❦
Вівторок, 30 червня 1874
Mardi, 30 juin 1874
Вчора ми довго розмовляли з мадам Базілевич — як на мене, вона не надто дотепна. Розповіла їй новини з Ніцци й про тамтешнє товариство.
Hier nous avons causé beaucoup avec Mme Basilévitch, je ne lui trouve pas énormément d’esprit. Je lui donnai des nouvelles de Nice et des Niçois.
Вечеряємо у маркізи Вівіані. Мадам Базілевич іде з нами пішки. Нас прийняв лакей у лівреї, потім — маркіз і маркіза. Я була в білому, з волоссям розпущеним по спині — останніми днями я закохуюся у власне волосся1. Мені воно здається золотавим, кучерявим, шовковистим.
Nous dînons chez la marquise Viviani. Mme Basilévitch vient avec nous, à pied. Nous fûmes reçus par un domestique en livrée, ensuite par le marquis et la marquise. J’étais en blanc et les cheveux sur le dos, ces derniers jours I fall in love with my hair. Je les trouve dorés, frisés, soyeux.
Я примиряюся з манерами маркіза — він же італієць! А італійцеві можна багато чого пробачити. Цей Кірш набридає мені — здається, він наважується мною захоплюватися. Я жодного разу не дивилась йому просто в очі — він того не вартий. Хоч би тримався осторонь, але він хоче бути рівнею.
Je me réconcilie avec les façons du marquis, il est italien ! Et à ce titre on peut lui beaucoup pardonner. Ce Kirch m’ennuie, je crois qu’il ose m’admirer. Je ne l’ai jamais regardé en face, il n’en vaut pas la peine. Si au moins il se tenait à l’écart, mais il veut être un égal.
Я задоволена, коли ми лишаємося в кабінеті маркіза: я, мадам Базілевич, маркіз, його дружина, Діна й Поль. Мама залишилася у вітальні з Кіршем — і добре, що так.
Je suis contente lorsque nous restons dans le cabinet du marquis; moi, Mme Basilévitch, le marquis, sa femme, Dina et Paul. Maman resta au salon avec Kirch, c’était bien heureux.
На мою думку, чоловіки пересичені зношені, та й які завгодно, ніколи не наговорять стільки, скільки дві жінки разом. Мама й Базілевич розмовляли й наговорили стільки, що нас відіслали, а потім Кірш прийшов сказати, що хоч який він старий і пересичений, а слухати того, про що говорили ці дві пані, не може. У маркіза ми весь час сміялися: мова йшла про наш вік — про мій і про вік мого брата. Він хотів довести, що він старший, а маркіз ніяк не міг збагнути, як ми можемо щороку два місяці бути однолітками. Я йому пояснила, і ми сміялися. Він видається мені чарівним і таким вихованим, яким тільки може бути італієць. Маркіза показала мою ніжку, її чоловік узяв її в руку й побачив, на моє велике вдоволення, що взуття на мені якнайпросторіше.
Je trouve que des hommes [Rayé, blasés] usés, et tout ce qu’on veut, ne peuvent jamais dire autant que deux femmes ensemble. Maman et Basilévitch causèrent et dirent tant qu’on nous éloigna, puis Kirch est venu dire que, tout vieux et blasé qu’il est, il ne peut entendre ce que ces deux dames disaient. Chez le marquis nous avons ri tout le temps, il s’agissait de notre âge, du mien et de celui de mon frère. Il voulait prouver qu’il est l’aîné, le marquis ne pouvait comprendre comment nous pouvions avoir pendant deux mois chaque année le même âge. Je lui expliquai et nous riions. Je le trouve charmant et aussi comme il faut qu’un Italien peut l’être. La marquise a fait voir mon pied, son mari l’a pris dans sa main et vit à ma grande satisfaction que j’étais chaussée on ne peut plus largement.
У запалі суперечки він торкнувся рукою моєї щоки, як це роблять в Італії. Я здивувалася.
Dans l’extase d’une discussion il me toucha la joue avec sa main comme on fait en Italie. Je fus surprise.
— О, маркізе, — сказала я, не знаючи, що сказати.
- Oh marquis, dis-je, ne sachant que dire.
— Та чому ж мені не можна зробити цього вам, дитині?
- Comment je ne puis vous faire cela, à vous une enfant.
Я не сердилася, це було кумедно, і він поцілував мене в голову, як дитину.
Je n’étais pas fâchée, c’était drôle et il me baisa la tête comme à une enfant.
Мадам Базілевич добряче нудьгувала: не було жодного пана, який приділяв би їй увагу.
Mme Basilévitch s’ennuyait assez, il n’y avait pas de monsieur qui s’occupait d’elle.
Під час розмови, чи радше суперечки, про вік жінки мені сто разів доводилося стримувати дотепні відповіді й усмішки. Мої пʼятнадцять років стояли переді мною, як бог із машини2. Маркіз Вівіані казав, що жінка стає справжньою жінкою лише в тридцять, а маркіза — що немає нічого, крім молодості.
Pendant une conversation ou plutôt une discussion sur les âges de la femme je dus retenir cent fois des ripostes et des sourires. Mes quinze ans étaient là, devant moi, comme un deus ex machina. Le Viviani disait que la femme n’est véritablement femme qu’à trente ans, la Viviani disait qu’il n’y a rien que la jeunesse.
