Середа, 19 березня 1875

Бʼязіні погоджується на наші умови — залишилось лише сказати слово, і будівництво почнеться. У банку тут уже тридцять тисяч франків, готових на початок; решту сімдесят тисяч виплатять протягом чотирьох років. Той, хто купив ліс на вирубку, заплатив ще не все: залишилось ще двадцять дві тисячі карбованців, які буде сплачено протягом чотирьох років — по пʼять тисяч пʼятсот щороку, і щойно ці гроші надійдуть, їх одразу пустять на будівництво.
Здається, нарешті я торкаюсь того, чого так прагну, — але чи це справді так, і чи не впаду я знову з висоти своїх сподівань?
Ми були посеред саду — тітка, я і Бʼязіні — коли, підвівши очі, я побачила Терффідуа: він дивився доти, доки нас було видно.
Безперечно, люблю цього хлопця. Не кохання — це зрозуміло.
Мені дуже хочеться якогось романчика цього літа — літа в Ніцці, коли без цього я жахливо нудьгуватиму. Всі мої думки — про поїздку до Росії. Мама вірить — ні, вона певна, і певна так само, як колись я була певна, що здобуду Алківіада, — що я привезу звідти Росіянина. Звичайно, ще один залицяльник мене б дуже потішив, але я не хочу його за чоловіка. Ще якби він справді мав десять тисяч карбованців ренти! Але в цьому не можна бути певною, та й кажуть, що він жадібний.
Я каталася з тіткою, сама правлячи кіньми, — якраз навпроти міського саду якийсь пан їхав верхи назустріч нам; оскільки у Франції прийнято триматись правого боку, я й трималась — але вершник, мабуть, не знав цього і не дав мені дороги, так що досить грубо зіткнувся з моїми кіньми. Принижений і роздратований, він мав нахабство сказати, що я не вмію правити, — щоправда, досить тихим голосом; та я однаково розлютилася до нестями.
— А ви не вмієте їздити верхи, нахабо! — відповіла я йому.
Бідний дурень — як же це смішно, коли кінь верховодить вершником. Увечері, нікому не кажучи, немов робили щось недозволене, — я і Надінька вийшли погуляти, взявши Сашу за захисника. Світив чарівний місяць, ледь затягнутий серпанком, і я пишалась, що здаюся такою статною у своїй білій кашемировій сукні і капелюсі, з відкритим чолом.

Примітки

Так у рукописі: середа припадала на 17 березня 1875 р. Марія написала тут «19»; далі йдуть записи за четвер 18 і п’ятницю 19 березня. ↩
В оригіналі латиною: «amo hune puerum» (так у тексті; очевидно, amo hunc puerum) — приклад із латинської граматики, який Марі застосовує до себе. ↩
«Алківіад» — кодова назва Марі для герцога Гамільтона (за імʼям афінського честолюбця й красеня). ↩