Понеділок, 9 червня 1884

Заупокійна меса на роковини смерті мого батька.
Іде дощ, а він же затримує картину!!
Я пишу гарного листа цьому бідолашному архітекторові, якого навіть не допустили до шістьох, що братимуть участь у вирішальному конкурсі. Це жорстоко. Виконати пам'ятник Ґамбетті означало б одним махом вийти з тіні, дістати орден, словом — певну особисту славу замість гнітючої братньої знаменитості.
Усе осяйне життя, угледіне на мить і втрачене навіки. Бідолаха. Його проєкт був дуже холодний і не пасував до особистості Ґамбетти, фігур там було зовсім мало, їх мав робити Дасьйон, переважала архітектура... я погано його роздивилася, але мені здається, що він був дуже холодний, дуже сумний, дуже чистого стилю. Вийшов би показний надгробний пам'ятник... та й то ще... Зрештою, бідолашний хлопець, певно, дуже нещасний.
Вівторок, 10 червня 1884
Сьогодні зранку я відвідала Канроберів. Ми, як завжди, ніжні друзі, і це справді добрі люди. Маршалова хоче, щоб я написала портрет маршала. У нього вже є один, роботи Неллі Жакмар.
А ось «Борці» дозрівають. По обіді я ходила подивитися на них на Монмартр. Боже мій, яка ж цікава вулиця! Обличчя людей, особливості кожного, ті занурення, які робиш у незнані душі. Оживити все це, чи радше схопити життя кожного! Творять бій римських гладіаторів, яких ніхто ніколи не бачив, із паризькими натурниками; то чому б не зробити паризьких борців із паризького простолюду — за п'ять-шість століть це стане старожитністю, і тодішні дурні їх шануватимуть.
Середа, 11 червня 1884
Четвер, 12 червня 1884
П'ятниця, 13 червня 1884
Канробери приходять о п'ятій і забирають мене вечеряти до себе. Мені не було чого вдягти в таку спеку, але оскільки там лише панна де Ватрі, найближча Кларина приятелька... я йду.
Увечері ми граємо в «камберленд». Камберленд — цьогосезонна дивовижа, він давав сеанси чи не всюди. Це такий собі спірит, який зрікається спіритизму й спирається лише на волю. Я надто поспішаю, щоб викласти вам свої думки про це. Коротше, ідеться про те, щоб людина із зав'язаними очима зробила те, чого хочуть зібрані тут інші. Їй нічого не кажуть, двоє учасників чи один тримають її за талію або за зап'ясток, дуже сильно бажаючи, щоб вона виконала умовлене. Доки мені самій не вдалося, я вірила в шахрайство. Але потім... Це дуже цікаво.
Треба ні про що не думати, і відчуваєш, як тебе підштовхує в коліна до потрібного місця. Дійшовши туди, я відчула, як моя рука підіймається, і пішла розгорнути першу сторінку альбому, саме лише першу сторінку.
Я виконала це дуже точно. Потім я пішла й узяла фотографію з фортепіано. Це справді дивовижно.
Субота, 14 червня 1884
Багато гостей у мамин прийомний день. Яка ж я елегантна! Сукня в чистому стилі Людовіка XVI, із сірої тафти, з жилетом із білого шовкового мусліну.
Є Міссак, який, як гадають, не почуває до мене нездоланної відрази.
Посаг! А ще я мила. [Зачорнено: Він приходить майже щосуботи] і ще...
227
Але сьогодні я весела без причини.
Я уявляю, що Жюль Бастьєн-Лепаж мене кохає, що Мопассан думає про мене, що...
Я їздила до Севра, але швидко повернулася, я брала з собою натурницю, але ж натурниця — не справжня сільська дівчина, і я знову візьму нашу посудомийку.
Ця Армандіна не годиться; так добре відчувається, що вона танцювала в Еден-театрі. Зрештою, я, яка беруся писати душу людей, зробила б маленьку гульвісу, перебрану на селянку.
Мені потрібна справжня здоровенна дурепа-дівка, що мріє, зморена спекою, і яку здолає перший-ліпший... селюк.
Тож ця Армандіна досконало дурна, я даю їй розговоритися. Коли дурість не дратує, вона потішає, слухаєш це з прихильною цікавістю. А ще я угадую вдачі й доповнюю ці спостереження своїм чуттям, яке, з вашого дозволу, назву неабияким.
Увечері я вражаю Естеуля й маленьких Сарицьких, граючи в «камберленд».
Ось «Л'Евенман» зі статтею про Мопассана. Оскільки він уже давно мені писав, я починаю до нього прихилятися.