Середа, 23 липня 1884

Я лютую. Канробери не дадуть мені спокою, доки я не напишу їм картину для Клер. Це огидно, але торік я припустилася цієї слабкості.
О! напрямки вони мене не просять, але нашлють на мене Клер, яка заважатиме мені працювати. Зі сказом у серці я зважуюся віддати їм сім днів зараз же!
Якщо я їм цього не зроблю, не матиму спокою цієї зими. Клер вічно буде тут. А як її здихатися. Та коли їхню картину буде написано, я легко її позбудуся. Та все ж це підло й гидко.
І це моя провина! Лишається тільки посваритися або скоритися.
Це до сказу, до сказу, до сказу.
А моя картина вже накидана, натурників знайдено. Я з п'ятої ранку гасаю Ла-Віллеттом і Батіньолем, Розалі підходить до людей, на яких я їй вказую. Ні, це не легко й не зручно.