Вівторок, 12 серпня 1884

Словом, друзі мої, усе це означає, що я хвора. Я ледве тягну ноги й борюся, але сьогодні вранці мені таки здалося, що я ось-ось капітулюю, тобто ляжу й більше нічого не робитиму. Аж тоді одразу повернулося трохи сил, і я знову поїхала шукати дещо для картини.
Моя слабкість і моя заклопотаність віддаляють мене від реального світу; ніколи я не осягала його з такою ясністю — ясністю понад те, на що зазвичай здатна. Усе це постає в подробицях і з гнітючою чіткістю.
Я, чужинка, невігласка й, зрештою, надто молода, чіпляюся до невдало скроєних фраз найбільших письменників і до дурних вигадок найзнаменитіших поетів. А газети — я не можу прочитати трьох рядків, не обурюючись. Не лише через те, що це куховарська французька, а й через думки... Немає в них нічого правдивого! Усе домовлене або оплачене!
Ні сумлінності, ні щирості!!! Ніде. А коли бачиш шанованих чоловіків, які, скоряючись партійному духові, кажуть брехні чи дурниці, в які самі не можуть вірити!! Це... аж нудить.
А він на цьому слові став,
Як раптом гамір залунав: То спритні моряки прибули В своїй пірозі, мов на торг.
А кит, охоплений переляком, Пророка кинув за бортом І геть подався, повен жаху, Чимдуж до іншого плеса. Отак скінчилася пригода; Тоді Йона, що був мастак, Її вписав у Святі Письма Й послав замітку в «Спорт».
Я склала цей чудовий куплет за вечерею при Сент-Аманові, який у захваті.
Ми повернулися на вечерю, вийшовши від Бастьєна, який усе лежить, але обличчя в нього спокійне, а очі ясні. У нього сірі очі, чарівна краса яких, природно, недоступна простолюдові.
Ви мене добре розумієте? Очі, що бачили «Жанну дʼАрк». Ми говоримо про неї. Він скаржиться, що його недостатньо зрозуміли... а я кажу йому, що його зрозуміли всі, хто не тварюки, і що «Жанна дʼАрк» — твір, про який думаєш речі, які неможливо сказати йому в обличчя. Ах! якби ж я добре чула!!
Зі мною він говорить інакше, ніж із мамою, Діною чи тіткою, говорить про речі [Слово викреслено] високі, а я... Бо буває, що я не чую!!
Це так жахливо, що я не можу нічого сказати.
Він говорить мені про мою картину, і я знову її собі уявляю, тільки ж оскільки він думає так само, як я, то радить робити те, що я й сама вже мала намір зробити, і це ніяково — він може подумати, що я геть-чисто йду за ним.
— Не повчайте мене надто, бо я можу вас послухатися, а я не хочу.
Я була в білому, у маленькому батистовому капорі на шнурочку. Але він мене не бачить.

Примітки

Закінчення жартівливих куплетів Марі про Йону (початок див. у записі за 9 серпня). «Спорт» («Le Sport») — паризька газета. ↩
«Жанна дʼАрк» (1879) Бастьєна-Лепажа — його найуславленіша картина, де юна селянка постає під час видіння у своєму саду. Нині зберігається в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. ↩