Понеділок, 31 березня 1873

На прогулянці (чорна тафтова сукня Діни, рожевий капелюшок, гарно). Я тепер у серії старих суконь. Сьогодні наш день — прийшло багато людей, нікого з товариства. Мені здається, що з купівлею вілли наші знайомства зміняться; принаймні, сподіваюся. Пані Канепа погоджується на наші умови — чекаємо лише на довіреність, яку їй має надіслати чоловік. О, яке щастя, Боже мій, якщо зможемо мати цю віллу! Я так цього бажаю! На прогулянці доволі людно. Джоя у смугастій небіленій східній тканині, дуже гарна — вона завжди на мене дивиться.
І знову сьогодні, під час уроку, шум його екіпажа мене приголомшив — як я шкодую, що не була в ту мить біля вікна.
Гагарін приходив, ми говорили про купання — будемо купатися в ту саму годину.
Увечері мама, тітка, Діна й Маркевич в Опері Фаро — балет «La Giocogliera» та «Il Ponte del Diavolo». Герцог, мабуть, уже в Ніцці, бо наступного четверга — стрільба по голубах. Я б хотіла, щоб він там був. Боже мій, Боже мій, як я бажаю з ним познайомитися — ніколи в житті ще не бажала нічого з більшим запалом. О, якби він міг мене покохати!
Ось який план у мене в голові: я б хотіла познайомитися з Суворовими, Гальве й компанією, бути з ними часто — по-перше, тому що панна де Гальве мені надзвичайно подобається, а по-друге, тому що, бувши з ними, я була б з герцогом — ось головна справа — якби можна було з ними познайомитися. Це було б нескладно, якби я сказала мамі чи тітці про свій задум: вони могли б познайомитися з герцогом навіть у Монако, але якщо мені не вдасться, мені було б соромно, якщо хтось про це заговорить. Те, чого я хотіла, — справді неприємне. Мені б сказали: ось дурепа, що вона вигадала! Натомість, нікому нічого не кажучи, навіть якщо не вдасться — мені не буде соромно. Хоч так у мене менше шансів, але я більше покладаюся на Бога, і все в Його руках, і ні в чиїх інших. Якщо Господь захоче — Він зробить це без чиєїсь допомоги. Я довіряю Йому. [На полях: Це цілком природно.]

Примітки

Італійською: «Жонглерка».
Італійською: «Диявольський міст».