❦
Субота, 8 вересня 1884
Мені б слід шкодувати, що цей селянин Еміль не помер. Знаєте, що він заповів мені, вирушаючи до Алжиру? Бо він, виявляється, склав заповіт після памʼятника Ґамбетті. Він сказав мені про це, бо я говорила про свій похорон і про те, що виконувати мою останню волю доведеться саме йому.Samedi 8 septembre 1884 Je devrais regretter que ce paysan Emile ne soit pas mort. Savez-vous ce qu’il m’avait légué en partant pour l’Algérie ? Car il a fait son testament à ce qu’il paraît après le monument Gambetta. Il me l’a dit parce que je parlais de mon enterrement et qu’il serait chargé d’exécuter mes dernières volontés.
Так от, він заповідав мені свій портрет роботи Жюля.
Eh bien il me léguait son portrait par Jules.
Це зворушливо й мило — більше, ніж я можу висловити. Так великодушно подумати про мене в таку хвилину.
Ça c’est touchant et gentil plus que je ne sais dire. Avoir pensé si magnifiquement à moi dans un tel moment.
Жюль був при смерті, ми в це не вірили, а він щойно провалився з Ґамбеттою... То був кінець усьому. Саме з нагоди памʼятника я написала йому того листа, який він показав Жюлеві, і дружба Жюля бере початок з Алжиру. Тепер, як каже Еміль, він нас обожнює.
Jules était à la mort, nous n’y croyions pas, et il venait de rater Gambetta... C’était la fin de tout. C’est à l’occasion du monument que je lui écrivis la lettre qu’il montra à Jules et c‘est d’Alger que date l’amitié de Jules. Maintenant il nous adore à ce que dit Emile.
Що ж до мого листа, то я його склала, зважила, вибудувала з думкою про Жюля, звісно.
Quant à ma lettre je l’avais composée, pesée, arrangée en vue de Jules, bien entendu.
А здавалося, ніби написано одним духом, абияк. Ось що таке мистецтво, діти мої. І все ж я щира!
Et ça avait l’air d’un seul jet, à la diable. Voilà l’art mes enfants. Et pourtant je suis sincère !