❦
Неділя, 15 червня 1884
Цей звір Айєм приходив сьогодні зранку. Він радить мені просити за «Збори» дві тисячі пʼятсот франків.Cet animal de Hayem est venu ce matin. Il me conseille de demander deux mille cinq cent francs du Meeting.
Я казала вам, що, здається, якийсь Оппе й К° питали в мене ціну. Це великі комісіонери. Я мала дурість сказати шість тисяч франків. І, природно, відповіді нема. Це люди, що купують на перепродаж, а шість тисяч франків для торговця — це дорого. Айєм каже, що Монтенар, який має певний нагороджений талант, сказав йому, що страшенно любить мій живопис і що він робив йому компліменти про мене.
Je vous ai dit que je crois que un nommé Oppé et C° m’a demandé le prix. Ce sont de grands commissionnaires. J’ai eu la bêtise de dire six mille francs. Et naturellement je n’ai pas de réponse. Ce sont des gens qui achètent pour revendre et six mille francs pour un commerçant, c’est raide. Hayem dit que Montenard a un certain talent récompensé, lui a dit aimer énormément ma peinture et qu’il lui a fait des compliments sur moi à lui.
Він приймає вітання з того, що відкрив мене! Паскудний єврей. А тим часом він усе ходить околясом і нічого не вирішує.
Il se fait féliciter de m’avoir découverte ! Sale juif. En attendant il tourne toujours sans décider rien.
Я починаю трохи ненавидіти Жюліана. Мої симпатії чи моя ненависть повільні. Треба кількох ударів, а тоді настає мить, коли я підбиваю підсумок і складаю все докупи. Цей торговець юшкою завжди плів про мене дурниці під приводом розповідей про дивацтва «цієї надзвичайної натури». Він ніколи не був другом, спершу він почав думати бозна-що, речі в дусі того товариства, у якому він обертається, усіляких напівсвітських дамочок, Картрайтів тощо. А ще це істота, при якій можна сказати, що я ходила танцювати на якийсь бал для простолюду біля міської застави, — він і не здригнеться й не скаже ні «ні», ні «так». Тепер ми помирилися, але мир, як і з моєю родиною, — то зневажлива байдужість; він не такий дурний, як моя родина, але дав мені чимало розчарувань. По суті — дуже груба натура.
Je commence à détester un peu Julian. Mes sympathies ou mes haines sont lentes. Il faut plusieurs coups et alors vient un moment ou je récapitule et additionne. Ce marchand de soupe a toujours dit des bêtises de moi sous prétexte de raconter les originalités de « cette nature extraordinaire ». Il n’a jamais été un ami, d’abord il a commencé par penser Dieu sait quoi, des choses dans le genre du monde qu’il fréquente, des demi-castors, des Cartwright etc. Et puis c’est un être devant lequel on peut dire que j’ai été dansée dans un bal de barrière, il ne bondira pas et ne dira ni non ni oui. Nous avons fait la paix maintenant mais la paix comme avec ma famille, c’est de l’indifférence dédaigneuse, il n’est pas si bête que ma famille, mais il m’a donné bien des désillusions. Un fond très grossier.
Натомість Тоні порядний, хоч і обмежений; але Жюліан теж обмежений, тільки він сучасніший, він знає, що балакають на бульварі, і обожнює Бальзака. Ні, друзів у мене нема. Є, щоправда, архітектор, але він більш ніж обмежений, проте натура дуже вірна, славний хлопець.
Tandis que Tony est propre quoique borné; mais Julian aussi est borné, seulement il est plus moderne, il est au courant ce qui se dit sur le boulevard et il adore Balzac. Non, je n’ai pas d’amis. Il y a bien l’architecte mais il est plus que borné, pourtant c’est une nature très loyale, un brave garçon.
Канробери? Як на те пішло, але я не звіряюся їм цілком, потрібен час. Так, час. Безперечно, є симпатія чи антипатія з першого погляду, але потім настає дуже довга робота.
Les Canrobert ? Si l’on veut, mais je ne me livre pas entièrement avec eux, il faut le temps. Oui, le temps. Il y a certainement la sympathie ou l’antipathie à première vue, mais après il y a un travail très long.
Є й люди, які спершу нічого тобі не промовляють, ось Еміль. А з Жюліаном — лише за кілька місяців я почала любити його бесіду, я була доволі дурна, щоб тішитися з того, що він вважав мене збоченішою, ніж я була. А потім потроху я помітила, що розуму в нього не так уже й багато.
Il y a aussi des gens qui d’abord ne vous disent rien, tenez Emile. Et Julian, c’est au bout de quelques mois que j’ai commencé à aimer sa conversation, j’étais assez bête pour être flattée parce qu’il me supposait plus perverse que je n’étais. Et puis petit à petit je me suis aperçue qu’il n’a pas tant d’esprit que ça.
У Булонському лісі я в сірому й гарна. У ті часи, коли я ходила гуляти щодня, у мене завжди було якесь обличчя, з яким мені кортіло зустрітися. Я йду й не дивлюся, ніхто мене не цікавить. Памʼятаєте, в Італії? Загалом я ні за чим не шкодую, той минулий час не був щасливіший, він був лише інакший... А все ж... було веселіше, мене цікавили молоденькі кавалери...
Au Bois, je suis en gris et jolie. Dans le temps où j’allais me promener tous les jours j’avais toujours une tête que je tenais à rencontrer. Je vais et je ne regarde pas, personne ne m’intéresse. Vous rappelez-vous en Italie ? En somme je ne regrette rien, ce temps passé n’était pas plus heureux, il était seulement autre... Pourtant... c’était plus gai, je m’occupais des petits jeunes gens...