П'ятниця, 25 липня 1884

Ах, Жуї, Жуї! Мене аж лихоманить, і я ледве стримуюся, щоб не заплакати.
Оскільки я ревную до Божидара, я даю йому вказівки в третій особі. Почувши, як він каже, що Еміль дозволив йому називати брата на ім'я, я зашарілася з досади. Отак-от.
Отже, він у ліжку, йому послали бозна-що, і новини недобрі; піду завтра. Боже мій, якби я могла повірити, що йому це приємно, я ходила б щодня, як він захотів би.
Ґавіні приходять попрощатися, вони вирушають до Ажена.
А я зі своїм Жуї!! О! Жуї! Щоб себе оглушити, я пересідаю за столом, велю обставити моє крісло ширмою й влаштовуюся в ньому, наче у вартовій будці, наполовину сміючись, наполовину кричачи, на превелику втіху моїх рідних і Божидара. Так, я їм м'ясний порошок і даватиму його їсти Жюлеві.
Це мені прописано, і я граю в хвору: крісло, ширма, три пляшки, жаровня, фрукти, сиропи, два бульйони... Це дуже кумедно.
Ах! яка ж біда!
Ах! яка ж біда!
Ах! яка ж біда!