Вівторок, 10 червня 1873

Я почала серйозне вивчення малюнку.
Знову квартири. Це слово просто починає мене бридити. Ми з тіткою взяли фіакр і поїхали шукати житло. Вгору-вниз, вниз-вгору! Піднялися десятками сходів — без успіху. Є кілька речей, які можуть нам підійти, але ніхто не вирішується (цей папір п'є). Я повернулася близько п'ятої; перевдяглася (сіра суконна сукня, дуже добре; обличчя стомлене всі ці дні) — приміряти блакитну сукню, але крамницю знайшли зачиненою з приводу смерті. Я знову дуже стомлена; почуваюся слабкою, нездатною працювати; літо в Ніцці мене вбиває. Мені нудно, нікого немає, спека мене дратує, я роздратована, нудьгую й щомиті готова плакати. Це руйнує мій характер, здоров'я, зовнішність — словом! Я страждаю! Боже мій! Боже мій! Зробіть так, щоб я виїхала з Ніцци, в ім'я Пресвятої Діви й нашого Спасителя! Я не маю ні хвилини спокою. О, Господи, врятуй мене!!! Живемо лише раз. Проводити літо тут — це смерть! Це втрачати половину життя! Я зараз плачу; сльоза впала на папір. О, якби мама й решта знали, як мені тяжко тут залишатися, — вони б мене, звісно, не тримали в цій жахливій пустелі. Я втрачаю здоров'я через постійне хвилювання, нудьгу, через... не знаю що. Коли людина так хвилюється, завжди старіє до часу, стає злою!
В ім'я того, що маю найдорожче на світі, благаю Тебе, Боже мій, заспокоїти мене, повернути мені спокій.
[На полях: Я скупалася в морі.]
Він мене зовсім не займає; стільки часу нічого не чую, що він здається мертвим. І потім — я в тумані; минуле ледь пам'ятаю, майбутнє здається огидним! Я вся змінилася: шкіра потемніла, волосся теж; я схудла, очі запали, під очима мішки, губи бліді, голос хрипкий; я потворна, дуже потворна. Раніше, прокидаючись, я була рожева й біла, свіжа. А тепер! Але що мене так гризе? Що зі мною сталося? Що станеться? Ще раз благаю Тебе не карати мене за капризи й грубощі до матері й решту!
Мені здається, що якийсь голос каже мені змінитися — або буде пізно. Мене покарають, якщо не зміню. Я все витерплю. Буду доброю, лагідною — тільки допоможи мені в цьому, Боже мій!
Чернікофф, мадам Теплакова, Данілова й ще не знаю хто приходили. Я не виходила; потім усі поїхали до Монако, крім тата й мене.