Вівторок, 1 квітня 1873

Сонце, вітер, пил — доволі гарно.
Кінь Каноссосів «Сорнетт від Лайта й Сюрпріз, під сідлом Пратта, належить майору Фрідоліну». Закінчила «Горб» олією.
І знову сьогодні допотопна сукня — моя спідниця й жакет з чорного оксамиту, а зверху туніка й безрукавий жакетик з чорного кашеміру Діни; виглядає дуже добре. Гадаю, це тому, що я вмію носити сукню й маю елегантну поставу, бо та сама сукня на іншій — зовсім інша. На прогулянці (ця сама сукня, капелюх «бандит», сіра вуаль, дуже-дуже гарно) не дуже людно. Мене багато роздивлялися. Хотіла б знати, чому на мене дивляться — тому що я смішна, чи тому що гарна. Я б дорого заплатила тому, хто скаже мені правду. Хочеться запитати когось (молодого чоловіка), чи я гарна, наївним тоном.
[Упоперек: Я виглядала як маленька бабуся.]
Я завжди люблю вірити в хороше, тому вважаю, що це скоріше тому, що я гарна, а не смішна. Можливо, я помиляюся, але якщо це ілюзія — я волію її зберегти, бо вона приємна. Що поробиш — у цьому світі треба повертати все на краще й не турбувати себе, не створювати собі прикрощів. Життя таке прекрасне, таке коротке.
Я думаю про те, що робитиме мій брат Поль, коли виросте. Яку професію обере? Бо ж він не може провести життя, як багато хто: спершу прогулюватися, а потім кинутися у світ гравців і кокоток, тьфу! Та й не матиме на це коштів. Я писатиму йому щонеділі розсудливі листи, не повчальні — ні, це його відштовхне, — а по-товариськи. Зрештою, я зумію підійти до справи й, з Божою допомогою, зможу мати на нього якийсь вплив, бо він має бути чоловіком.