Неділя, 26 жовтня 1873

Мама все ще лежить. Ми мали піти з Діною до церкви вдвох, але прийшла люта перська, і, на жаль, ми їдемо з нею; але, на щастя, ні вона, ні її чарівні дітки не були поруч із нами. Росіян безліч. Але які ж вони численні й погано вдягнені. Я маю рішучу неприязнь до росіян; я люблю лише англійців, і вони мені ближчі за росіян.
Одразу після сніданку йду з Полем на полювання, бо в нас на віллі є луг, куди часто забігає дичина; та й не кажучи про дичину, ми хотіли вбити звичайних пташок. Мені було важко перестрибувати канави з рушницею, але Поль допомагав. Раз, гадаючи, що ступаю на тверду землю, я загрузла до середини литки в багнюку. Я підібгала спідницю по-селянськи, вдягла жахливі генуезькі черевики, капелюх Поля з опущеними полями, насунутий на голову, і з рушницею в руці — напевно, це була не та панночка, лагідна, як ранкова роса! А англійці, що проходять через сад із церкви, — я повернулася до них спиною, щоб хоча б не бачили мого розпашілого обличчя.
Двічі я влучила, але ми не змогли знайти пташок.
О четвертій ми виїжджаємо на концерт оркестру. Я ходила на полювання, щоб трохи поліпшити колір обличчя — я була дуже бліда. Ми прогулялися пішки — я, Бет і тато; потім ідемо до Румпельмаєра, княгиня платить — отримала дві тисячі від свекрухи. Віж'є була дуже кумедна, в стилі Козодаєвої. Надзвичайно кумедна.
Багато людей, але самá наволоч. Сумно, коли бачиш лише наволоч!
Я написала листа італійською для Жоржа. Завтра ми з Полем ідемо на полювання о п'ятій ранку.

Примітки

Англійською в оригіналі: dislike.