❦
Пʼятниця, 12 березня 1875
Ну ж бо, швидше! Писати, писати, писати — я виллю душу, мені це потрібно; я давно, через брак часу, не співала своїх єреміад, і всі мої накопичені прикрощі мене душать!Vendredi, 12 mars 1875
Є новини, але почну з початку. Поки я грала на фортепіано, двері відчиняються, і, на мій великий подив, я бачу, як заходить мама, — але річ не в цьому.
Il y a du nouveau, mais je vais commencer par le commencement. Pendant que je jouais du piano, la porte s’ouvre et à ma grande surprise je vois entrer maman, mais ce n’est pas de cela qu’il s’agit.
Ледве ми опинилися в її кімнаті, як приходить де Музе, розсипається в тисячі ніжностей, як і личить чудовій жінці, якою вона [є], розповідає про свою сварку з великою маркізою і питає, чому ми порвали з Говардами. Я така схвильована, що раз у раз відриваюся від писання — то щоб поглянути на себе в дзеркало, то щоб пройтися кімнатою, то щоб прочитати уривок зі «Славетних жінок», то щоб закурити.
A peine sommes-nous dans sa chambre qu’arrive de Mouzay, fait mille tendresses en excellente femme qu’elle [est], narre sa brouille avec la grande marquise et demande la cause de la rupture avec les Howard. Je suis si agitée que je cesse à chaque instant pour me regarder dans la glace ou pour faire un tour dans la chambre ou pour lire un passage des femmes célèbres, ou pour fumer.
Продовжмо. Мама, збентежена, каже, що ми більше не бачимося, що не було ні неприємностей, ні будь-якої причини. Я червонію. Справді, привід пані Говард такий низький, що його нелегко вимовити.
Reprenons, maman confuse dit que nous ne nous voyons plus, qu’il n’y a pas eu de désagréments, ni aucune cause. Je rougis. En effet, le prétexte de Mme Howard est si vil qu’on ne le dit pas facilement.
Тоді де Музе ображається.
Alors de Mouzay s’offense.
— Як же так: я вам розповідаю всі свої справи, а ви мовчите. У місті кажуть, що причина в тій Проджерс, що це вона поставила таку умову.
- Comment, moi je vous conte toutes mes affaires et vous vous taisez. On dit en ville que la Prodgers en est cause, qu’elle a posé cela comme une des conditions.
Мені це одразу спало на думку, але не знаю, чому я на цьому не зупинилася. О! дядьку, скільки прокльонів на наші голови! Якби ви могли бачити, яка гіркота на дні моєї душі й на моєму обличчі, коли я це пишу, — ви б, певно, злякалися. Якби ви знали мій гнів і мою ненависть до вас, — хоч який ви дурний, ви б схаменулися. Якби ви могли бачити, якого зла ви мені завдаєте, — мої сльози, мій щем у серці, мої приниження, мою лють і мій відчай, — хоч ви й людина без серця, без честі й совісті, ви б змилувалися наді мною. (пауза1, і сльози, ридання). Я зробила собі гарну зачіску, була свіжа, очі мої блищали — і ось я червона, заплакана й сумна!
Cette idée m’était venue tout d’abord, mais je ne sais pourquoi je ne m’y suis pas arrêtée. Oh ! mon oncle que de malédictions sur notre tête ! Si vous pouviez voir quelle amertume il y au fond de mon âme et dans ma figure quand j’écris cela, certes vous seriez effrayé. Si vous pouviez savoir ma colère et ma haine pour vous, tout bête que vous êtes vous nous arrêteriez. Si vous pouviez voir quel mal vous me faites, mes larmes, mes serrements de cœur, mes humiliations, mes rages et mon désespoir, tout homme sans cœur, sans foi ni loi que vous êtes, vous auriez pitié de moi. (pausa et larmes, sanglots). Je me suis fait une jolie coiffure, j’étais fraîche, mes yeux brillaient et me voilà rouge, éplorée et triste !
Ах! дядьку, мій любий дядьку, дурень ви чи боягуз — я все одно вас проклинаю!
Ah ! mon oncle, mon cher oncle, idiot ou lâche, je ne vous en maudis pas moins !
Я вже не плачу, я трохи бліда, і обурення та гнів знову зробили мене гарною! Так, але лише на ту хвилину, поки я обурена, збуджена; за мить я зблідну. Під очима будуть тіні, а в майбутньому — ще одна зморшка.
Je ne pleure plus, je suis un peu pâle et l’indignation et la colère m’ont rendue de nouveau belle ! Oui, mais ce n’est que pour le moment où je suis indignée, excitée, dans un instant je serai pâle. J’aurai les yeux cernés, et dans l’avenir une ride de plus.
І це ще не все: ми відмовляємо собі в сукнях, не будуємо дому, який так потрібен, я сплю в одній кімнаті з тіткою, у власному домі не маю своєї кімнати, у нас лише один слуга, у нас борги — і ми купуємо віллу Жоржеві!
Ce n’est pas tout, on se prive de robes, on ne bâtit pas la maison qui est nécessaire, je couche avec ma tante, dans ma maison je n’ai pas de chambre, on n’a qu’un domestique, on a des dettes, et on achète une villa à Georges !
О! Боже мій! Боже мій! Досить, іду до мами; хоч би що я сказала, це ніколи не передасть того, що я відчуваю!
Oh ! Mon Dieu ! Mon Dieu ! Je cesse, je vais chez maman, tout ce que je pourrai dire ne sera jamais ce que j’éprouve !
Хай добрий Бог йому простить, а я не маю ні жалю, ні милосердя — і проклинаю його.
Que le bon Dieu le pardonne, mais quant à moi je n’ai ni pitié, ni charité et je le maudis.
Але звідки ця слабкість? Ось я вже каюся, мені вже його шкода. О Боже мій, змилуйся ж наді мною.
Mais d’où vient cette faiblesse voilà que je me repens, que j’ai pitié. 0 mon Dieu, ayez donc pitié de moi.
Примітки
В оригіналі італійською: «pausa». ↩