Понеділок, 17 березня 1873

На вокзал, щоб проводити Еміля та Софі (чорна сукня, сірий жакет), але в Італії сталася залізнична аварія, і через це не хотіли брати скрині важчі за п'ятдесят кілограмів.
Софі мусила все перепакувати і замість двох зробити чотири скрині. Вони їдуть завтра. Потім до Говардів по книжку — ми не виходили з екіпажа; потім трохи пішки додому з одного кінця прогулянки до іншого. Бачила мадемуазель де Ґальве — як вона гарно вдягнена й зачесана! Хотіла б знати, хто шиє їй сукні. Вона така мила, з таким гарним виразом обличчя — сором'язливим, дитячим. Не скажеш, що здатна палити й носити занадто відкрите декольте, як того вечора.
Хотіла б бути зачесана й одягнена як вона — просто, вишукано. Діна сказала мені сьогодні вранці, що вчора Джоя була в театрі зі своєю старою та якимось паном: чи не сталося так, що герцога відсунули через брак грошей і що вона його покинула? Ні, я знаю: поки герцог мав досить грошей, щоб утримувати її від інших, він це робив, але тепер він досить розорений, а вона не може залишатися без доходів. Але як він це терпить? О! Та чи має він її як дружину, всю свою — він знає, що вона його так само, як і інших; отже, якщо вона з якимось чоловіком, це не означає, що герцог уже не поруч.
[Упоперек: Яка наївність!]
Вона не його дружина. Це кокотка найвищого ґатунку, яку він утримує. Але якби він дивився на неї лише так, чому вона подорожує з ним? Чому він їздить до неї щодня? Ні, вона міцно його тримає. Я нічого не знаю; як думати про все це? Знаю лише, що маю молити Бога мені допомогти, [закреслено: почути мою молитву.]
Як я його кохаю — кохаю по-справжньому, навіть коли його не бачу,
[Упоперек: Особливо відтоді, як його не бачу.]