Понеділок, 9 червня 1873

У церкві (сіра суконна сукня, новий капелюшок). Трійця; церква вся прибрана квітами й зеленню. Відправляли урочисту молитву, де священик просив прощення гріхів. Він перелічував їх усі. Потім молився на колінах. Усе, що він казав у цій молитві, так добре стосувалося моєї, що я стояла нерухомо, слухаючи й підтримуючи цю молитву. Я вдруге так добре молилася в церкві. Перший раз — на Новий рік. Бо літургія стала такою банальною, і потім, речі, які там кажуть, — не повсякденні, не для всіх; я йду до церкви, бо всі йдуть. Але не молюся. Молитви й гімни, які співають, не відповідають тому, що кажуть моє серце й моя душа; вони заважають молитися на волі. Тоді як ці урочисті молитви, де священик говорив про речі, що зачіпають кожного, і де кожен знаходить щось, що стосується його власних почуттів, — мене пронизують.
Після церкви — до мадам Теплакової; вона хотіла, щоб ми в неї поснідали. Мама їла, а я — дивна: не можу їсти поза домом або хіба в готелі. Мадам Теплакова — дуже люб'язна жінка, особливо світська. Вміє тримати себе, люб'язна, не набридаючи людям, і завжди знаходить, що сказати. Люблю таких людей; мені не потрібно проникати в глибину серця; бачу, що вона люб'язна, мила, нерозумна, каже, що мене любить, — і цього мені досить. Досить кількох друзів; решта — аби були добрі й люб'язні зі мною, і я задоволена. Вона дала мені квітку кактуса, сказавши, що хоче подарувати цю квітку мені, бо дуже мене любить, щоб я пам'ятала про її симпатію, хоч бачимося рідко. Я висушила цю квітку.
Від дому, де зустріли пана Ненькова, поїхали до Паттонів, які зараз на віллі Савельєвих, поки їм ремонтують будинок. Дивуюся, як мадам Паттон може жити в домі, де стогони її помираючої матері, здається, ще лунають. Вона скаржилася мамі, що жити в цьому домі жахливо. Яка тварюка цей Паттон — змушувати її там жити! Ми знайшли їх на терасі; діти підбігають нам назустріч, запросили нас (мене й Діну) піти на кілька хвилин до саду. Але оголосили обід — шкода, бо вони дуже милі й я починала їх любити; мені навіть хочеться ходити до них. Ми тоді від них пішли.
Увесь решту дня шукали квартиру — і знову нічого. Я настільки стомлена, що не відчуваю ні рук, ні ніг.
За обідом — загальна сварка, як щодня. Дідусь роздратований через від'їзд мадемуазель Коліньон. Він злий, дратівливий і чіпляється до всіх. О, Боже мій, як я стомлена від цього життя, як нещасна, як хотіла б жити спокійно, без цих жахливих, нестерпних, огидних сварок!!!!
Уже два місяці я не я; щось тисне на мене, мене тривожить сумне передчуття, я нещасна! О, чого б я не дала, щоб повернути минуле щастя! Я була цілком задоволена й щаслива, а ось тепер — не знаю чому — нещасна й скучна. Усе, здається, мене покидає; я навіть мріяти не можу. Це як інше життя; минуле здається сном, теперішнє — сумне, дуже сумне. Не можу пояснити цю тугу; нічого не сталося — а все ж! Що зі мною буде — не знаю. Але тільки мені так тяжко.
Мама відчуває ту саму сум. О, Боже мій, збережи нас від усякого нещастя! Захисти нас! Не покидай нас!
До Тебе звертаюся, коли нещасна. Ти один можеш зробити мене щасливою й захистити від будь-якої біди. Будь і цього разу милосердний. Поверни мені мир, спокій. До Тебе звертаюся, о Боже мій!
Мій голос здіймається до Всевишнього; безперестанку я волаю до Нього, мій голос здіймається до Всевишнього, щоб Він зволив мене вислухати. О, Пресвята Діво Маріє, змилуйся наді мною! Захисти мене своєю святою молитвою.