Вівторок, 17 червня 1873

Я прокинулася трохи пізно, о дев'ятій, і дізналася, що пані Сапоженікова ночувала в нас, що вони — мама, тітка й пані Сапоженікова — повернулися о першій і ще балакали до світанку. Я була в ліжку, коли вона прийшла мене поцілувати, кажучи, що хоче побачити мене такою, як я бачила її вчора. Ми пили чай десь о пів на одинадцяту всі разом. Пані Сапоженікова розповідала про всі свої анонімні листи, наклепи, нещастя і т. д. і т. д. У неї там справжня Толстая. Через годину після другого сніданку удвох вона поїхала, і мама та інші проводили її на вокзал. Валіцький дістав їй грошей, він бігав увесь ранок.
Ми залишилися вдома. Весь час до приходу Говардів я витратила на зачіску. Прийшли лише Елен і Ліз. Я докоряла, що залишили Аґґі й хлопців, але в них був урок (сіра батистова сукня, гарна). Перед обідом ми сиділи в саду. Я кинула мавпу у воду й побачила, як вона пливе, — вперше. Пообідали; потім грали в крокет, я його сьогодні випробувала. Лише одна партія, але тривала досить довго, бо мені важко було добре грати на камінцях. Потім принесли морозиво в сад. Після кількох кіл по саду мама попросила нас зайти, я послухалася, але повернулася найдовшим шляхом.
Ми ще якийсь час лишалися в кімнаті без свічок, у присмерку, коли прийшла пані Говард. І ще вона пробула з чверть години, перш ніж діти пішли. Загалом я добре провела час.
Я була дуже бліда, і я бліда вже давно, я стаю негарною. Мене сьогодні лаяли за блідість і мішки під очима. Хіба ж це моя вина? І хіба б я не віддала все на світі, щоб бути рожевою і гарненькою? Це ці потрійні хвилювання: втрачений час, пропущені уроки, бажання вчитися, тривога за те, чи я з ним познайомлюся, чи він мене покохає. Все це виснажує мене до крайньої міри.

Примітки

В оригіналі англійською: «anxiousness».