із зображенням покладеного в гроб Христа, яку в православній традиції урочисто виносять у Велику пʼятницю. ↩
«London House» — модний ресторан-готель у Ніцці. ↩
Героїня оперети Жака Оффенбаха «La Périchole» (1868); далі Марі вільно цитує її «арію спʼяніння» («Ah! quel dîner je viens de faire…»). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі латиною (з італійським забарвленням): «Requiem eterno» — «вічний спокій», заупокійна формула: Марі «ховає» Одіффера як жениха. ↩
Ніццьке діалектне божіння (Biou, «бик», — помʼякшене Diou, «Бог»), приблизно «Бий його грім!». Як і Sacrediou, лишається в ніццькій формі: Марі сама наголошує, що так кажуть ніццянці. Пор. Coquine de Biou у записі 10 травня. ↩