Субота, 14 червня 1884

Багато гостей у мамин прийомний день. Яка ж я елегантна! Сукня в чистому стилі Людовіка XVI, із сірої тафти, з жилетом із білого шовкового мусліну.
Є Міссак, який, як гадають, не почуває до мене нездоланної відрази.
Посаг! А ще я мила. Він приходить майже кожної суботи, і ще...
Але сьогодні я весела без причини.
Я уявляю, що Жюль Бастьєн-Лепаж мене кохає, що Мопассан думає про мене, що...
Я їздила до Севра, але швидко повернулася, я брала з собою натурницю, але ж натурниця — не справжня сільська дівчина, і я знову візьму нашу посудомийку.
Ця Армандіна не годиться; так добре відчувається, що вона танцювала в Еден-театрі. Зрештою, я, яка беруся писати душу людей, зробила б маленьку гулящу, перебрану на селянку.
Мені потрібна справжня здоровенна дурепа-дівка, що мріє, зморена спекою, і яку здолає перший-ліпший... селюк.
Тож ця Армандіна досконало дурна, я даю їй розговоритися. Коли дурість не дратує, вона потішає, слухаєш це з прихильною цікавістю. А ще я угадую вдачі й доповнюю ці спостереження своїм чуттям, яке, з вашого дозволу, назву неабияким.
Увечері я вражаю Естеуля й маленьких Старицьких, граючи в «камберленд».
Ось «ЛʼЕвенман» зі статтею про Мопассана. Оскільки він уже давно мені не писав, я починаю його цінувати.