Пʼятниця, 13 червня 1884

Канробери приходять о пʼятій і забирають мене вечеряти до себе. Мені не було чого вдягти в таку спеку, але оскільки там лише панна де Ватрі, найближча Кларина приятелька... я йду.
Увечері ми граємо в «камберленд». Камберленд — цьогосезонна дивовижа, він давав сеанси чи не всюди. Це такий собі спірит, який зрікається спіритизму й спирається лише на волю. Я надто поспішаю, щоб викласти вам свої думки про це. Коротше, ідеться про те, щоб людина із завʼязаними очима зробила те, чого хочуть зібрані тут інші. Їй нічого не кажуть, двоє учасників чи один тримають її за талію або за запʼясток, дуже сильно бажаючи, щоб вона виконала умовлене. Доки мені самій не вдалося, я вірила в шахрайство. Але потім... Це дуже цікаво.
Треба ні про що не думати, і відчуваєш, як тебе підштовхує в коліна до потрібного місця. Дійшовши туди, я відчула, як моя рука підіймається, і пішла розгорнути першу сторінку альбому, саме лише першу сторінку.
Я виконала це дуже точно. Потім я пішла й узяла фотографію з фортепіано. Це справді дивовижно.