Неділя, 25 травня 1873

Після сніданку пішли до церкви (сукня кольору екрю, волосся зібране догори, добре). Людей було багато, нічого елегантного. На мене дуже дивилися. Я була найкраще вдягнена; були шовкові сукні й усілякі вигадки, але моя проста сукня з батисту й мій солом'яний капелюшок із піднятими крисами й пір'їною півня, без квітів, без стрічок, були найкращі. Потім увійшли мадам Бекетова й пан Тормосов. Мадам Бекетова потиснула руку мамі, яка мене їй представила. Раптом дивлюся праворуч — і кого бачу?.. Абрамовича. Я була дуже здивована й навіть рада, бо він мені нагадав Ніццу й решту. Він теж був здивований і радий, підійшов до мами й поговорив з нами. Мама вийшла посеред літургії — мусила піти до Гактіуса; я лишилася з Юрковим.
Після літургії мадам Бекетова говорила зі мною дуже люб'язно. Потім Абрамович наговорив мені купу компліментів і дурниць, але я його досить люблю — він не антипатичний. Пішла з Юрковим і Полем до Сапоженікових. Не можу почуватися в них вільно: вони надто зухвалі — ні, не те; вони не люб'язні — ні, не те; вони надто напружені — ні, ні. Вони — дівчата — вільні, і не лише вільні, а різкі й розв'язні, інтимні з хлопцями. Вони мені не подобаються, одним словом. У них я почуваюся скуто, як на голках.
За обідом мама прийшла трохи пізніше. Мадам Бекетова була за обідом — це чарівна жінка, дуже симпатична, весела, люб'язна. Після обіду, коли мама сказала, що хоче їхати, я їй казала, що вже нема часу, бо за обідом говорили, що мадам Бекетова, пан Юрков, Сіма й Олексій поїдуть верхи, і пан Юрков запропонував дістати мені амазонку в мадам Кабнілиної — і коня. Мені страшенно хотілося залишитися. Мадам Бекетова теж просила, щоб ми лишилися. Вона дуже весела й любить трохи шалені речі. Ми лишилися. Пан Юрков приніс мені амазонку, я причепурилася якнайкраще. Чекаючи на комірець і манжети, сиділа напівроздягнена в спальні. Я палала від нетерпіння, тим більше що мені не терпілося вже їхати. Нарешті я була готова. Ми вирушили.
Ось де я знову бачу Божу Доброту до мене. Коли ми проїхали деяку відстань кроком, мадам Бекетова сказала перейти на трот (це вона й пан Юрков нами керували). Моє серце забилося, бо мені було соромно не вміти їздити англійським тротом; я подумала, що помолюся Богу, щоб допоміг, але не наважилася. Він не сповнив би цієї молитви так одразу. Але хоч я й не молилася словами, вся моя істота молилася. Ми перейшли на трот, і за кілька хвилин я вхопила англійський трот і їхала досить добре. Я не очікувала, що Бог це зробить! Я була вражена. Не хотіла вірити, що це реальність, — здавалося фантазією моєї уяви. Але весь час після того я їхала тротом непогано — вхопила рух. Слава Небесам! Іншим це здається смішним, але для мене все робиться Його волею, і мені не соромно просити Його про найдрібнішу річ.
Ми їхали разом, п'ятеро верхи, за нами — екіпаж з мамою, Марі, Ольгою, швейцарською панянкою й маленьким Канчиним. Дорога спочатку була вся на сонці, яке мене жахливо пекло, потім ми в'їхали в щось на кшталт
лісу, де ми їхали тінистими, зеленими, прекрасними алеями. Ми їхали ґалопом, тротом і кроком; я їхала то з Олексієм, то з Сімою, з усіма потрохи. Мадам Бекетова, тримаючись поруч мене, розмовляла дуже мило. Питала, чи ті, кого вона знає в Ніцці, ще там, ім'я цього, того, про прогулянки верхи, про спільних знайомих. Я сказала, що хотіла б купити всіх коней, щоб їх так не заганяли.
— Яка безмежна уява! — каже вона мені.
— О так! Я спускаюся на дно моря й піднімаюся до хмар, коли візьмуся за це.
— Це недобре, не треба попускати повіддя уяві.
Ми продовжували в такому тоні ще деякий час. Її розмова дотепна, жвава. Я нею майже зачарована. Після шаленого ґалопу мої коси розсипалися; вона тримала мій капелюшок, поки я їх поправляла. Прогулянка була чудова, я дуже задоволена, що лишилася. Але трапляються такі кумедні речі: тільки-но збиралася їхати — і ось я верхи, амазонка, кінь — все з'являється як за чарами. Моя сукня тощо лишилася в Сапоженікових. Я вдяглася, й ми спустилися до салону. Марі Сапоженікова підійшла й каже:
— Чи поговориш зі мною трохи англійською?
— Залюбки, — кажу їй.
І ми поговорили кілька хвилин. Потім вона звертається до мами і поблажливим, зверхнім тоном каже, що я говорю непогано, але мені бракує того й того. Це маленька сучка, яка занадто багато бере на себе, вискакує наперед, зухвала й настирна. Вона мене розсердила ще вранці, сказавши, що я покидаю маму.
Я відповіла, що мама лишається сьогодні не тому, що я її покидаю, і що ті, хто командує своєю матір'ю, напускають на себе покірний вигляд, але ті, хто просто в добрих стосунках зі своєю матір'ю, можуть її попросити — і вона зробить, не потребуючи наказу. Я поставила її на місце; вона була трохи збентежена, вертихвістка!
Сіма вчора мало не залицявся до мене, сьогодні верхи — ні, бо подумав: навіщо сердити Марі. Я тут на один день, а вона лишається, і він живе в них — практичний хлопець.
Поля з нами не було; він має збентежений, сором'язливий вигляд, не
вміє тримати себе гордо — а це особливо потрібно в Сапоженікових. О, Боже мій, зроби, щоб він був добрим хлопцем! Як мені за нього боляче; як я хотіла б бачити його шанованим, таким, що добре вчиться, бажаним. Як я хотіла б, щоб він став чесною й доброю людиною. Не хочу вірити, що він поганий. Брешуть. Він робить дурниці — і все. Ти допоможеш, Боже, щоб він став добрим — він стане, якщо Ти захочеш.
Абрамович і Тормосов були в нас.
Загалом, я задоволена поїздкою до Женеви. Особливо кінною прогулянкою — вона була довга, три з чимось години. А мадам Бекетова — ось це чудова жінка, вона так добре їздить верхи. Розважається все життя, блаженна. Завтра ми виїжджаємо; Поль лишається складати іспити, потім приїде до Ніцци — житиме вдома, готуючись до університету. Нехай Бог йому допоможе!
Такий надзвичайний день, як сьогодні, — і не знаю, що ще писати. Коли маєш надто багато справ — не робиш нічого. Я думала, що матиму страшенно багато описувати, — і ось я вичерпалася. Хотіла б, щоб настала зима, щоб його побачити й, якщо Бог хоче, познайомитися; Бог стільки робить для мене — хіба я не маю права сподіватися anche questo. Від найменшого до найбільшого — я все прошу в Бога. Він єдиний досить великий, щоб бачити всі дрібні інтереси Своїх дітей, розуміти найменші бажання. Його одного наважуюся просити. Він один може дати мені те, що прошу. Він один добрий до нас.

Примітки

В оригіналі англійською — «I longed to go away».
В оригіналі англійською — «ashamed».
В оригіналі англійською.
Італійською в оригіналі: «і це також».