❦
Неділя, 7 березня 1875
Dimanche, 7 mars 1875
Трохи гуляю (біла сукня, чорний оксамитовий капелюх, добре). Людей небагато, тобто не було нікого з моїх знайомих. Одіффер так довго не показується, що його, слово честі, вже починає бракувати.
Je me promène un peu (robe blanche, chapeau velours noir, bien). Il n’y a pas beaucoup de monde, c’est-à-dire qu’il n’y avait personne que je connais. A force de ne pas se faire voir Audiffer se fait désirer, ma parole d’honneur.
Кілька разів мені різав очі той, кого я терпіти не можу. Ледве я повернулася додому й перевдяглася в коричневу сукню, як Надінька пропонує вийти; ми беремо фіакр і катаємося до пів на восьму, а перед тим як повернутися, заходимо до Сапоженікових і застаємо там Паріса, який щойно приїхав. У домі радість! Вони якраз збиралися прийти розділити її з нами; я веду їх усіх обідати: Марі, Ольга, Надінька і я беремося за руки й біжимо, мов ті божевільні, якими ми і є, вулицею де Франс — і це в неділю ввечері, я аж здригаюся, як згадаю. Нарешті ми дістаємося цілі й неушкоджені, інші нас наздоганяють, обідаємо на всіх парах, і я веду всіх до цирку, після чого вечеряю і лягаю спати — втомлена, знуджена, приголомшена, думаючи про «звіра, якого не смію назвати...»
J’eus la vue écorchée par ma détestation plusieurs fois. A peine rentrée dans la maison et dans ma robe marron, Nadinka me propose de sortir, nous prenons un fiacre et courons jusqu’à sept heures et demie, avant de rentrer nous entrons chez les Sapogenikoff et nous trouvons Pâris à peine débarqué. La maison est en joie ! On s’apprêtait la venir partager avec nous, je les emmène tous dîner, Marie, Olga, Nadinka et moi nous prenons par les mains et courons comme des folles que nous sommes par la rue de France, et ça un dimanche soir, j’en frémis. Enfin nous arrivons saines et sauves, les autres nous rejoignent, on dîne à la vapeur et j’emmène tout le monde au cirque, après quoi je soupe et je me couche, fatiguée, ennuyée, étourdie, en pensant à « l’animal que je n’ose nommer... »