❦
Середа, 10 березня 1875
Лаферʼєр надіслала Надіньці дві дивовижні сукні. Старанність, з якою вона їх пошила, і швидкість, з якою вона їх надіслала, безмежно мені лестять: це ж я їх замовляла.Mercredi, 10 mars 1875
Беру Стьопу й Жюлі, вбраних, як і я, у сіре, і веду їх до Румпельмайера, де на нас дуже задивляються двоє смаглявих новачків.
Je prends Stiopa et Julie tous vêtus de gris comme moi et les mène chez Rumpelmayer, où nous sommes très regardés par deux noirs nouveaux.
Вбравшись у коричневу сукню, я підбираю шлейф, надягаю Дінин капелюх, своє манто, обшите хутром, і зовсім чарівні пантофлі з видри та йду сама пішки до Сапоженікових, а за мною — Фортюне Саїд у лівреї. Немає нічого елегантнішого за мою поставу в цьому вбранні. Так я й іду, горда своїм почтом, уявляючи себе герцогинею доброго старого часу.
Une fois entrée dans ma robe marron, je relève la traîne, mets le chapeau de Dina, mon manteau garni de fourures et des mules de loutre tout à fait gracieuses et m’en vais seule à pied suivie de Fortuné Saïd en livrée chez les Sapogenikoff. Rien de plus élégant que ma tournure avec cet habillement. Je m’en vais ainsi toute fière de mon équipage et m’imaginant une duchesse du bon temps.
Я хотіла подивитися на голову, яку приніс Марі її вчитель, щоб вирішити, чи не взяти його, аби продовжувати мій живопис, що ледве животіє. Голову написано добре, і я вагаюся більше, ніж будь-коли, бо кажуть, що Негр, учитель ліцею, теж дуже добрий.
Je voulais voir la tête que le professeur de Marie lui a apporté, pour juger si je dois le prendre pour continuer ma peinture qui se meurt. La tête est bien peinte et je suis plus indécise que jamais car on dit que Nègre, le professeur du lycée, est très bon aussi.
Від того, що я стільки читаю книжок про королів, принців і герцогів, я переймаю їхні жести, їхні слова і їхню гордість; пихата від природи, я стаю ще пихатішою.
A force de lire des livres de rois, de princes et de ducs je prends leurs gestes, leurs paroles et leur fierté, hautaine de nature, je le deviens encore plus.
Яка ж я дурненька! В Остенде мені траплялося плакати через те, що я не Людовік XIV, а часом мені здається, що я — він.
Petite folle que je suis ! A Ostende il m’est arrivée de pleurer parce que je ne suis pas Louis XIV et, par moments, je crois que je le suis.