— Але ж погляньте, — казав він, — на цих двох панночок і на мадам Базілевич: вони чарівні, я вставив би їх у раму, і їм поклонялися б, як божествам, як квітам, але, але жінка тридцяти років, о, жінка тридцяти років! У цьому віці вона вміє подобатися, вона хоче подобатися, вона вміє привабити чоловіка розмовою, вона зріла, ах, жінка тридцяти років, жінка тридцяти років, — повторював він, потираючи руки з виглядом цілком... італійським, — молодість — це поезія, а тридцять — це проза, і яка проза!
- Mais voyez donc, disait-il, ces deux demoiselles et Mme Basilévitch, elles sont charmantes, je les placerai dans un cadre et on les adorerait comme des divinités, comme des fleurs, mais, mais la femme de trente ans, oh la femme de trente ans ! A cet âge elle sait plaire, elle veut plaire, elle sait attirer l’homme par sa conversation, elle est formée, ah la femme de trente ans, la femme de trente ans, répétait-il en se frottant les mains d’un air tout... italien, la jeunesse c’est la poésie mais à trente ans c’est la prose, et quelle prose.
— Проте, — наважилася я, — не полюбивши поезії, не можна полюбити прози.
- Cependant, me hasardai-je, avant d’avoir aimé la poésie vous ne pouvez aimer la prose.
— Ні, — сказав він, звертаючись радше до всіх, — ну ж бо, не можна ж весь час тримати троянду біля носа.
- Non, dit-il s’adressant plutôt à tous, voyons on ne peut pas avoir toujours une rose près du nez.
— Так само не можна весь час тримати персик у зубах, — подумала я... тільки подумала. Я не можу говорити, це безглуздо.
- On ne peut non plus toujours avoir une pêche entre les dents, pensai-je... seulement. Je ne puis parler, c’est bête.
Вечеря, а надто вечір, були приємні, не було цього селюка Кірша; усі кажуть, що він — цвіт бельгійських кавалерів, а мені він жахливий. Він вихований, але мені антипатичний. Ми знову йдемо до Казино, бал ще триває, Макен там, Базілевич бере мене під руку, стає поруч зі мною, але англієць тримається холодно.
Le dîner et la soirée surtout était agréable, il n’y avait pas ce paysan de Kirch, tout le monde dit qu’il est la fleur des cavaliers belges; je le trouve atroce. Il est bien élevé mais il m’est antipathique. Nous allons encore au Casino, le bal dure encore, Macainne est là, Basilévitch me prend le bras, se met à côté de moi, mais l’Anglais se montre froid.
Ми танцювали — я, Боді, Базілевич і Поль — фантазійний контрданс із незвичайними фігурами; було весело.
Nous avons dansé, moi, Body, Basilévitch et Paul, une contredanse fantaisie, avec des figures extraordinaires, c’était amusant.
Я поводжуся дуже добре, і всі мене знають. Ті кілька чоловічих кістяків, що тут є, — теж.
Je me conduis très bien et tout le monde me connaît. Les quelques carcasses d’hommes qui sont ici, aussi.
Тільки навколо нас гурт: Боді, Кірш, Валіцький і Поль — ось їх четверо; убого, але оку приємно.
Nous sommes les seules entourées, Body, Kirch, Walitsky et Paul; en voilà quatre, grande misère mais agréable à l’œil.
Кірш вислизає, а після гри в більярд... цей більярд — місце побачень Базілевич і Макена. Доки не настане її черга, вона з ним розмовляє. Я ніколи не повертаю до нього голови; він підходить і заговорює, я ж відповідаю дуже скупо. Лишімо його цій бідолашній жінці, яка когось шукає. Він гарний, але звичайний. Повертаємося всі разом: я під руку з Базілевич, Поль, Макен, Діна, Валіцький. Але біля Пуона зупиняємося, будимо жінку — та зʼявляється у вікні вся перелякана, в нічному чепці, зі свічкою в руці. Відмикають джерело, і ми набираємо води.
Kirch s’esquive, et après avoir joué au billard, ce billard est le rendez-vous de Basilévitch et de Macainne. Jusqu’à ce que son tour arrive elle cause avec lui. Jamais je ne tourne la tête vers lui, il s’approche et parle, moi très peu. Laissons-le à cette pauvre femme qui cherche quelqu’un. Il est beau, mais ordinaire. Nous rentrons tous ensemble, moi Basilévitch bras dessus bras dessous, Paul, Macainne, Dina, Walitsky. Mais prés du Pouhon on s’arrête, on réveille la femme qui se montre toute effrayée, en bonnet de nuit tenant une bougie à la fenêtre. On ouvre la source et nous prenons de l’eau.
Поль випадково впав на коліна перед Базілевич. Вона попросила не говорити голосно, щоб не розбудити чоловіка. Сміємося. Прощаючись, вона потисла англійцеві руку, але він не відпустив її одразу, а поволі, ковзаючи, і наостанок стиснув їй пальці — було темно, але я бачила. Усю вечерю говорили тільки про нього. Каламбури й дотепи його не надто щадили.
Paul est tombé, par hasard, à genoux devant Basilévitch. Elle pria de ne pas parler haut pour ne pas réveiller son mari. On rit. En s’en allant elle serra la main à l’Anglais, mais il ne la lâcha pas de suite, mais peu à peu en glissant et finit en lui pressant les doigts, il faisait sombre mais j’ai vu. Pendant tout le dîner on ne parlait que de lui. Des jeux de mots et d’esprit ne l’épargnaient guère.
Примітки
В оригіналі англійською: «I fall in love with my hair». ↩
В оригіналі латиною: «deus ex machina». ↩