Субота, 13 березня 1875

Діна і Любімов — ось новина дня. Марія Богданівна Анічкова під великим секретом переказує мамі через Паріса, що Любімов збирається просити Діниної руки. Мою думку тут брати до уваги не можна: я суджу трохи по собі, отже — для себе.
Любімов — бридкий чоловічок. Проте Діні слід було б поквапитися: якщо не помиляюся, їй двадцять; коли ми виїжджали з Одеси, казали, що вона однолітка Милорадовича, а Милорадовичу було пʼятнадцять. Це було 1870 року. Та хай там як, Діні двадцять — точніше, виповниться в травні, за два місяці.
На жаль, вона в усьому мене наслідує і, як і я, хоче казкового принца, — що з її боку видається мені просто кумедним.
Я виписала свої книжки, за півтора місяця вони будуть у мене, і тоді я цілком віддамся класичному, священному й філософському читанню. Справді, я чекаю цього часу з нетерпінням. Після «Дами насолоди» Дюма мені остогид. Сьогодні приходив бридкий граф; я з ним дуже холодна й дуже ввічлива.
Яке убозтво — дожити до шістнадцяти років і мати лише одного закоханого. Щоправда, ми нікого не знаємо, і, може, в мене були невідомі шанувальники — так само як і я була невідомою шанувальницею для декого. Ах! Коли ж, Боже мій, Ти даси мені пожити по-справжньому!