Субота, 6 березня 1875

Я ходила на урок до Лосселя.
Я не займаюсь із запалом — хоч би що я робила, я завжди гратиму лише посередньо.
На набережній ми беремо до екіпажа мадам де Музе та її кузину. Мадам де Музе не в ладах із маркізою, і разом ми сказали все, що можна було сказати про цю маркізу — колись безвісну і гулящу, тепер — стару смішну маркізу, маркізу завдяки маркізу, якого вона викупила з неаполітанської вʼязниці.
Потім ми провели годину у Музе, після чого я повертаюсь додому й проводжу вечір за читанням «Знаменитих жінок», а потім перечитую свій старий щоденник.
Я щойно зачесалася, як мадам де Лонґвіль на гравюрі — хотіла б бути нею, хотіла б бути чимсь, хотіла б бути кимсь. Але як? Але чим? Справді, цим жінкам пощастило жити в таку епоху, як їхня. Наша, на жаль, — суцільні дрібниці, злидні, підлоти!
І все ж у мене велика амбіція, велика гордість, неосяжні бажання і тверда воля.
Я не негарна; у мене чудове тіло — настільки чудове, що часом, приймаючи ванну (я купаюсь перед великим дзеркалом), я ненароком кидаю погляд у бік дзеркала і, впіймавши себе в позі, як та Фріна зі Всесвітньої виставки у Відні, бачу, що я краща за ту статую, хіба що ступні й руки в мене лише непогані. Часто також, перевдягаючись, у білому атласному корсеті, що нагадує давні ліфи, я бачу, що складена краще за всі гравюри у світі: плечі й руки білі, як молоко, античної форми.
Гадаю, мені не бракує дотепності, а насамперед — амбіції; тут я вже не гадаю, а знаю напевно. Я вмію прикидатися й інколи брехати. Я люблю те, що хочу, і хочу те, що люблю.
Я вірю в Бога й молюся Йому з найдрібнішого приводу.
Хай йому біс! Люди досягали успіху і з меншим.
Щоб піднестись, я пішла б на будь-які жертви.
Я добра, великодушна, щедра; я запальна, — гнів мій майже завжди відкритий, часто грубий, — горда завжди. Я легко спалахую і легко падаю духом; дрібниця підносить мене до небес і так само дрібниця скидає мене вниз.
Я хочу всього — і не маю нічого. Я пожертвувала б усім заради амбіції — всім — я знаю, що кажу, — всім, крім мами і тітки.

Примітки

Ганна Женевʼєва де Бурбон, герцогиня Лонґвіль (1619–1679) — знаменита красуня й політична фігура часів Фронди (1648–1653). ↩
Фріна — знаменита давньогрецька гетера (IV ст. до н. е.). Мабуть, ідеться про мармурову «Фріну» міланського скульптора Франческо Бардзагі, показану на Всесвітній виставці у Відні 1873 р. ↩