❦
Вівторок, 16 березня 1875
На музиці (сіра сукня, бліда). Повертаюся додому вчитися, але натомість залишаюся в мами, потім іду до павільйону взяти щось із шафи, відчиняю її — і з цієї шафи виривається цілий потік пахощів і спогадів. Парфуми, які я любила в Парижі, потім мушлі з Остенде, мереживні стрічки зі Спа, віяло Жерікке тощо, тощо. Капелюх, як у селянок з-під Спа, який я сама підбила рожевим. Я хапаю цей капелюх, альбом актрис і хочу вибігти, аж раптом, зачиняючи шафу, бачу себе в дзеркалі — у білій кашемировій сукні фасону ампір, з капелюхом на голові, з обличчям свіжим і рожевим, як троянда, з блискучими очима і взагалі із жвавим виразом.Mardi, 16 mars 1875
Це мене зупиняє, я дивлюся на себе ще і ще, потім замислююся: навіщо, думаю я, я така гарна? Чи для того, щоб бачити, як найпотворніші й найвульгарніші купаються в усіляких розвагах? Чи для того, щоб іще більше, якщо це можливо, тужити за тим, що я люблю й чого прагну?
Ceci m’arrête, je me regarde et encore et encore, puis je deviens pensive, pourquoi pensé-je suis-je si jolie, est-ce pour voir les plus laides et les plus vulgaires nageant dans les amusements de toutes espèces, est-ce pour regretter davantage encore, si c’est possible, ce que j’aime et désire.
О вічна муко! Тільки Бог, який мені її посилає, знає її міру і її владу наді мною!
0 éternel tourment ! Dieu seul qui me l’inflige sait son étendue et sa puissance sur moi !
Але, втомившись вічно плакати, я набираюся духу й, спершу силкуючись усміхнутися, а потім уже усміхаючись по-справжньому, виходжу, стою кілька хвилин на терасі, потім іду вздовж каміння, яке кладуть під огорожу; наївні ніццянці дивляться на мене круглими очима; потім біжу сходами до мами, зустрічаю Сашу, який дає мені пучок спаржі і два свіжі огірки — найкращий подарунок, який мені можна зробити; з цим поповненням я біжу далі й влітаю, мов бомба, на середину кімнати перед дзеркалом і зупиняюся — спаржа на одній руці, огірки в другій, — сміючись, у позі, від якої не відмовилася б і Тео.
Mais lasse de pleurer toujours je me fais courage, et essayant de sourire puis souriant tout à fait sors, reste quelques instants sur la terrasse, puis marche le long des pierres que l’on pose pour la grille, les naïfs Niçois me regardent avec de grands yeux, puis je vais chez maman courant sur l’escalier, rencontre Sacha qui me donne un paquet d’asperges et deux concombres frais, le meilleur présent qu’on puisse me faire, avec cette augmentation, je continue ma course et arrive comme une bombe au milieu de la chambre devant la glace, et m’arrête mes asperges sur un bras et les concombres dans l’autre main, riant et dans une pose que Théo n’eut pas désavouée.
Тут я кажу дурницю, бо не можу порівнювати себе з Тео — я була куди краща; а порівняла себе з цією актрисою тому, що її всі знають і що моя поза була в такому дусі.
Ici je dis une bêtise, car je ne puis me comparer à Théo, j étais beaucoup mieux, et je me suis comparée à cette actrice parce qu’on la connaît et que ma pose était dans ce genre.
Я була так захоплена своїм личком, яке, без лестощів, було чарівним, що тільки й робила, що насолоджувалася тим, як мною захоплюються. Сама не знаю, кажу, чому я сьогодні така весела. Ще б пак: спаржа, свіжі огірки і нова опера!
J’étais si enchantée de mon minois qui, sans me flatter, était adorable, que je ne pus rien faire que jouir du plaisir de me voir admirer. Je ne sais pourquoi, dis-je, je suis si gaie aujourd’hui. Il y a de quoi, des asperges, des concombres frais et un nouvel opéra !
Вперше дають «Граф Орі»1. У нас четвертий номер у першому ярусі.
On donne pour la première fois « Il conte Ory ». Nous avons le numéro quatre au bel étage.
Аллар робить мені зачіску в стилі ампір, я вдягаю білу шовкову сукню з «єврейською» сукнею2. Почуватися гарною, елегантною, веселою — і нікого! Пси з псами!
Allard me fait une coiffure genre Empire, et je mets la robe blanche de soie avec la robe juive. Se sentir jolie, élégante, gaie, et personne ! Chien de chiens !
Зала повна, але мені нудно сидіти самій, як лялька, мовчати й не мати нікого, на кого дивитись. До середини вечора я заніміла, горло пересохло, і здається, мені потрібно було б щось подібне до диявола3, про якого я часто думаю і якого ніколи не забуду. Подумати тільки: ось приходить чоловік, я його бачу, він видається мені чудовим, я майже закохуюсь у нього; він, немов насміхаючись наді мною, подобається мені — і дуже, — і їде, так що, можливо, я ніколи більше його не побачу. О глузування! О людське серце! О жінка! Я казала, що мені потрібно було б щось на кшталт нього, щоб витягти мене з мого заціпеніння і розвʼязати язик, який був буквально звʼязаний. Нічого такого не трапляється, і я йду зовсім не такою, якою прийшла.
La salle est pleine, mais je m’ennuie à rester seule comme une poupée, me taire et n’avoir personne à regarder. Aussi vers le milieu de la soirée je suis engourdie, mon gosier se dessèche et il me semble qu’il aurait fallu quelque chose comme le diable, auquel je pense souvent et que je n’oublierai jamais, quand on pense que voilà un homme qui vient, que je vois, que je trouve bien, dont je deviens presque amoureuse, qui, comme pour se moquer de moi me plaît, et beaucoup, et s en va pour que je ne le revoie peut-être jamais. O dérision ! ô cœur humain, ô femme ! Je disais donc qu’il aurait fallu quelque chose comme lui pour me tirer de ma somnolence et me délier la langue qui était littéralement liée. Rien ne vient et je m en vais pas du tout comme j’étais venue.
У фойє повз мене проходить увесь цей ніццький люд, якого ненавиджу й зневажаю з досади й тому, що він того заслуговує. О сумна зала! — ця Проджерс і ця Віжʼє4, що втикали свої дзьоби в партер, мов голодні хижі птахи. Цей вічний Гро, що пурхав з ложі в ложу, даруючи кожній трохи щастя кавалера. Цей горезвісний Саетоне, що пітнів і червонів біля Маккени, яка робила те саме.
Dans le salon d’attente je vois défiler tout ce monde de Nice, que je hais et méprise par dépit, et parce qu’il le mérite. 0 la triste salle, cette Prodgers et cette Vigier qui plongeaient leurs becs dans le parterre comme des oiseaux de proie affamés. Cet éternel Gros qui voltigeait de loge en loge pour donner un peu à toutes le bonheur d’un cavalier, cet insigne Saëtone qui suait et rougissait auprès de la Maccainne qui faisait comme lui.
Потім цей блідий, жовтий і жовчний польський граф — бачачи, що я не дивлюся на нього в його ложі, він іде до партеру і, спершись на ложу, схрестивши руки, впивається в мене поглядом; коли й цей маневр не виходить, іде у велику ложу і переслідує мене звідти.
Puis ce pâle, jaune et bilieux comte polonais qui voyant que je ne le regardais pas dans sa loge va, au parterre et s’appuyant contre une loge, les bras croisés me fixe, quand cette manœuvre ne réussit pas, il va dans la grande loge et, de là, me persécute encore.
Там був ще Арнім, але ненадовго. Потім ця Фолькенштейн із червоними руками та кілька інших нікчем такого ж ґатунку.
Il y avait bien Arnim, mais pour peu de temps. Puis cette Volkenstein aux bras rouges, et plusieurs autres misères dans ce genre.
Примітки
В оригіналі італійською: «Il conte Ory» — комічна опера Россіні (1828) про розпусного графа, що пробирається в монастир. ↩
«Robe juive» — «єврейська» сукня; ймовірно, сукня в орієнтальному або декоративному стилі. ↩
«Диявол» — кодова назва Марі для Гамільтона в цьому зошиті. ↩
Проджерс і Віжʼє (Vicomtesse Vigier) — дами ніццького товариства; Марі їх зневажає. ↩